Філологічні науки/5. Теоретичні та
методологічні проблеми
дослідження мови
Біла О.Р.
Вищий державний навчальний заклад
України «Буковинський державний медичний університет», Україна
Системний підхід до мови в
цілому, і до лексеми зокрема, звертає увагу лінгвістів на виявлення внутрішніх
структурних зв’язків лексичних одиниць [3, 102]. У цьому плані
особливий інтерес становить аналіз таких явищ, як багатозначність і синонімія,
оскільки вони відіграють важливу роль в організації лексико-семантичної системи
мови.
Виділення використаних при
тлумаченні слова ознак здійснюється на основі зіставлення даного слова з іншими
словами, близькими до нього за значенням, тобто відносяться до тієї ж предметної
або понятійної області. Усередині семантичного поля слова пов'язані між собою
семантичними відношеннями. Встановлення типів таких відношень і виявлення їх
наявності між словами в рамках конкретних семантичних полів традиційно
вважається одним з головних завдань лексичної семантики. У лексиці прийнято
виділяти такі типи семантичних відносин: синонімія та
антонімія.
До синонімії належать
відношення, засновані на повному або частковому збігу значень. Слова, що
зв'язуються відношенням синонімії, називаються синонімами. Залежно від того, чи
допускаються взагалі відмінності в значенні слів і якщо допускаються, то які,
виділяються різновиди синонімії та синонімів. Відношення повної або точної
синонімії пов'язує між собою слова, що не виявляють жодних семантичних
відмінностей. Точна синонімія – явище рідкісне, що зазвичай пояснюють
надмірністю кодування одного і того ж змісту різними формальними засобами. Якщо
значення двох слів збігаються у всьому, крім експресивно-оцінних елементів, то
зв'язне їх відношення називають (експресивно) стилістичною синонімією.
Синонімічні відношення
об’єднують зазвичай цілий ряд (або групу) слів, який називається синонімічним
рядом. Синонімічний ряд – це історично складене угрупування слів, пов’язаних
синонімічними відносинами. Кількість синонімів у такому ряді не обмежена, тобто
синонімічний ряд – це відкрита система, він може поповнюватися новими
синонімами або витісняти деякі старі. Синонімічний ряд зазвичай складається з
синонімів різного типу і тому є змішаним (хоча можуть бути і синонімічні ряди
стилістичного або ідеографічного типу). В основі кожного синонімічного ряду
стоїть слово-домінанта, яке найбільш повно містить у своїй смисловій структурі
те спільне, що об’єднує всі слова ряду (тобто найбільш семантично вмістиме) і є
стилістично нейтральним. Не менш важливим у визначенні синонімів є вказівка не
тільки на тотожність, але і на відмінність, тобто на те, що відрізняє слова
одне від одного: відтінки значення, стилістичне забарвлення, або і те, і інше.
Якщо зважати на те, що
синонімами можуть бути лексеми близькі за значенням, які у своїй семній
структурі мають хоча б одну інтеграційну сему, то у промовах Ціцерона проти
Катіліни можна виділити наступні яскраво виражені синонімічні ряди
прикметників:
І. acer, acerbus, crudēlis, gravis, inhumānus,
importūnus, ferreus, vehemens
– жорстокий
Загальне значення усіх
прикметників даного ряду «жорстокий», проте вони мають значну кількість
лексико-семантичних варіантів. Домінантою є прикметник crudelis, який може перекладатися як жорстокий, страшний, жахливий. У промовах він
зустрічається в основному значенні – «жорстокий» і визначає жорстокість у
загальному значенні. Дану групу синонімів ми відносимо до негативної етичної
оцінки.
ІІ. fatālis, funestus, exitiōsus, perniciosus – згубний
Для цієї групи слів
інтегральною семою, що становить основу їх виділення в один синонімічний ряд, є
сема «згуба». Домінанта даного ряду – exitiosus, цей прикметник, як простежуємо із словникових дефініцій, найчіткіше виражає головне значення ряду і
містить мінімум додаткових значень.
