Халчанська О.В.

ПЕРЕКЛАД З БЛИЗЬКОСПОРІДНЕНИХ МОВ ЯК ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ

Уже загальновизнаною стала думка про неоціненне значення перекладу. Історична спадкоємність і взаємовплив культур, взаєморозуміння народів та їх співробітництво неможливе без переклад, як і , звичайно, поширення передових ідей, обмін культурними цінностями, зміцнення інтернаціональної свідомості. Тому останнім часом значно збільшився інтерес до проблем перекладу та місце перекладача у сфері перекладацької комунікації. У центрі уваги дослідників питання основ перекладу в контексті двомовності або багатомовності, адекватності перекладу, буквальний та вільний, явище інтерференції у перекладі, трансформації, які використовуються перекладачами, та труднощі, які виникають при перекладі. Велике значення для перекладознавства має теза про поєднання окремих національних рис першоджерела з ознаками, притаманними національній культурі перекладача.

Теорія художнього перекладу почала розвиватися в Україні з початку 19 ст., але тільки у 20 столітті виділилась у самостійну галузь науки, досягла значних успіхів, сформульовавши основні принципи перекладу. Так, Максим Рильський, видатний теоретик перекладу, відстоював відображення в перекладі національної специфіки мови, критикував тих перекладачів, які демонстрували свою обізнаність з діалектними і застарілими словами безвідносно до змісту, і підкреслював, що у творі-перекладі повинен відчуватися повів і колорит першотвору.

Розгортання перекладацької діяльності викликало необхідність теоретичного обґрунтування та вироблення практичних принципів перекладу. Так, наприклад, у роботах Н.В.Бевз, А.П.Якимчук відзначається, що у процесі перекладу має відбутися синтез національних особливостей двох народів, представлених автором і перекладачем, і виникнення нових, спільних національних форм та ознак внаслідок цього синтезу, і як результат такого синтезу розсуваються національні межі літератури. К.С. Мальцева вивчає проблеми взаємодії між представниками різних культур, складності, які можуть виникнути під час перекладу інокультурного тексту, можливості їх компенсації під час здійснення перекладу. Ученими доведено, що будь-який переклад має власну лінгвістичну основу, а художній твір витворяється з естетичною метою. Мова перекладу, як і першотвору, є перш за все мистецтво, що створюється художником. Отже, перекладач повинен бути художником не меншою мірою, ніж автор, і не надавати переваги власне естетичним чи чисто мовним елементам художнього твору, а передати і художній зміст, і художню форму.

Основи перекладу, що базуються на співставленні мовних систем, були закладені в роботах А.В.Федорова. Його послідовники по-різному інтерпретують взаємодію лінгвістичних і екстралінгвістичних факторів при перекладі, зокрема, питання співвідношень між мовними значеннями і семантикою твору, і пропонують виділити такі моделі перекладу: мовну і комунікативну. До мовних теорій перекладу відносяться трансформаційна і семантичні моделі та теорія закономірних відповідників. Комунікативна представлена теорією рівнів еквівалентності та теорією динамічної еквівалентності.

Метою перекладу є досягнення міжмовних перетворень, адекватності оригіналу, збереження того смислового інваріанта, який не залежить від конкретного способу вираження. Тому мовознавцями виділено одиницю перекладу – смисловий варіант, що виражає комунікативне завдання і має еквівалентний відповідник серед фактів іншої мови, який може бути використаний у тексті перекладу.

Одиниці перекладу співвідносні з одиницею мовної системи у той спосіб, що кожна із них може бути перетворена в одиниці перекладу, а текст оригіналу для потреб перекладу являє собою набір міжрівневих одиниць, актуалізованих комунікативним наміром, що, в свою чергу, зумовлюється об’єктивними ситуативними фактами. Виділення одиниці перекладу необхідне як для теорії перекладу, так і для перекладацької практики. Адже переклад – це не заміна однієї форми іншою, а процес, який можна виконати лише тоді, коли у тексті оригіналу виділяється мінімальні сегменти, які залежно від комунікативної заданості можуть варіюватися. Такі смислові сегменти окреслюються не довільно, а на основі перекладацького членування, що має свій план вираження.

