Економіка. Державне регулювання економіки

Слободянюк Н.О.

кандидат економічних наук, доцент

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла

Туган-Барановського, м. Кривій Ріг, Україна

Механізми оцінки і розподілу інвестиційних ризиків у державно-приватному партнерстві

Державно-приватне партнерство (ДПП) визначено серед ключових механізмів реалізації політики модернізації економіки України, вирішення важливих соціально-економічних проблем. Висока ефективність ДПП як форми взаємодії держави та бізнесу доведена досвідом багатьох країн світу. Сьогодні актуалізувались об’єктивні обставини для запровадження механізмів ДПП. Для реалізації масштабних модернізаційних проектів в різних секторах економіки потрібні значні інвестиційні ресурси, потужним джерелом яких може стати приватний бізнес.

ДПП зазвичай формуються за схемою «будівництво – експлуатація – передача», при якій органи державного управління визначають, які послуги вони хотіли б отримати, а приватний постачальник здійснює проектування, будівництво, фінансування і експлуатацію об'єкту. Як правило, після закінчення терміну дії контракту на експлуатацію актив передається державі, хоча можливі і інші варіанти. У багатьох випадках основним покупцем послуг ДПП являється держава, проте ДПП можуть продавати свої послуги і безпосередньо користувачам, як це зазвичай буває у разі платних автодоріг чи залізниць. Інвестиційні проекти за участю ДПП зв'язані з різними видами ризику, включаючи ризик будівництва/недостатніх результатів діяльності, фінансовий ризик (пов'язаний з мінливістю процентних ставок і обмінних курсів), ризик попиту (чи правильно оцінюється попит на послугу) і ризик залишковій вартості. Завдання ДПП полягає в тому, щоби по можливості передати частину цих ризиків від держави приватному сектору. В той же час для більшості ДПП характерний перегляд контрактів, так що з часом розподіл тягарю ризиків може мінятися.

Одна з проблем, пов'язаних з ДПП, полягає в можливості їх використання для виведення державних інвестицій з бюджету, а боргових зобов'язань - з балансу органів державного управління, іноді для того, щоб обійти обмеження на загальне сальдо бюджету або державний борг. Крім того, контрактне зобов'язання про придбання послуг у приватного оператора ДПП має свої податково-бюджетні наслідки в середньостроковій перспективі, а це знижує гнучкість витрат для органів державного управління. Крім того використання гарантій для забезпечення приватного фінансування може піддавати державу ризику прихованих і, можливо, вищих витрат, ніж традиційне державне фінансування.

Державні гарантії можуть використовуватися для зниження або усунення ризиків, які у зв'язку з ДПП переймає на себе приватний сектор. Слід розкривати інформацію про усі форми гарантій, пов'язаних з ДПП, і оцінювати пов'язані з ними вірогідні витрати для бюджету за секторами, термінами дії, а також передбачуваними бенефіціарами. Гарантії по позиках можуть понизити ризики фінансування приватного сектора, а гарантії попиту або гарантована оплата послуг, що реалізовуються державі, може зменшити ризик попиту. Ризик залишкової вартості дозволяють зменшити гарантії цін, по яких держава буде купувати активи після завершення терміну дії контракту на експлуатацію.

Моделі розподілу фінансових потоків в інвестиційних проектах ДПП мають базуватися на оптимальному співвідношенні ризику та прибутку від інвестування [1, c. 182]. Узагальнення світового досвіду дозволяє відзначити наявність декількох моделей:

І - базується на допущенні, що приватний партнер має можливість профінансувати проект та управляти ним незалежно від інтервенцій представників державного сектору. Державний та приватний партнери взаємодіють протягом обмеженого періоду часу. Така модель є прийнятною, коли рівень капітальних інвестицій незначний і багато приватних інвесторів мають можливість інвестувати кошти в проект. За цієї приватні партнери поділяють увесь фінансовий ризик об’єкта інвестування, а державні партнери беруть на себе тільки ризик втрати адміністративного контролю та виникнення соціального напруження, якщо соціальні потреби, задля яких реалізується інвестиційний проект, будуть задоволені не на достатньому рівні;

П - капітальні вкладення, що здійснюються державою та бізнесом (об'єктом інвестування), перебувають у віданні приватного партнера. Модель реалізується за умови, що держава хоче використати ефективність приватного сектора у сфері постачання важливих послуг для громадян. Приватні інвестори не мають достатніх коштів для того, щоб інвестувати в масштабні проекти. Саме тому дана модель забезпечує поєднання можливостей уряду - щодо інвестування значних фінансових ресурсів разом зі здатністю ефективного приватного управління проектом, що забезпечує досягнення необхідних позитивних результатів. Увесь фінансовий ризик цієї моделі бере на себе держава. Крім того, державні партнери беруть на себе адміністративний ризик невдачі проекту та подальшої втрати довіри серед громадян. Таким чином, ця модель передбачає укладання жорсткої угоди з приватними партнерами щодо рівня задоволення соціальних потреб, заради яких організується ДПП, а також очікуваних соціальних ефектів;