IІІ.
nefarius, impius, conscelerātus,
scelerātus, nefandus – злочинний, нечестивий
Найчастотнішим серед
наведених прикметників є nefarius, який вживається у промовах у значенні «нечестивий» для підкреслення
гріховності вчинку. Це слово і є домінантою даного ряду. Всі лексеми можуть
вживатися у творі як з живими особами, так і з абстрактними іменниками. Із вище
наведених прикладів можна спостерігати попарне вживання синонімів у одному
реченні
для інтенсифікації думки автора.
ІV. effrenātus, furiōsus,
furens – безумний, шалений
Домінантою являється тут
однозначно прикметник furens, так як він має тільки одне значення – «безумний, шалений». Інтегральною
семою для цього ряду є сема «шал», тому ці слова вважаються синонімами. Вони
використовуються для позначення того, якого не можна зупинити, стримати, такого
буйного, нестримного.
V.
clarus, praeclarus, egregius – славний
Диференційною семою цих
прикладів є сема «знаменитий, славний». Дуже часто Ціцерон саме ці прикметники
вживає разом у одному реченні, навіть при одному і тому самому іменнику, щоб
підкреслити цю ознаку, інтенсифікувати її. Зустрічаємо ці слова у атрибутивній
позиції як означення до героїв, великих мужів, почесних діячів, які
прославилися на весь Рим якимсь значним вчинком, доброю справою. Так як, ці
прикметники мають значну кількість ЛСВ, домінантою все ж являється прикметник egregius.
VI.
honestus, honōrus, amplus – почесний,
шанований
Ще один ряд синонімів
позитивної оцінки можна виділити у тексті. Прикметник honorus виступає домінантою даної групи слів. Ціцерон
використовує ці синоніми для висловлення великої пошани людини, громадянина,
політичного діяча, який своїм діянням заслужив таку честь, який дійсно гідний
такої пошани.
Антонімія ґрунтується на
протилежності виражених словами понять. Три основні види антонімії
розрізняються за характером протилежності. Відношення додатковості, або
комплементарна антонімія передбачає таку ситуацію, при якій твердження того, що
позначає один з антонімів, тягне заперечення того, що позначає другий.
Доповнюваність можна розглядати як особливий випадок несумісності, коли якась
спільна для двох слів змістовна область повністю розподіляється між їх
значеннями. Відношення векторної антонімії пов'язує слова, що позначають
різноспрямовані дії. Відношення контрарної антонімії пов'язує слова, в значення
яких входить вказівка на протилежні зони шкали, відповідної
тому чи іншому вимірюванню або параметру об'єкта чи явища, наприклад такого, як
розмір, температура, інтенсивність, швидкість і т.п. Інакше кажучи, цей вид
антонімії характерний для слів з «параметричним» значенням: magnus (великий) – parvus (маленький) [2, 396].
Традиційно антоніми
визначаються як «слова з протилежними значеннями», однак дослідники давно
відзначали в антонімах незвичайну, здавалося б, для них ознаку: схожість,
близькість їх значень (як у синонімів). Ця близькість ґрунтується на тому, що
тільки одна з диференціальних ознак антонімів протиставляється, інші ж –
збігаються. Ці подібні ознаки є, так би мовити, основою протиставлення, тому що
протиставлятися можуть лише ті ознаки, які мають щось спільне. Тому лексичними
антонімами точніше назвати слова, що виражають логічно протилежні, але сумісні
поняття. Визначення антонімії як лексико-семантичної категорії передбачає
семантичні відношення протилежних, але внутрішньо порівнюваних одиниць (семем),
формально виражених різними лексемами. Антоніми, таким чином, припускають
загальне для них (інваріантне) значення. Так антоніми знаходяться в семантичній
опозиції перетину. Тому за планом вираження – це зазвичай різні слова однієї
частини мови (різнокореневі антоніми), наприклад: prudens (розумний) – stultus
(нерозумний). Можуть протиставлятися і однокореневі слова (однокореневі
антоніми): parātus (досвідчений) –
imperītus (недосвідчений), антонімія яких здійснюється переважно за
рахунок префіксів протилежного значення. Протилежність значення у даному
випадку досягається за допомогою заперечного префікса in-.
