старший викладач Вахняк Н. В.

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького, Україна

студентка Рулевська Ю. О.

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького, Україна

ВИХОВАННЯ ДБАЙЛИВОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ

У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Реалії сучасного життя засвідчують, що проблема виховання дбайливого ставлення до природи у дітей дошкільного віку набула неабиякої актуальності. На фоні соціально-політичної нестабільності й економічного неблагополуччя в Україні, екологічна криза, розв’язання екологічних проблем, нажаль, сприймається суспільством як другорядне питання.

Природа для дошкільнят – це не тільки явища природи (дощ, блискавка, грім, веселка), а й жива і нежива природа (світ мистецтва, техніки, речей), за якими спостерігає дитина у повсякденному житті. Саме у процесі спостережень й дослідницької діяльності в дітей дошкільного віку формується інтегральний “образ” знань про природу (“образ природи”), розуміння взаємозв’язку людини й природи, взаємозалежності та взаємозумовленості їхнього існування.

Враховуючи актуальність досліджуваної проблеми, звертаємось до Закону України “Про освіту”, де в статтях 56 та 58 вказується на необхідність виховання у дітей і молоді дбайливого ставлення до природного середовища країни. Відповідно до статті 23 Закону “Про дошкільну освіту” зазначено вимоги до змісту дошкільної освіти, суть якої полягає у вихованні у дітей дошкільного віку елементів природодоцільного світогляду, розвитку емоційно-ціннісного ставлення до довкілля й утвердженні емоційно-ціннісного ставлення до практичної та духовної діяльності людини. Так, Державним стандартом дошкільної освіти України Базовим компонентом дошкільної освіти передбачено до кінця дошкільного віку сформувати уявлення про природу планети Земля та Всесвіту, зокрема про живі організми, розмаїття явищ природи, причинно-наслідкові зв’язки в природі, взаємозалежність природних умов, світу рослин, тварин, людської діяльності як позитивного або негативного чинника впливу на природу, таким чином сформувати здатність дитини брати на себе відповідальність за своє майбутнє і майбутнє довкілля [1].

Аналіз наукових психолого-педагогічних розвідок засвідчив вивчення різних аспектів щодо проблеми екологічної освіти й екологічного виховання у роботах зарубіжних та вітчизняних учених (Б. Ананьєва, Г. Бєлєнької, Л. Венгера, Л. Виготського, А. Волкової, Н. Глухової, Н. Горопахи, В. Давидова, С. Дерябо, Д. Ельконіна, О. Запорожця, О. Захлєбного, Н. Кот, О. Кудрявцевої, Н. Лисенко, В. Маршицької, С. Ніколаєвої, В. Ніколаєнко, З. Плохій, М. Поддьякова, Г. Пустовіт, Н. Рижової, С. Рубінштейна, К. Фарбі, І. Фрейдкіна, І. Хайдурової, В. Ясвін, Н. Яришевої та ін.)

У своїх напрацюваннях Н. Глухова, Н. Горопаха, Н. Лисенко, С. Ніколаєва, З. Плохій та ін., наголошують на тому, що в період дошкільного дитинства закладаються основи світорозуміння, екологічної компетентності і практичної взаємодії з природою. Дослідники підкреслюють значущість дошкільного віку для вирішення питань екологічного виховання, оскільки саме в цей період дитина набуває першого досвіду взаємодії зі світом природи, в неї формуються основи ціннісних орієнтацій.

На глибоке переконання Т. Поніманської екологічне виховання має на меті формування основ екологічної культури дитини, навичок природоохоронної діяльності [7]. У свою чергу, Н. Горопаха підкреслює, що головним у змісті екологічної роботи є формування внутрішнього світу дитини, її ціннісних орієнтацій, в основі яких – усвідомлення своєї єдності з природою, взаємозалежності з нею [4, с. 15].

