Педагогические науки/1. Проблемы подготовки
специалистов
К.мед.н. Бирчак І.В.
Вищий державний навчальний заклад України «Буковинський державний медичний
університет»
Нині численні зміни в системі охорони здоров'я України, в
господарсько-економічному устрої суспільства, в медичній науці і, безумовно,
підвищення правової грамотності населення, які спричинили значне розширення функцій
вищого і середнього медичного персоналу, в умовах впровадження в практику
охорони здоров'я складних інформаційних технологій зумовлюють необхідність
забезпечення лікувальних установ практико-орієнтованими кадрами, що володіють
високопрофесійної кваліфікацією. Стрімкий потік інформації, що постійно оновлюється
і швидкість «старіння» знань диктують необхідність переходу на реалізацію нової
моделі освіти, в основі якої лежатиме ідея всебічного розвитку особистості. Сьогодні
важливо розробити нову концепцію державної системи професійної освіти, яка була
б здатна готувати фахівців нового типу для інноваційної економіки, які не
тільки володіють сучасними методами здійснення професійної діяльності, а й
готових до оволодіння новими протягом усього професійного життя. Безперервна
медична освіта не зводиться до сукупності професійно обумовлених знань, умінь,
навичок, а включає широкий погляд на професійну діяльність і на самого
медичного працівника як фахівця, що приймає в ній відповідальні рішення [1, 7].
У зв'язку з цим стає актуальною проблема
здійснення додаткової професійної освіти, яка розглядається не тільки як
система перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для забезпечення
профільних установ, але й як система, що надає людині можливість задоволення
його освітніх потреб для активної участі в нових соціально-економічних
відносинах. У цих умовах особливо важливими є зміст і форми реалізації програм
додаткової професійної освіти, що забезпечує можливість отримання професійної
підготовки будь-якого рівня кваліфікації в єдиній системі освітніх установ.
Програми додаткової професійної освіти
різні за термінами освоєння і спрямованості. Освітні програми підвищення
кваліфікації націлені на відновлення теоретичних, практичних знань з питань, що
виникають на рівні галузі, регіону або організації і вдосконалення вмінь і
навичок осіб, що мають професійну освіту, в зв'язку з підвищенням вимог до
рівня їх кваліфікації та необхідністю освоєння ними нових способів вирішення
професійних задач. Освітні програми підвищення кваліфікації можуть проводитися
тільки для осіб, які мають професійну освіту, підтверджену відповідним
документом. Освітня програма професійної перепідготовки спрямована на отримання
та розвиток додаткових компетенцій (знань, умінь, навичок, а також особистісних
якостей), необхідних для виконання нового напряму професійної діяльності [2, 4].
Додаткова медична освіта повинна
підтримувати кваліфікацію медичних працівників на сучасному рівні. А саме -
готувати персонал до атестації, здійснювати планомірне підвищення його
компетентності, своєчасно відповідно до вимог охорони здоров'я навчати медичних
працівників нових видів діяльності, сприяти впровадженню в повсякденну практику
новітніх досягнень медичної науки, допомагати адаптації медичних працівників в
швидко мінливих медичних знаннях та законодавчій базі, розвивати творчий
потенціал особистості. Підготовка медичних працівників в нашій країні, в тому
числі і в системі додаткової професійної освіти, безпосередньо пов'язана з
допуском фахівців до професійної діяльності, що забезпечує кадрову політику
охорони здоров'я. Тому саме сьогодні постає необхідність вирішення проблеми
оновлення програм додаткової професійної освіти, стандартів практичної
діяльності фахівців і розробки єдиних підходів до оцінки їх діяльності [3, 5, 6].
Як відомо, поняття професіоналізму
медичного працівника, поряд зі знаннями, вміннями, принципами і правилами
поведінки, включає наявність стійкої потреби до самонавчання і підтримці
сучасного професійного рівня. Глибоке володіння і критичне сприйняття
інформації, здатність приймати обґрунтовані рішення стосовно пацієнтів,
володіння високими етичними принципами, професійно значущими особистісними
якостями: самостійністю, толерантністю, справедливістю, альтруїзмом, чесністю,
прагненням допомагати іншим – це також характеристики професіоналізму.
Додаткова медична освіта орієнтована на практичні потреби дорослого контингенту
учнів, з професійною діяльністю яких безпосередньо пов'язані зміст і реалізація
додаткових освітніх програм. Отже, попередня оцінка потреб в додатковому знанні
вкрай важлива для прогнозування та визначення основних напрямків освітнього
процесу.
