асист., Горченко О.А.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Гендер як інструмент соціолінгвістичного аналізу

У 60-х роках XX століття гендерні дослідження активізувалися на Заході. Від початку 90-х років ХХ ст. активізувалися гендерні дослідження в мовознавстві на пострадянському просторі. В Україні над гендерною проблематикою працювали русисти О. Горошко, Л. Компанцева, О. Семиколєнова, Л. Синельникова, А. Шиліна та ін.; германісти О. Бєссонова, О. Дудоладова, К. Піщикова та ін., славісти А. Архангельська, Н. Баландіна. В україністиці до цієї проблеми зверталися Ф. Бацевич, Я. Пузиренко, Л. Ставицька, О. Тараненко та ін.

Об’єктом дослідження стало поняття «гендер» як соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої суспільство розрізняє поняття «чоловік» та «жінка». Мета дослідження – описати сучасний стан теорії лінгвогендерології; з’ясувати суть, основні принципи й поняття гендерних досліджень.

Як зазначає Л. Ставицька, «сучасна лінгвістика переживає своєрідний «гендерний бум», а тому можна і слід говорити про накопичені ідеї, напрями пошуків та експериментів, маючи на оці становлення української лінгвістичної гендерології, бо гендер як ніяке інше соціолінгвістичне поняття, закорінене в умови життя, реалії, норми і традиції певної культури». Гендерні ознаки мовної картини світу – це «сутнісні прояви пізнання світу крізь призму чоловічого і жіночого бачення, що інтегрують універсальні та національно специфічні ознаки, виявляють особливості номінативної та комунікативної діяльності чоловіків і жінок, а також вплив статі на мовну практику та мовну поведінку» [6: 30].

Щодо розвитку гендерної теорії в Україні, треба сказати, що досить тривалий час фемінізм у вітчизняній історіографії вважався частиною робітничого та соціалістичного руху. Самостійно це питання не розглядалося й тому не отримало широкого розголосу. Ще донедавна були відсутні якісні спеціальні, кваліфіковано виконані дослідження з гендерної проблематики. Хоча емпірична база з цього приводу потрохи накопичувалася. Це відбувалося завдяки включенню блоків питань з гендерної тематики в моніторинги з вивчення суспільної думки населення Україні з різних питань.

Вітчизняні дослідження в цій галузі орієнтуються переважно на російськомовний соціум, що проживає в Україні, та зарубіжний мовний матеріал.

Гендер визначає стосунки між чоловіками і жінками як «соціально-демографічними групами» та гендерні відносини у всій сукупності – те, як втілюються в життя «соціальні ролі жінок і чоловіків» [4: 11-12]. Більшість дослідників трактують поняття гендер як «сукупність соціальних і культурних норм, які суспільство приписує виконувати людям залежно від їх біологічної статі» [1: 21].

Н. Пушкарьова зазначає, що «гендер – це системна характеристика соціального порядку, від якої неможливо відмовитися або позбутися» [5].

Під терміном «гендерний дисплей» у соціологів розуміється все різноманіття проявів в громадських нормах і вимогах, в стереотипах і уявленнях, в шляхах соціалізації та ідентифікації. При цьому підкреслювалося, що гендерні відносини є важливим чинником соціальної організації будь-якого суспільства, бо вони, виражаючи його системні характеристики, організовують, структуризують відносини між його членами. «Дисплеєм» в сучасній західній історико-соціологічній літературі іменується незліченне розмаїття «культурних складових статі». Ці «суспільно-культурні особливості чоловіків / жінок», змінюючись і варіюючись разом зі зміною культури суспільства, в той же час продовжують відрізнятися [2: 15].

Виразне соціолінгвістичне спрямування мали збірники наукових праць та роботи монографічного характеру. Виходячи з пріоритету мови, в зарубіжній лінгвістиці оформився гендерологічний напрям, що розглядає, з одного боку, зафіксовані в мові стереотипи фемінінності і маскулінності, а також гендерні асиметрії, а з іншого – особливості мовної поведінки чоловіків і жінок. Так, Дж. Коатс стверджує: «Якщо ми хочемо досліджувати способи різного вживання мови чоловіками і жінками, то, безсумнівно, у нас повинні бути міркування з приводу того, яким чином жінки як група відрізняються від чоловіків як групи» [3: 35]. Дослідниця відзначає специфічність гендерних соціальних груп: «чоловіки і жінки становлять собою специфічні соціальні групи, які характеризуються особливими рисами, бо в нашому суспільстві вони прагнуть парного союзу, який складається з одного чоловіка і однієї жінки, вони ніколи не живуть на окремих територіях, за винятком певних умов [3: 39].

Отже, гендер як інструмент соціолінгвістичного аналізу вказує на відмінність між чоловіками та жінками, що залежать від соціальних умов, а також зафіксовані в мові стереотипи фемінінності і маскулінності. Досліджений теоретичний матеріал може бути застосований у галузі гендерної лінгвістики.

Література:

1. Айхельбергер В. Жіночий гнів / В. Айхельбергер [пер. Ю.Бабік] // Соломія Павличко. Ґендерні студії: Незалежний культурологічний часопис “Ї”. – Львів: Редакція журналу “Ї”. – 2000. – №17. – С. 158–161.

2. Кирилина А.В. Гендерные исследования в лингвистике и теории комуникации / А.В. Кирилина. – М.: «Российская политическая єнциклопедия» (РОССПЄН), 2004. – 252 с.

3. Коатс Дж. Женщины, мужчины и язык / Дж. Коатс // Гендер и язык . – М: Языки славянской культуры, 2005. – С.32 – 231.

4. Мельник Т.М. Ґендер як наука та навчальна дисципліна / Т.М.Мельник // Основи теорії гендеру: навч. посіб. [ред В.П.Агєєва]. – К.: К.І.С., 2004. – С. 10–30.

5. Пушкарева Н. Гендерные исследования и исторические науки / Н. Пушкарева // Гендерные исследования. – 1999. – № 3. – С.166 – 181.

6. Ставицька Л.О. Мова і стать / Л.О. Ставицька // Критика. – 2003. – № 6. – С. 29–34.