к.пед.н.,
Бондаренко З.П.
Дніпропетровський національний університет ім.
О. Гончара
Студентство на етапі розвитку нашої держави розглядається як резерв національної еліти, маючи реальні шанси на досягнення найвищого соціального статусу у майбутньому. Крім того, студентська молодь завжди була й залишається носієм, провідником нових поглядів, світогляду, стилю життя й поведінки, рушійною силою соціальних змін у суспільстві. Зважуючи на це, одним із основних завдань сучасної молодіжної політики є вдосконалення навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах, сприяння професійній і соціальній зрілості студентської молоді, включаючи можливості організаційно-виховної роботи з цією категорією.
Стратегія
виховної дії щодо розвитку особистості студента в умовах ВНЗ має вибудовуватися
із основного соціокультурного постулату сучасності: головною справою людства,
нормою його життя є вирішення моральних проблем. Для багатьох із нас це
незвична позиція, але вона єдино правильна. Наші нинішні негаразди, що
проявляються у бездуховності, агресивності, жорстокості, невихованості молоді,
лихослів’ї, зневаги до представників старшого покоління, аморальності та
конфліктності із законом тощо, – ось результат нехтування цим постулатом. Отже,
всі зусилля мусять бути спрямованими на те, щоб організація життєдіяльності
молодої людини була розумно спланованою та зорієнтованою на створення моделі
власної позитивної поведінки. У цьому плані слушною є думка дослідника
Б.З. Вульфова про те, що кожна предметна дія має розгортатися як
особистісний вчинок, як моральне діяння [3, с. 61].
Зважимо на
те, що молодь функціонує у надзвичайно складному й динамічному соціумі, який є
не просто середовищем її існування. Він постає перед людиною у формі різноманітних
за суспільно значущою спрямованістю соціально-моральних завдань, які мусять
бути більш чи менш успішно розв’язані кожним членом суспільства. Тому зараз
чітко треба з’ясувати, які з цих завдань ставить соціум не тільки перед молоддю
взагалі, а й перед кожною окремою молодою людиною, зокрема, з метою допомогти
їй виробити єдино правильну індивідуальну життєву програму. У цьому слід
вбачати сплановані, чіткі дії тих, хто має безпосереднє відношення до
організаційно-виховної роботи в умовах ВНЗ: заступників деканів з виховної
роботи, кураторів та викладачів.
Загальновідомо,
що у сучасній психолого-педагогічній науці спостерігається значне тяжіння до
категорії „цінності”. Для нас важливо звернути увагу на поняття „особистісна
цінність” з огляду на виховну практику нашого навчального закладу. Поняття
„цінності”, що склалися в цей час, досить широке: усе що може цінувати
особистість, що є для неї значущим і важливим. При визначенні цього поняття,
зрозуміло, враховується його соціальна і психологічна природа. На кожному етапі
розвитку суспільства створюються специфічний набір і структура цінностей. Вони
сприяють перетворенню соціально значущих норм та ідеалів в особистісні принципи
життєдіяльності людини. Цінності стають виховним фактором завдяки тому, що
перетворюються на внутрішні мотиви поведінки особистості. Вони виступають
унормованими утвореннями, певними внутрішніми приписами. Ці останні, у свою
чергу, завдають необхідну чи бажану поведінку. Але ж її можливо задати й
інакше: у вигляді ідеалу, взірця для наслідування. При цьому, якщо ідеалом
слугує людина, яка обрана такою тому, що виконує відповідні норми, то ми маємо
можливість лише у формі завдання однієї й тієї самої норми чи сукупності норм
[1, с. 326].
Педагогові
вищої школи слід зважити на досить поширену стереотипну думку, згідно з якою
старше покоління є носієм справжніх цінностей, життєвих смислів, стійкості,
проти яких періодично повстають нові покоління. Звідси – постійні розмови про
специфічну молодіжну субкультуру, безконечне нарікання спеціалістів на
нерозуміння ними сучасної молоді. Однак відомо, що молодь в усі часи хоче
одного – утвердити себе в цьому світі. Просто для кожного нового покоління цей
світ завжди різний, і утверджувати себе доводиться по-різному.
Додамо лише,
що соціальними передумовами прийнято вважати існуючі у суспільстві ідеологічні
утворення та соціальні інституції, які „задають” і транслюють суб’єкту
об’єктивні смисли його існування. Форми, у яких передаються ці потенційні
визначальні чинники особистісних цінностей, різноманітні. Вони містяться у
філософських поглядах, у творах літератури й мистецтва, у зведеннях законів, у
системах нагород, заохочень і покарань, у традиціях, у громадській думці тощо
аж до педагогічних вказівок на те, що „добре” і що „погано”. Усе перелічене
може бути усвідомлене як об’єктивно фіксовані засоби та форми роботи
суспільства взагалі і, професорсько-викладацького та кураторського складу,
зокрема, над формуванням цінностей особистості в контексті концепції виховання
студентів ДНУ ім. О. Гончара.