Оскільки антоніми виражають
взаємовиключні поняття, то, на відміну від синонімів, вони утворюють, таким
чином, не ряд, а пару (антонімічні пари).
У промовах Ціцерона проти
Катіліни зустрічаємо такі антонімічні пари:
aequus – perturbātus, aequus – turbulentus (спокійний –
неспокійний), іustus
– iniquus, verus – inīquus (справедливий – несправедливий), robustus – infirmus
(сильний – слабкий), locuples – tenuis, locuples – egens
(багатий – бідний). Вони є різнокореневими прикметниками і позначають
протилежні поняття. Як бачимо, явище антономії не є настільки поширеним у Ціцерона,
як явище синонімії. Можливо, це зумовлене тим, що оцінні прикметники, які
зустрічаються при аналізі твору, мають широкий спектр значень і величезну гаму
відтінків значень, що значно ускладнює їх класифікацію за протилежністю.
ЛСГ оцінних прикметників, які виражають ставлення до
людей, містить у собі такі антонімічні пари: лексеми clemens, misericors
(милосердний) протиставляються цілому ряду синонімів: acer, acerbus, vehemens, crudēlis,
importūnus, ferreus зі значенням «жорстокий», familiāris (дружній) – inimīcus,
aversus, infēstus (ворожий), прикметники humānus (людяний) – inhumānus (жорстокий, нелюдяний) є однокореневими антонімами.
Прикметник permodestus
(скромний) можна протиставити прикметникам негативної етичної оцінки impudens, impudīcus, importūnus, які у промовах проти
Катіліни мають значення «безсоромний».
Ex hac enim parte pudor pugnat, illinc petulantia; hinc pudicitia, illinc stuprum; hinc fides, illinc fraudatio; hinc pietas, illinc scelus; hinc constantia, illinc furor; hinc honestas, illinc turpitudo; hinc continentia, illinc lubido; (ІІ; 11) – З цієї сторони
бореться почуття честі, з тієї – наглість; з цієї – скромність, з тієї –
розпуста; з цієї – вірність, з тієї – обман; з цієї – набожність, з тієї –
злодіяння; з цієї – згода, з тієї – шаленство; з цієї – пошана, з тієї –
ганьба; з цієї – стриманість, з тієї – пристрасть. У даному прикладі Ціцерон
використовує контекстуальні антоніми, проводить чітку межу між поняттями.
Література:
1. Ахманова О.С., Натан Л.Н., Полторацкий А.И., Фатющенко В.Н. О принципах и
методах лингвостилистического исследования / О.С. Ахманова, Л.Н. Натан, А.И.
Полторацкий, В.Н. Фатюшенко. – М., 1996. С. 7–8.
2. Рублева О.Л.
Лексикология современного русского языка / О.Л. Рублева. – Владивосток: ТИДОТ
ДВГУ, 2004. – 257 с.
3. Уфимцева А.А. Слово в
лексико-семантической системе языка / А.А. Уфимцева. – М. : Наука, 1968. – 272
с.
4. Marcus Tullius Cicero In Catilinam I-IV. – Aerius, 2004.
5. Дворецкий И.Х. Латинско-русский
словар / [уклад. И.Х. Дворецкий] – 11-е изд., стереотип. – М. : Рус. яз. –
Медиа, 2008. – 843с.
6. Словник синонімів української мови. У 2-х томах, т.1. – К. : «Наукова думка», 1999.