Лінгвістична теорія перекладу ґрунтується на даних зіставної лінгвістики, адже зіставлення є першопочатком усього перекладацького процесу. Проте у перекладацьких зіставленнях співвідносяться не лише факти як одиниці системи, а їх функціонування, тому що переклад – це встановлення відношень не між системами, а між мовленнєвими повідомленнями, де заявляють про себе функціональні властивості мовних фактів. Зіставний аналіз не лише встановлює спільні ознаки і виявляє розбіжності, а й допомагає визначити певні тенденції в розвитку зіставлюваних фактів. Так, на основі перекладацьких зіставлень визначено, що завдяки значній активності причинової конструкції з прийменником «з» в українській мові у ній починає розвиватись властивість виражати зовнішню причину, а значить мати у своєму складі іменники, що називають носія причини. У російській мові співвідносна з нею каузальна структура з прийменником «с (со)» такої здатності не має : вона виражає лише внутрішню причину. У російській мові спостерігається інша тенденція : під впливом перекладів з української мови російською та помічається активізація до того мало активної конструкції з прийменниками «из», «через». З другого боку, у зв’язку із розгортанням перекладацької діяльності в українській літературній мові починає активізуватись конструкція з прийменником «за» із значенням причини-завади і зокрема посиленої завади (побудова книжного мовлення з двома запереченнями, структура рідкісна в українській мові, а в художньому стилі зовсім не вживана.

Вивчення граматичних питань необхідне у силу того, що, по-перше, воно полегшить роботу перекладачів, особливо при перекладі з братніх мов, а, по-друге, дані таких досліджень можуть бути використані мовознавцями і не мовознавцями, усіма тими, хто хоче піднести культуру власного мовлення. Важливо зберегти при перекладі значення кожного слова, і лексичне, і граматичне.

Вибір граматичних факторів для перекладу продиктований прагненням показати характер закономірних мовних співвідношень, виявити особливості українсько-російських мовних відповідників, специфіку взаємодії двох мов – української та російської – у найменш проникливій мовній системі – граматиці. Проведення зіставного налізу на матеріалі перекладу дозволяє краще пізнати суть досліджуваного явища: через переклад, що обов’язково передбачає еквівалентність оригіналові, можуть бути дані точні характеристики одиницям оригіналу, розкриті функціональні зв’язки фактів різних мов, виведені характеристики з окремих мовних текстів, коли зіставлювані факти знаходяться в однакових умовах, мають одне й те ж функціональне завдання, передають інваріантний зміст. Крім того, дозволяє простежити за специфічними характеристиками кожної з мов, активізації деяких малопродуктивних моделей, помітити відмінності у семантиці, синонімічних паралелях, стилістичні забарвлення, емоційно-експресивні конотації, активності та у частоті використання.

Відомо, що переклад з близькоспоріднених мов нерідко наштовхується на труднощі, причини яких криються особливо виразно в семантичній нетотожності граматичної структури службових частин мови двох мов, оскільки спільна з погляду походження семантика корегується специфічними для кожної мови правилами синтаксичного сполучення. Розглянемо деякі особливості перекладу каузальних конструкцій української та російської мови.

Спільні для української та російської мов структурно-функціональні моделі – причинові прийменникові конструкції - семантично нетотожні. У них виділяється семантика, властива обом мовам, інваріантне значення, і те, чим структури розходяться. За спільною, інваріантною семою, конструкції двох мов накладаються одна на одну і в перекладі текстів з української мови російською відтворюються, зберігаються без змін. У випадках відступу перекладачем від такої відповідності завжди виникає зниження міри еквівалентності перекладу оригіналові та ступеня перекладуваності самої структури.