Прагнення особистості
здійснити себе через свою професійну діяльність є
однією з основних людських цінностей. Тому зміцнення й підтримка цього
прагнення мусить виступити основним завданням професійної освіти. Залучення
студентів до проектування своєї освіти, на думку І.Д. Беха, може, з одного
боку, зміцнювати професійну мотивацію, а з іншого –
слугувати зразком для побудови життєвої і професійної стратегії. У цьому зв’язку надзвичайно важливо, щоб із ранніх етапів професійного становлення студенти почали осмислення свого ціннісного простору, побачили його зв’язок із цілями й завданнями обраної професії, а також були залученими у спеціально організовану роботу з розвитку своїх смислових орієнтирів [1, с. 233]. Такою роботою може бути
волонтерська діяльність студентів під час навчання у вищому навчальному
закладі. Розв’язання
питання підготовки студентів до майбутньої професії засобами волонтерської
роботи можливе за умови переосмислення теоретичних засад організації
волонтерської роботи у ВНЗ, а також
визначення мети, змісту навчання волонтерів у контексті особистісно
орієнтованої парадигми освіти. Сьогодні переважна кількість студентів
займається волонтерською роботою, сформовано її оптимальну модель в умовах ВНЗ,
й включає ефективні механізми залучення та відбору, навчання та моніторингу,
супервізії та заохочення, які є основними етапами діяльності волонтерів [2, с. 50–59]. У ДНУ ім. О. Гончара
нагромаджено досвід волонтерської роботи з дітьми-сиротами та
дітьми-інвалідами.
Аналіз
сучасної соціальної ситуації дає змогу стверджувати, що неефективний стан
вихованості молодого покоління зумовлений і нинішньою освітньою системою. Не
знаючи всієї складності емоційно-почуттєвої сфери, педагоги та куратори вищої
школи самі культивують у вихованців позицію, за якої вони не є господарями
власних переживань, а отже, і власних дій. У результаті що відбувається? У
молодих людей формується переконання, що відповідальність за них несуть інші. А
для людини має цінність лише пережите в почуттях. Ідеться про почуття, які
просвітлені розумом, і завдяки цьому морально збагачують особистість, роблять
її носієм Істини, Добра, Краси. Тому полум’яний заклик нашого класика, чиє ім’я
носить ДНУ, Олеся Гончара: „Бережіть собори душ своїх”, лишається актуальним і
до сьогодні. Лише за цієї умови людина може бути мірою всіх речей, мірою
розумною, мірою духовною. Своєю високою духовністю людина має змінити
навколишній світ. Така філософія має бути закладена у зміст сучасної виховної
роботи зі студентською молоддю у класичному університеті.
Результати
опитування, яке проводилося у ДНУ ім. Олеся Гончара, дали можливість педагогам
вищої школи проаналізувати характерні тенденції життя студентів, та визначити
головні пріоритети у виховній роботі з ними. Хвилює те, що переважна більшість студентів
є соціально байдужою до проявів деструктивної поведінки окремих однолітків, не
реагує на приклади невихованості, якщо це „...мене не стосується”; „реагую в
залежності від ситуації”; „інколи можу зробити зауваження”; ”не звертаю уваги”
тощо.
На запитання
анкети „Як Ви гадаєте, що треба робити щодо подолання негативних явищ серед
студентської молоді?” майже усі респонденти (79%) були одностайні у відповіді:
„Профілактичні заходи, соціально-педагогічні та просвітницькі тренінги, бесіди,
фільми, лекції, громадська робота та участь у волонтерській діяльності”. Дехто
із респондентів наполягав на більш суворому контролю щодо поведінки студентів,
особливо, у гуртожитках. Але були й такі, хто відповів, що „все одно це жодних
позитивних результатів не дасть...”. Логічно задавалося у контексті виховання
запитання щодо ролі студентського самоврядування у колективі. Виходячи з
опитування, можна сказати, що „ніякої ролі студентське самоврядування не
відіграє” (77 %), бо респонденти навіть не знали про існування цієї структури,
її склад тощо. Окремі респонденти (14 %) відзначали роль студентської ради
виключно лише у вільний час, в організації дозвіллєвих заходів та ін..
Стосовно
запитання „Чи потрібна, на Ваш погляд, організація виховної роботи зі
студентами у ВНЗ?” студенти відповіли, що „так” – (96 %), але з оговіркою, що
вона повинна бути дуже цікавою, нетрадиційною, та її „має бути в міру”, що „не
потрібна, бо вона безкорисна” – 3 %; 1 % – „так, але з тими, хто цього
потребує”.
