Харківський інститут фінансів УДУФМТ, Україна
Вербалізація інтелектуального осягнення
буття в орієнтальному тексті Лесі Українки
Принцип дослідження мовних явищ як культурних феноменів зумовив зростання
інтересу лінгвістів до вивчення процесів інтелектуалізації літературної мови,
об’єктивованої в персоніфікованому слові, – в зв’язку з
концептуальною картиною світу митця. У
такому аспекті актуальним є
дослідження специфіки лінгвалізації культурної пам’яті людства, що її закладено
в інтелектуальні коди давньосхідної моделі всесвіту, зокрема в ідіолекті Лесі
Українки. Єгипетський текст письменниці, на думку О. Козлітіної, належить до категорії
надтекстів, «в асоціативно-смисловій структурі яких функціонує ряд самостійних
тематичних художніх площин», і продукує концептуальне утворення з такими
формантами: бінарність образів,
антропологічна домінанта, художня деталь, мотив неволі [1].
У драматичній поемі «В дому роботи, в країні
неволі» мовне вираження образу Єгипту виформовується низкою лексичних одиниць
на позначення екзотичного східного простору: літо, гаряче сонце, спека,
полуднева змора, сухе марево, розпечений пісок, пальми, гаряче каміння, раби,
пустеля, Ніл, мул, піраміди, саркофаги, храми, статуї фараонів, зарослі
папірусу та лотосу, глиняні тиковки для питної води тощо. Розпочинаючи з чуттєвих образів, авторка підносить ідею твору до
утвердження глибинних духовних засад людського буття, тому у свідомості читача
образи, пов’язані з природою та культурою Єгипту, розгортаються у мовну
метафору всесвітнього універсуму.
Лінгвальний простір єгипетського тексту має дихотомічний характер
і виформовується в такий спосіб, що художньо-семантична площина драматичної
поеми розкладається на дві паралелі: 1. Оспіваний у ліричних творах Єгипет
золотавий – екзотична країна
Давнього Сходу, Єгипет-Південь, ототожнений
із золотим сонцем, гарячим піском, величчю богів, казкової краси Нілом. 2. Єгипет – «країна
неволі» – інший
світ, що вимагає людських страждань, сліз і тяжкої праці аж до кривавого поту.
Художньо-семантична площина Єгипет-Південь
(Єгипет золотавий), репрезентована
мовною свідомістю та почуттєвими враженнями автора, подається в двох основних
вимірах. Перший – це східна країна, що
має: 1) відповідне географічне розташування, ландшафтні та
кліматичні характеристики: залита сонячним світлом полудневим, площа в
околиці Мемфіса [2, 242]; на заході вона переходить у справжню пустелю, піскувату, повиту сухим маревом [2, 242]; маревом,
тремтячим від спеки [2, 242]; багна, позосталі від нільської поводі [2, 242]; полуднева змора давить усіх [2,
242]; 2) відповідний менталітет, релігійні святині та предмети
культу: велетенські постаті богів [2, 242]; се хата Ра, оселя Озіріса, / притулок для мандрівниці Ізіди, / колиска Горусу, спочивок Фта [2,
244]; майстерня Тота, Апісовий хлів, Анубіс, Нейт, Амон домують тута [2,
244]; Я будував би храми / по-своєму, я б видумував нові / емблеми для богів [2, 245]; 3) певну соціально-класову ієрархію: полуднева змора давить усіх – і рабів
і доглядачів [2, 242]; накаже перше цар, жерці присудять, / а потім він будує, що звелять [2, 245]; 4) артефакти, що ідентифікують епоху та етнос: А знаєш, я б ховав у пірамідах, /
скажу тобі по правді, не царів, / а всіх, що добрії діла робили [2, 246]; Я б, може, просто гору обтесав / і в ній попробивав без ліку ходів, / і
саркофагів тисячі поставив [2,
242]; Ото була б новітня піраміда, / якої світ ще не видав! [2,
242].
У драматичній поемі «В дому роботи, в
країні неволі» Леся Українка використовує цікавий художній прийом:
значення та конотативні смисли слів (просторових реалій) описово передаються за
допомогою найменувань богів, що, зрозуміло, привносить в текст відповідний історико-культурний
контекст. Так, для характеристики образу храму
письменниця використовує низку сполук: хата
Ра, оселя Озіріса, притулок для мандрівниці Ізіди, колиска Горусу,
спочивок Фта, майстерня Тота, Апісовий хлів.
Друге художнє втілення образу Єгипту
– «країна
неволі», в якому сонце не живить,
а висушує груди, спалює і пригнічує тіло й душу, в якому людина є рабом рабів, а храм стає могилою, – розкривається в індивідуально-художньому
осмисленні Сонце – Страждання,
Смерть: Робітники покидають роботу і вкладаються,
здебільшого де хто стояв. <…> падають,
як мертві, спати ницьма або горілиць
на розпеченім піску, на камінні, на самім краєчку муру [2, 242]; сонце
блищить на спітнілих лобах [2,
242]; одежа мов палає відблиском гарячого
проміння – раби не чують, сплять важким
сном, що розпирає їм груди спішним,
нерівним диханням [2, 242]; увесь
засмічений присохлим пилом [2,
242]; Голос його хрипкий, змордований, сам
він неначе непритомний [2, 242]; Чи
ти на сонці не печешся зрання / до вечора? [2, 243].
В антитезі, що полягає в протиставленні двох світів, у синтезі
позитивних та негативних конотацій, розкривається ідейний задум Лесі Українки:
подати узагальнений образ поневоленої людини, душевні муки якої завуальовані маревом, присипані розпеченим піском, залиті
брудними водами Нілу та прикрашені,
як на смертному одрі, лотосами та папірусом.
Висновки. Глибина мовно-культурної
потенції імпліцитних смислів єгипетського тексту Лесі Українки зумовлена
інтелектуальними інтенціями поєднати індивідуально-авторську інтерпретацію з
науковим дискурсом, що дозволяє утворити багатовимірну модель явища або реалії,
витлумачити її історико-географічний контекст, глибинний філософський зміст,
естетичну значущість, функціональні характеристики, зовнішню (або внутрішню) форму.
ЛІТЕРАТУРА
1.
Козлітіна О. І. Орієнтальні
міфологічні традиції у творчості Лесі Українки / О. І. Козлітіна //
Учені записки Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського.
Серія : Філологія. Соціальні комунікації. — Т. 24 (63). —
№ 1. Ч. 2. — 2011. — С. 234 – 239.
2.
Українка Леся. Зібрання творів : у
5 т. / Леся Українка. — К. : Держлітвидав, 1951 – 1956. —
Т. 2. — 1951. — 683 с.