Право/8.Конституційне
право
Щемелініна Ю.В.
Запорізький національний університет
Кадрова політика органів місцевого самоврядування: проблеми та шляхи
розвитку
Теоретичною концепцією побудови місцевого самоврядування в Україні є
державницька теорія місцевого самоврядування. У відповідності до неї місцеве
самоврядування розглядається як одна з форм децентралізації виконавчої
державної влади. Насамперед треба зазначити, що територіальні
громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують
надані їм повноваження. Жоден із суб'єктів державного управління не має права
втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого
самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені до їх компетенції. Проте
органи місцевого самоврядування не мають законодавчих функцій. Вони є виконавчо
- дорадчими та контролюючими органами, тому підпорядковані Кабінету міністрів.
Узгодженні дії органів місцевого самоврядування із законотворчими є запорукою
сталого розвитку територій [1, 36].
Служба в
органах місцевого самоврядування– це професійна, на постійній основі діяльність громадян
України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована
на реалізацію територіальною громадою свого
права на місцеве
самоврядування та окремих
повноважень органів
виконавчої влади, наданих
законом. Посадовою особою
місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого
самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення
організаційно-розпорядчих та
консультативно-дорадчих
функцій і отримує
заробітну плату за
рахунок місцевого бюджету. До
загальної кількості посадових
осіб місцевого самоврядування включаються
працівники рад міст
обласного значення, районних рад, міст районного значення,
селищних і сільських рад.
Згідно зі
ст. 5 Закону України «Про службу в органах
місцевого самоврядування» [2], право
на службу в
органах місцевого самоврядування мають працівники, які
одержали відповідну освіту і професійну підготовку. Відразу постає питання: що
варто розуміти піл поняттям «відповідна освіта»? Якщо «відповідною освітою»
вважати вищу освіту, то до працівників з вищою освітою відносяться такі, які
мають документ про закінчення такого вищого навчального закладу освіти:
–
третього або четвертого
рівня акредитації(інституту, консерваторії, академії,
університету інших прирівняних до них вищих закладів освіти);
–
першого,
другого рівня акредитації(технікуму, училища,
коледжу,
інших прирівняних вищих закладів освіти) [3].
В законах, як і в Конституції, все викладено
чітко та лаконічно, проте не враховані такі важливі фактори як знання, мораль,
професіоналізм, ініціативність осіб, які претендують чи займають відповідні
посади в органах місцевого самоврядування. А це безпосередньо відображається на якості послуг, які вони
безпосередньо зобов'язані надавати, забезпечуючи реалізацію основних соціально
- економічних прав громадян.
Сучасний
представник влади має бути наділений не лише відповідними повноваженнями,
а й певним комплексом особистих моральних та психологічних якостей. Він перш за
все повинен бути авторитетним, інтелігентним, поінформованим та обізнаним у
всіх сферах, що пов'язані з його діяльністю: економічних законах, законодавстві
про працю, сучасних методах управління, особливостях його регіону тощо.
Крім того, важливу роль відіграє психологічна сумісність даного представника із
колективом.
На думку практиків і вчених, неможливо за
короткий термін сформувати якісний
кадровий склад. Для
повного формування управлінських якостей, відповідно до
встановленого стандарту професіонала, потрібно10 – 15 років. Особливістю служби в органах місцевого
самоврядування є певна очікувана
кадрова
ротація посадових осіб
унаслідок проведення місцевих
виборів. Ключовими принципами
є наступність, оновлення,
підвищення рівня професіоналізму
службовців. Сучасного змісту
набуває такий новий
принцип, як принцип перспективності кадрів, який
передбачає необхідність виконання таких умов: встановлення вікового цензу для різних категорій посад; визначення
терміну роботи на одній
посаді(враховуючи
підвищення кваліфікації за
період знаходження на цій
посаді); організація систематичного підвищення кваліфікації; стан здоров’я. Важливою
ланкою механізму професіоналізації та підвищення компетенції
на державній службі є(і має бути завжди) безперервне навчання посадових осіб
місцевого самоврядування(як керівного
складу, так і виконавчого апарату). На жаль, поки
що відношення до
цього здебільшого формальні.
Потенціал професіоналізму в Україні є.
Бажання молодих робити кар’єру, і не
тільки вертикальну–
посадову, а й горизонтальну–
професійного зростання– викликає повагу та надію на успішність майбутніх
реформувань. Сьогодні, у
ситуації невизначеності та
комплексної кризи, професійна підготовка дуже необхідна і
корисна для ефективного розв’язання проблем. Зрозуміло, що до
вирішення питань підготовки
справжніх професіоналів, готових
до виконання нових
практичних функцій, обіймання
нових посад, розв’язання нових завдань, не можна підходити
з досвідом навчання, який був набутий за часів підготовки радянських
службовців. Час вимагає застосовувати нові підходи, новітні освітні методи та
технології, а саме: ділові та рольові ігри, кейси, тренінги різного змісту, постійне оновлення та
вдосконалення науково-методичного забезпечення [4].
Професійне
навчання посадових осіб органів місцевого самоврядування повинно мати деякі,
притаманні тільки йому, риси, і ґрунтуватись на таких засадах:
–
регулярне
вивчення потреб навчання й оцінки кадрових змін;
–
дотримання чинних
нормативно-правових актів про
підвищення кваліфікації;
–
вибір видів
і термінів підвищення
кваліфікації працівників з урахуванням результатів їхнього навчання у
попередні роки;
–
вибір видів
і термінів підвищення
кваліфікації працівників з урахуванням специфіки посад;
–
першочерговість
навчання працівників, уперше обраних аб прийнятих на посаду;
–
удосконалення навчальних
програм з метою
задоволення потреб у навчанні слухачів, розвитку їх умінь і
навичок, професіоналізму;
–
класифікація службовців
місцевого самоврядування за потребами в навчанні.
Фактор спеціальної
професійної підготовки є
дуже значущим для компетентного виконання посадовою особою
місцевого самоврядування своїх обов’язків,
ефективного вирішення ними
своїх завдань та
якісного надання послуг
громадянам [5].
Отже, підсумовуючи все, що було наведено
вище, можна зробити висновок, про те, що вона є
недосконалою та потребує значних змін. Це безумовно пояснюється тим, що в
Україні служба в державних органах, зокрема і в органах місцевого
самоврядування, не має відповідного досвіду та якісного підґрунтя,
насамперед законодавчого. Тому посилення контролю за діяльністю посадових осіб
органів місцевого самоврядування, підвищення рівня їх професійності та
стимулювання є одним із найактуальніших питань, які потребують вирішення для
розвитку держави загалом.
Література:
1. Круш, П.В. Муніципальне управління: навч. посібник / П.В. Круш,
О.О. Кожем'яченко. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. –
220 с.
2. Про службу в органах місцевого
самоврядування: Закон України від 07.06.2001 р. //
http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2493-14
3. Статистичний збірник// Головне управління статистики в Одеській області
№10-02/07-75 від 10 березня 2005 р.
4. Кошова Т. Професійний розвиток персоналу органів місцевого самоврядування
як складова розвитку громадянського суспільства// Вісн. НАДУ. – 2002. – №2. –
С. 135.
5. Россошинська О. Шляхи підвищення
професіоналізму і компетентності управлінських кадрів
регіонального рівня. // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2002. – Вип.
10. – С. 219.