Економічні науки/10. Економіка підприємства

 

К.е.н. Трухан О.Л.

Житомирський державний технологічний університет, Україна

НАУКОВІ ШКОЛИ РОЗРОБКИ СТРАТЕГІЙ ПІДПРИЄМСТВ

 

Дослідження показали, що поняття стратегія увійшло до управлінських термінів у 50-х роках, коли проблема своєчасної реакції на раптові зміни у зовнішньому середовищі набула важливого значення. Спочатку це поняття було незрозумілим. Словники не допомагали, бо наслідували застарілі традиції, коли слово стратегія застосовувалось виключно у військовій практиці і визначалось як наука та мистецтво розгортання військ до бою[3].

В контексті викладеного вище, слід зазначити, що першою науковою роботою в сфері розробки стратегій слід вважати книгу китайського стародавнього мислителя Сун Цзи «Мистецтво війни». Вона була написана приблизно у 500р. до н.е. та є однією з найкращих праць про стратегію та конкуренцію. На протязі більше 25 століть секрети, описані Сун Цзи, допомагають знайти та закріпити свої конкурентні переваги. «Мистецтво війни» – перша класична книга по теорії ведення війн – пропонує чітку філософську концепцію того, як знайти шлях до успіху. Практика показує, що ця філософія працює в будь-якому конкурентному середовищі, де люди сперечаються один з одним за досягнення певної мети. Сьогодні численні бізнес-школи в багатьох країнах світу вчать тому, як створювати конкурентні переваги, спираючись на методи Сун Цзи. В стратегічному управлінні книга «Мистецтво війни» послугувала міцним фундаментом для створення школи позиціонування. Принципи цієї школи домінували в наукових та бізнесових колах щодо формулювання стратегії у 1980-х роках.

В сучасному розумінні стратегія – це довгостроковий якісно визначений план розвитку організації, спрямований на закріплення її конкурентних позицій, задоволення споживачів та досягнення поставлених цілей. Він розробляється для того, щоб визначити, в якому напряму буде розвиватись компанія, та приймати рішення при виборі способу дій.

Стратегію відрізняють довгостроковість та впровадження інновацій (нововведень). Основне завдання, яке вирішує стратегія діяльності підприємства – забезпечення впровадження інновацій та змін в організації шляхом розподілу ресурсів, адаптації до зовнішнього середовища, внутрішньої координації та передбачення майбутніх змін у діяльності [2].

Галузь стратегічного управління відрізняється великою тематичною різноманітністю та наявністю різних поглядів на процес побудови стратегії. На сьогоднішній час в стратегічній теорії домінують десять глибоко вкорінених, хоча й вузьких за змістовною спрямованістю концепцій. Необхідно зазначити, що кожна з десяти наукових шкіл стратегій по-різному сприймають такі детермінанти функціонування підприємства, як фактори зовнішнього і внутрішнього середовищ.

Розглянемо основні концептуальні засади наукових шкіл стратегій [1]:

1. Школа дизайну розглядає процес створення стратегії як досягнення оптимального балансу між внутрішніми силами і слабостями організації та зовнішніми загрозами і можливостями для неї (SWOT-аналіз). Найбільш яскравий представник цієї школи – Кеннет Ендрюс.

2. Школа планування використовує той же принцип, що і школа дизайну, за одним виключенням: тут використовується більш формальний підхід. Ця концепція погано співвідноситься з потребами нової, швидкозмінної економіки, оскільки не допускає створення стратегії в реальному масштабі часу та творчості. Надбання школи планування найчастіше пов’язують з ім’ям Ігоря Ансоффа.

3. Школа позиціонування звужує стратегію до декількох основних позицій, обраних шляхом формального аналізу ситуації в галузі (ідеї Майкла Портера). Таким чином, стратеги перетворюються на аналітиків.

4. Школа підприємництва, як і школа дизайну, в центр процесу ставить керівника, але, на відміну від школи дизайну, і в повному контрасті зі школою планування, при створенні стратегії покладається в основному на інтуїцію. Прихильники цієї школи – Й.Шумпетер і А.Коул.

5. Когнітивна школа характеризується більш субєктивним поглядом на стратегічне управління: пізнання використовується для створення стратегій як творчих інтерпретацій, а не для простої побудови карти реальності. Найбільш відомий представник цієї школи Герберт Саймон.

6. Школа навчання підвергає сумніву директивні методи перерахованих вище шкіл. Вона стверджує, що стратегії постійно розвиваються, що стратегом може бути будь-яка людина в організації, а формулювання та реалізація стратегії взаємоповязані процеси. Представником цієї школи, у першу чергу, є Дж. Куїнн.

7. Школа влади повязує формування стратегії з силою, причому мікровладна школа в центр проблеми ставить політичний тиск всередині організації, а макровладна – застосування тиску на зовнішніх гравців. Цей погляд відбито в роботах Дж. Пфеффера, Г. Салансика і Г. Естлі.

8. Школа культури, на противагу школі влади, фокусується на загальних інтересах та інтеграції (Е. Ренман і Р. Норманн). Створення стратегії розглядається як соціальний процес, коріння якого покладені в культурі організації. Стратегічна перевага є продуктом культурних факторів, які складно скопіювати.

9. Екологічна школа будує свою теорію на таких припущеннях, висловлених М. Ханнан і Дж. Фріман: зовнішнє середовище найбільшою мірою впливає на процес формування стратегії; організація повинна реагувати на зовнішні сили, при цьому керівництво розглядається як пасивний елемент стратегічного процесу, який повинен ідентифікувати зовнішні сили і забезпечити адаптацію організації до них.

10. Конфігураційна школа поглядає на організацію, як на структуру – взаємоповязаний набір характеристик і типів поведінки – і таким чином, в певному сенсі, обєднує підходи інших шкіл. Найбільш відомий представник цієї школи – Г. Мінцберг.

Можна констатувати, що аналізовані школи стратегій, по суті, є реакцією дослідників і керівників успішно діючих зарубіжних компаній на зміни, у першу чергу зовнішнього середовища що відбивають окремі етапи розвитку стратегічного управління. В контексті викладеного вище, особливо актуальним для України на даний час вважаємо розроблення власної моделі стратегічної поведінки субєктів господарювання, яка має співвідноситись з реаліями розвитку вітчизняного політико-правового, економічного, соціокультурного та технологічного середовищ.

 

Література:

1. Минцберг Г., Альстрэнд Б., Лэмпел Дж. Школы стратегий / Пер. с англ. под ред. Ю.Н. Каптуревского. – С.П-б.: Питер, 2000. – 336с.

2. Наливайко А.П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001. – 227с.

3. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент: Навчальний посібник. – К.: ТОВ “УВПК “ЕксОб”, 2001. – 559с.