Під час
опитування ми намагалися з’ясувати можливості впливу педагогів вищої школи,
кураторів на формування загальної культури студентів. Ось характерні відповіді:
„Куратор дає життєві знання, допомагає вирішити проблеми, які виникають, але
великого впливу на особистість він не має” – (34%). 41% респондентів зовсім не
відповідають на це запитання. Також дехто з респондентів (21%) відзначив, що
куратор зовсім не знає про їх існування. Лише 4 % опитаних студентів дуже
схвально відгукнулися про свого куратора.
Сприйнятливою
була відповідь студентів на запитання „Який стиль взаємовідносин між студентами
і викладачами домінує у Вашому колективі (авторитарний, демократичний,
ліберальний, авторитетний, інший)?” 89% відзначили демократичний стиль
взаємовідносин; 6% – авторитетний; 5% –
ліберальний. Авторитарний стиль відсутній зовсім, що свідчить про гуманізацію
взаємин між студентами і викладачами.
На запитання
„Відзначте, будь ласка, цифрою від 1 до 5 (1-min, 5-max) Ваш рівень вихованості
та загальної культури” ми отримали такі результати: найвищим балом (5)
відзначили свій рівень вихованості 23% опитаних студентів, високим (4) – 74%;
3% – середнім балом (3). Невихованими не вважав себе ніхто.
Як бачимо з
результатів опитування, важлива роль у вихованні студентської молоді належить
педагогам та громадським формуванням.
Виховний
процес у вищій школі не може оминути питання національної ідентифікації
особистості. Як свідчать дослідження останніх років, можливі два варіанти:
визнавати за національною належністю переважно соціально-культурне визначення
особистості, не надаючи йому вирішального значення в особистісних і ділових
взаємовідносинах; вважати національність зумовленим генетично родинно-кровним
чинником, який жорстко програмує особистісні якості та в кінцевому підсумку –
долю людини й народу. Очевидно, перший варіант більш конструктивний і саме він
мусить бути предметом виховних зусиль викладачів і кураторів академічних груп вищої школи [1; 2; 3; 4 та ін.].
Відомо,
що у вітчизняних ВНЗ сформована концепція та відповідна система соціально-виховної
роботи. Але ще недостатньою є забезпеченість науково обґрунтованими
рекомендаціями, методичними розробками практичної соціально-виховної роботи зі
студентами. Сьогодні гостро стоїть проблема підготовки педагогічних кадрів до
результативної виховної роботи, метою якої є активна участь молоді у розбудові
суспільства, її професійна компетентність і громадянська позиція. Узагальнення
і вивчення досвіду таких зарубіжних країн, як США, Німеччина, де протягом
тривалого часу накопичувався досвід, існують певні традиції, досягнення в
соціальній сфері, і його творче застосування сприятиме вирішенню важливих
завдань з реформування системи вищої освіти, сприяння розвитку молоді, втіленню
у життя концептуальних положень Законів України “Про вищу освіту”, “Про соціальну
роботу з дітьми та молоддю”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку
молоді в Україні”, Декларації “Про загальні засади державної молодіжної
політики в Україні“ тощо [4, с. 3].
Аналіз цих думок дає підстави для висновку щодо використання накопиченого в зарубіжній теорії і практиці соціальної роботи оригінального і досить ефективного теоретичного і практичного досвіду соціальної, психологічної, професійної та економічної підтримки студентів, їхньої успішної адаптації до умов університетського середовища. Осмислення і належна оцінка цього досвіду, впровадження окремих його елементів у вищих навчальних закладах України, і зокрема, у класичному університеті, сприятиме розвитку нових педагогічних підходів до вирішення проблем професійного, соціального й особистісного становлення студентської молоді.
Подальшого наукового дослідження потребують питання підготовки студентів, майбутніх вчителів, соціальних педагогів, вихователів до організації дитячих та молодіжних формувань і об’єднань.
Список
використаної літератури
1.
Бех, І. Д. Виховання особистості [Текст]: У 2 кн. Кн. 2:
Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади: навч.-метод. посіб. /
І.Д. Бех. – К.: Либідь, 2003. – 344 с.
2.
Бондаренко, З. П. Модель організації волонтерської роботи в умовах
вищого навчального закладу [Текст] / З.П. Бондаренко // Соціальна педагогіка: теорія та
практика. – 2007. – № 4. – С. 50–59.
3.
Вульфов, Б. З. Социальная педагогика и процесс формирования личности [Текст] // Теория и практика
социальной работы: отечественный и зарубежный опыт / Б. З. Вульфов. –
Москва; Тула, 1993. – Т. 1. – С. 59–72.
4.
Тименко, В. М. Педагогічні засади соціальної роботи із студентською молоддю
у вищих навчальних закладах США [Текст]: автореф. ... канд. пед. наук : спец. 13.00.05
„Соціальна педагогіка” / В. М. Тименко. – К., 2005. – 23 с.