Однак покладатися на медичних
працівників при визначенні їх власних потреб в навчанні не завжди правильно. У
цільових дослідженнях, проведених в Європі, виявлена вкрай слабка кореляція між
самооцінкою лікарями своїх знань і подальшим їх застосуванням в об'єктивних
клінічних випробуваннях. Ці дослідження показали також, що при можливості
вибору клініцисти підсвідомо вибирають для своєї освіти теми, які вони вже і
так знають. Тому оцінка потреби в навчанні не повинна повністю базуватися
тільки на самооцінці лікаря. З точки зору реалізації програми безперервної
медичної освіти необ'єктивна самооцінка і завищені результати атестації
найчастіше стають однією з основних проблем у формуванні правильної мотивації
до подальшого вдосконалення у багатьох лікарів-наставників. Поряд з іншими
важливими якостями представників професії, потрібно ще одне – тверде переконання
в тому, що вчити інших означає, крім усього іншого, і вміння вчитися у інших.
При цьому в нашій країні відсутня планова підготовка викладачів додаткової
медичної освіти, не проводиться глибокого вивчення і досліджень в медичній
педагогіці. Незважаючи на фундаментальність підходів і багатоаспектне вивчення
технологічного підходу в освіті, проблема впровадження сучасних технологій в
навчальний процес, зокрема системи додаткової освіти медичних кадрів залишається
не вирішеною. Практично відсутні роботи з питань якісного аналізу та
методології поліпшення якості медичної освіти.
Цим обумовлена основна проблема
вдосконалення і підвищення якості додаткової медичної освіти, яка полягає в
гострій необхідності вдосконалення і відсутності концептуальних підходів до
розробки і обґрунтування умов реалізації технологічного забезпечення системи в
цілому. Копіювання технологій навчання з системи основної в систему додаткової
професійної освіти не принесе передбачуваних результатів, тому, що технології
по суті своїй спрямовані на досягнення певних цілей, які істотно відрізняються
в додатковій професійній освіті. Організація навчального процесу відповідно до
моделей професійної діяльності, опорою на професійний досвід, урахуванням
психофізіологічних характеристик індивідуума, повинні визначати вибір,
розробку, шляхи адаптації технологій навчання в системі додаткової медичної
освіти . В даному контексті слід приділити увагу проблемно-орієнтованому
навчанню, що дасть можливість лікарю активно користуватися додатковими,
альтернативними джерелами інформації, що відповідає новій освітній парадигмі та
полягає в підготовці фахівців, які усвідомлено і неухильно підвищують свій
професійний рівень, «шліфують» свою майстерність, беручи безпосередню участь в
загальному освітньому процесі [3, 6, 7].
Таким чином, найбільш актуальним є
підвищення ефективності та розвиток додаткової медичної освіти в напрямку вдосконалення
процесу організації освіти, зокрема оцінки потреб, визначення цілей, зміні форм
і змісту освіти, а також підвищення якості освіти шляхом впровадження сучасних
технологій навчання, підвищення кваліфікації професорсько-викладацького складу,
зміцнення матеріальної бази освітніх установ системи.
Список літератури:
1. Володин Н. Н., Шухов В. С. / РГМУ,
РМАПО; Медицинское образование на рубеже веков // Лечащий врач. – 2000. – № 4.
2. Давыдов М. И. Основные направления
совершенствования медицинского образования в России // Аналитический
вестник Совета Федерации ФС РФ. – 2006. – № 25 (313).
3. Идеи Н. Д. Кондратьева и динамика
русского общества на рубеже третьего тысячелетия Мате-риалы ко II Междунар.
Кондратьев . конф., (С.-Петербург, 15-17 марта 1995 г.) / Междунар. фонд Н . Д
. Кондратьева . Ассоц. "Прогнозы и циклы". Ин-т экономики РАН; Науч.
ред. Яко-вец Ю.В. – М.: МФК, 1995. - 523 с. – С. 372.
4. Федеральный закон «Об образовании» в
Российской Федерации от 29.12.2012 N 273-ФЗ. URL: // http://www.consultant.ru
5. Шестак Н. В. Дополнительное
образование медицинских кадров в России: история, развитие, перспективы //
Проблемы педагогики и психологии . – 2010. – № 1.
6. Bobrova L. Management-Probleme von
Bildungs-Prozessbei der Arbeitmitdem Remote-Publikum.European Applied
Scientific : modern approaches in scientific researches, 1st International
scientific conference // ORT Publishing. – Stuttgart, 2012. – P. 130–133.
7. Singh H. Building
Effective Blended Learning Programs. Educational Technology, 2003. - 43(6): 51–54.