Однак не завжди семантична тотожність за інваріантним значенням разом з тим є й функціональною тотожністю Функціональні розбіжності та різна стилістична маркованість між конструкціями української та російської мов часто призводять до того, що структура української мови вступає у закономірні мовні співвідношення не лише зі спільною моделлю російської мови, а зі структурою іншої форми. Так, каузальна конструкція з прийменником «через» з концептуальним значенням причини-основи адекватна за семантикою структурі російської мови з прийменником «через», своїй спільній моделі, проте відмінна за функціональними особливостями, адже це поєднання в російській мові стилістично марковане і розраховане тільки на використання в розмовному мовленні. Отже, конструкції з прийменником «через» функціонують в обох мовах по-різному, оскільки відрізняються і семантикою, і функцією, і стилістичним забарвленням Тому при перекладі з української мови російською перекладач розв’язує питання про пошук відповідника.

Порушення точності перекладу є заміна каузальної конструкції іншою структурою чи загалом вилучення її з тексту (передача словом або пропуск). Для трансформації причинової конструкції в іншу форму при перекладі з української мови російською дуже мало підстав, адже між мовами майже незаперечно діє закон закономірної мовної співвідносності. Недотримання чи нехтування такою співвідносністю дуже часто призводить до спотворення змісту оригіналу. Наприклад, у фразі «Перовську, здається випустили. За відсутністю доказів (М.Олійник) причинова структура замінюється у перекладі конструкцією з похідним прийменником: «в связи с отсутствием улик». Така заміна змінює характер логічних зв’язків між причиною і дією. В оригінальному тексті підкреслюється спричинена залежність дії (випустили) від конкретної обставини (відсутність доказів), акцентується роль причини. У перекладі завдяки впливу семантики слова «зв’язок» наголос переноситься на наслідок, на сам процес похідності дії. У тексті-перекладі можна було б скористатися співвідносною у російській мові структурою з прийменником за «за отсутствием». Тоді б причина й наслідок сприймались би нероздільними як в оригіналу, а не поставленими лише у відповідність. Недотримання при перекладі з української мови російською закономірних відповідностей веде до порушень співвідносності між оригіналом і перекладом, знижує якість перекладацького тексту.

Звичайно, дотриманням закономірних мовних співвідношень не може обмежитись вся діяльність перекладача. Мовні відповідники лише регламентують переклад, а не вичерпують його. Перекладач має право і на деяку «вільність» у виборі мовних форм для тексту-перекладу, на застосування оказіональних відповідників. Але це має бути у допустимих межах, без порушення загальних мовних законів, особливо коли йдеться про граматичні явища, що є найменш проникливими.

Отже, змістова інваріантність у перекладі забезпечується не окремими мовними фактами, а всім текстом. А перекладач повинен володіти не тільки обома мовами, знати предмет повідомлення, а й орієнтуватися у мовній ситуації, у стилістичних та експресивних забарвленнях тексту, в його ритміко-інтонаційній та образно-естетичній системі. Важливо оволодіти мистецтвом перекладу, досягти того впливу, що має оригінал, передати його форму мовлення, тобто переклад є одним з елементів культури.

Література

Бевз Надія Вікторівна. Переклад як культурний феномен: герменевтико-комунікативний аспект /Н.В. Бевз ; Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. — Х., 2010. — С.25.

Мальцева К.С. Міжкультурні непорозуміння і проблема міжкультурного перекладу / К.С. Мальцева — К., 2002. — С.20

Рильський М.Т. Мистецтво перекладу. Статті, виступи, нотатки // М.Т.Рильсьикй, К.: Рад.письм.,1975.—375с.

Якимчук А.П. Лінгвокультурна комунікація як випробовування для перекладача //А.П.Якимчук, Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. — 2007. — N 34. — С. 217-221.