Значний інтерес становить у цьому напрямку дослідження Н. Кот, яка зазначає, центром екологічного виховання мають бути положення: людина – частина природи; міра речей – унікальність життя; узгодження потреб з екологічними вимогами; повага до всіх форм життя [5, с. 55].

Зроблений нами теоретичний аналіз наукових доробок засвідчив, що формування екологічної свідомості особистості спрямовується через:

– формування екологічних уявлень про систему “людина – природа” для розуміння взаємозалежності та взаємозумовленості їхнього існування;

– формування ставлення до природи, що окреслює мотиви, характер напрямів взаємодії з природою, стимулює еколого-доцільну поведінку;

– формування системи вмінь і навичок взаємодії з природою.

Як відзначає у своїх працях Н. Лисенко, екологічне виховання реалізується в єдності з навчанням, а в сукупності вони виливаються в єдиний процес виховання особистості. Знання дітей про природу, на її думку, є дидактичною основою екологічного виховання. Основні етапи процесу екологічного виховання: засвоєння дітьми екологічних знань, перетворення їх в елементи переконань як основне ядро свідомості [6, с. 23 – 36].

Отже, на підставі зазначеного сформулюємо наступне, екологічне виховання на сучасному етапі має чітку спрямованість, мета якого навчити радіти спілкуванню з природою, розвивати пізнавальний інтерес, захоплення красою та розмаїттям навколишнього світу, виховання дбайливого ставлення до природи у дошкільників. Власне, ставлення можна назвати основним результатом та показником сформованості отриманих знань, які в свою чергу, є обов’язковим компонентом процесу формування екологічної вихованості.

У цьому контексті екологічне виховання дошкільників слід розглядати, перш за все, з етичної сторони, бо в основі ставлення людини до оточуючого її світу природи повинні лежати гуманні відчуття, тобто усвідомлення цінності будь-якого прояву життя, прагнення захистити і зберегти природу і т. д.

Трактуємо вищесказане, дбайливе ставлення – це отримання задоволення від спілкування з природою, емоційне сприйняття природних об’єктів та явищ, своєрідна проекція ціннісних моральних уявлень, що формуються в дошкільному віці і на наступних етапах культурного розвитку.

Процес виховання дбайливого ставлення до природи складний і пов’язаний із формуванням таких структурних компонентів особистості як:

– потреб, що обумовлені функціями природного довкілля;

– емоційної готовності до усвідомлення цінностей природи;

– мотивів взаємодії з природою на основі усвідомлення цінностей природи; особистого досвіду емоційно-ціннісного ставлення до природи. У формуванні дбайливого ставлення до природи мають значення як позитивні, так і негативні емоції [2].

Завдання вихователя – навчити дитину жити за законами природи. Дошкільний заклад відкриває для цього надзвичайні можливості, бо саме тут у дітей закладаються підвалини інтелекту, структура мислення, а природна допитливість дітей та щирий інтерес до довкілля створюють надзвичайно сприятливі умови для виховання дбайливого (гуманного, етичного) ставлення до природи та формування екологічної компетентності.

Урізноманітнити процес екологічного виховання дошкільників сприяють традиційні та нетрадиційні форми та методи роботи. В арсеналі сучасного вихователя обов’язковими мають бути екологічні заняття (милування природою, заняття-дослідження, заняття-відкриття, заняття-подорожі, заняття-мрії), екологічні екскурсії, спостереження, прогулянки, уроки доброти та мислення, краєзнавчо-туристична діяльність, екологічні акції, гуртки, музеї, лабораторія юного еколога (досліди та експерименти), “екологічна стежина”, екологічні виставки та експозиції, зелений патруль, трудовий десант, конкурси, КВК, аукціони, вікторини, обговорення й програвання ситуацій, “День добрих справ”, день (або тиждень) екологічної творчості, моделювання екосистем, огляд картин, демонстрація фільмів (презентацій), екологічні свята, розваги, екологічні казки, інсценування та театралізація, екологічні тренінги.