Ш - прибуток розподіляється відповідно до початкового обсягу капіталовкладень, а також відповідно до рівня ризику, прийнятого відповідним партнером. Ця модель найбільше відповідає базовим принципам взаємодії держави та бізнесу, оскільки за нею ризик і соціально-економічні ефекти розподіляються між партнерами порівну. Обидві сторони партнерських відносин - держава і бізнес – вкладають інвестиційний капітал у фінансування проекту: За допомогою такої моделі найбільш доцільно організовувати фінансування проектів ДПП, що вимагають значного обсягу капіталу та відносяться до таких галузей, як нафтопереробка, газовидобування, електроенергетика. Приватні партнери мають бути зацікавлені в участі в таких проектах, що дозволяє державі надавати їм достатній рівень автономії в процесі прийняття управлінських рішень щодо діяльності об'єктів інвестування. Одним із варіантів реалізації даної моделі є ситуація, коли держава здійснює початкові інвестиції, а потім отримує щорічний дохід.

Ці моделі можуть стати основою для структурування фінансових потоків та розподілу ризиків під час реалізації інвестиційних програм та проектів на умовах ДПП в Україні. Їх упровадження забезпечить чіткий зв'язок отриманих партнерами вигід від інвестування з обсягами наданих ними капіталовкладень, рівнем узятого на себе інвестиційного ризику, якістю виконання зобов'язань щодо задоволення суспільних потреб.

Стандарт бюджетного обліку і звітності для ДПП ще не розроблений. У відповідності з керівними принципами статистики і обліку активи ДПП зазвичай відносяться до власності або державного, або приватного партнера, в залежності від встановленого порядку розподілу ризиків між двома секторами. Практика низки країн передбачає облік активів ДПП як державних активів, з віддзеркаленням їх в якості державних інвестицій або фінансового лізингу.

Згідно Керівництва зі статистики державних фінансів операції ДПП повинні враховуватися наступним образом [2]:

- договори на експлуатацію - платежі держави по контрактах на надання послуг повинні відображатися як витрати в державному операційному рахунку;

- концесійні збори і операційний лізинг - платежі приватних операторів державі повинні відображатися як доходи в операційному рахунку;

- фінансовий лізинг - придбання активу по фінансовому лізингу відображається в операційному рахунку по його вартості разом із прийняттям лізингового зобов'язання по відношенню до приватного сектора. Такі активи і зобов'язання відображаються в державному балансі. Наступний знос, відсотки і амортизація відображаються в операційному рахунку. По мірі зменшення лізингового зобов'язання вартість активу в балансі збільшується;

- передача активів ДПП державі - якщо в контракті передбачено положення про передачу активу ДПП державі за нульовою вартістю, він відображається як придбання нефінансового активу за його залишковою вартістю в кореспонденції з капітальним трансфертом від приватного власника. Будь-яка ціна купівлі, пов'язана з такою операцією, відображатиметься як витрати, і капітальний трансферт зменшуватиметься на відповідну величину.

У рамках обліку на касовій основі зобов'язання по фінансовому лізингу відображається як борг держави, відсотки і амортизація - як витрати і фінансування. При передачі активу ДПП державі будь-яка ціна купівлі відображається як інвестиції.

Основні методи оцінки ефективності інвестиційних проектів, що реалізуються на засадах державно-приватного партнерства складають дві групи: методи оцінки соціальної та економічної ефективності. Соціальний ефект може бути виражений через показники скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості робочих місць і рівня зайнятості тощо. Економічний ефект від реалізації проектів ДПП оцінюють за традиційними показниками визначення ефективності інвестиційних проектів: індексом прибутковості, чистою приведеною вартістю, внутрішньою нормою рентабельності, дисконтованим періодом окупності. Особливістю проектів ДПП є те, що якщо наведені показники характеризують проект як неефективний, державний партнер може його прийняти за умови досягнення в результаті реалізації проекту певних соціально-економічних цілей.

Література

1. Савостенко Т. Застосування механізму державно-приватного партнерства під час реалізації регіональних інвестиційних програм / Т. Савостенко // Державне управління та місцеве самоврядування. - 2015. - Вип. 3. - С. 179-189.

2. Руководство по статистике государственных финансов 2001 года (РСГФ 2001 года) [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://www.imf.org/external/pubs/ft/gfs/manual/rus/