Окрім названих методів виховання дбайливого ставлення до природи у дітей дошкільного віку заслуговують на увагу й сучасні методи:

– метод формування мислеобразів (формування системи екологічних уявлень та знань на основі наукової інформації, творів мистецтва, філософських теорій);

– метод екологічних асоціацій (спрямований на пробудження асоціативних зв’язків між різними природними об’єктами (ліс – багатоповерховий дім для тварин));

– метод екологічної рефлексії (аналіз поведінки людини з точки зору природних об’єктів (що відчуває зламане деревце, що можна сказати про людину, яка її зламала?));

– метод екологічної емпатії (співчуття природним об’єктам, апелювання до почуттєвої сфери особистості);

– метод екологічної лабіалізації (цілеспрямована дезорганізація певних аспектів особистісного світосприйняття, унаслідок чого у дитини виникає психологічний дискомфорт, зумовлений невідповідністю індивідуальної стратегії природи та екологічної діяльності укоріненим нормам співіснування суспільства та довкілля (спонукання дітей до оцінки побаченого));

– ігровий метод (дитина в природній формі пізнає живу та неживу природу, правила взаємодії з нею в процесі виконання ролей та правил гри (дидактичні ігри, сюжетно-рольові, будівельно-конструктивні, рухливі, ігри з природним матеріалом тощо);

– метод художньої репрезентації природних об’єктів (актуалізація художніх компонентів відображення світу природи засобами мистецтва (використання поряд із науковою інформацією живопис, музику, художнє слово)) [3].

Тільки використання всіх вище означених форм та методів екологічного виховання допоможуть, як педагогам, так і батькам отримати бажаний результат у вихованні дбайливого ставлення до природи, до себе як частини природи, що і є основною метою екологічного виховання.

Отже, з вище сказаного можемо зробити такий висновок, що виховання дбайливого ставлення до природи це важлива складова всебічного виховання дитини, що спрямована на формування екологічного світогляду. Як свідчать результати дослідження, сьогодні проблема виховання дбайливого ставлення до природи повинна розглядатися в широкому розумінні: не тільки як проблема навколишнього середовища і захист його від забруднення, а й як екологія особистості, екологія душі, екологія культури.

Література:

1. Базoвий кoмпoнент дoшкільнoї oсвіти / [Бoгуш А. М., Бєлєнька Г. В., Бoгініч O. Л., Гавриш Н. В. та ін.] наук. кер. : А. М. Бoгуш. – К. : Видавництвo, 2012. – 26 с.

2. Бенедь А.-Л. Виховання у дітей старшого дошкільного віку позитивного емоційно-ціннісного ставлення до довкілля в процесі екологічного виховання / А.-Л. Бенець // Вісник Інституту розвитку дитини : зб. наук. пр. – Серія : Філософія, педагогіка, психологія. – К. : Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. – Вип. 13. – С. 44 – 49.

3. Бєлєнька Г. В. Дошкільнятам про світ природи: старший дошкільний вік : навч. метод. посіб. / Г. В. Бєлєнька, Т. С. Науменко, О. А. Половіна. – К. : Генеза, 2013. – 106 с.

4. Горопаха Н. М. Виховання екологічної культури дітей / Н. М. Горопаха. – Рівне : Волинські обереги, 2001. – 212 с.

5. Кот Н. Про нові аспекти змісту екологічного виховання дошкільників / Н. Кот // Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету. – Серія : Педагогічні науки. – Бердянськ : БДПУ, 2005. – Вип. 2. – С. 54 – 59.

6. Лисенко Н. В. Екологічне виховання дітей дошкільного віку : навч. посіб. для пед. вузів / Н. В. Лисенко. – Львів : Світ, 1994. – 144 с.

7. Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка : навч. посіб. / Т. І. Поніманська. – К. : Академвидав, 2004. – 435 с.