Секція „Екологія”

Підсекція ”Радіаційна безпека і

соціально-екологічні проблеми”

Ковжога С.О., Писарєв А.В., Тузіков С.А., Карманний Є.В.

(Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого)

Дезактивація і санітарна обробка шкірних покривів

Радіоактивні (РА) речовини в залежності від їхнього стану або забруднюють зовнішню частину шкіри, або можуть проникнути в глибину. Тверді РА частинки за рахунок адгезії і волосяного покриву шкіри закріплюються лише на її поверхні. Для розчинів радіонуклідів (РН) шкіра є біологічним бар'єром, особливо для нерозчинних РН важких металів урану і торію. Ряд РН, що знаходяться в розчині, порівняно легко переборюють захисні бар'єри і проникають у шкіру. До таких розчинів відносяться азотнокислий розчин плутонію, спиртовий розчин , солянокислий розчин і , азотнокислий солянокислий . Доля РН, що проникають через шкіру залежить від природи розчиненого РН і для солянокислого розчину коливається в межах від 0,5 до 4,2 % у залежності від часу від 1 до 24 год [1].

Потрапивши через шкіру РН можуть поширюватися в організмі і діяти в такий же спосіб, як і при попаданні до середини організму з їжею або повітрям.

Радіоактивні забруднення можуть викликати - опіки. Вони були виявлені у вересні 1988 р. у місті Кіровограді в двох робітників [2]. Джерелом РА забруднення виявився РА порошок елементів приладу, що потрапив на смітник. Можливі - опіки від гарячих часток у Чорнобилі [3].

Найбільші труднощі виникають, коли РА забруднення супроводжується термічними опіками і хімічним впливом, зокрема азотною кислотою [4]. Після РА забруднення шкіра була оброблена через 5 хв. розчином, що містить 3 % мила і комплексообразуючої речовини оксатиола. Залишкова активність склала 26,3 %. Коли минула 1 год. після забруднення залишкова активність уже збільшилася до 72 %, тобто ефективність дезактивації була дуже низкою. Добавка етилового спирту в розчин і п'яти - десяти кратне промивання шкіри ватно - марлевими тампонами дозволило підвищити ефективність дезактивації і знизити залишкову активність до рівня 1,6 - 2,3 %. У випадку опіків, під дією хімічних реагентів порушується бар'єрна функція шкіри і росте резорбція, тобто проникнення РН у шкіру. У 10 % - ному розчині NaOH за 6 год. резорбція РН складає 51,5 %, a - тільки 0,11 %. Це зумовлено тим, що РН цезію знаходиться в іонній формі, а стронцію - у малорозчинній формі у виді гідроксиду. Якщо зробити дезактивацію відразу після РА забруднення (дегазуючий розчин (ДР) містить 10 % гексаметафосфата натрію і 5 % борної кислоти), то віддаляється 95 - 99 % РН [5].

Досить просто зі шкірних покривів віддаляються РА частинки. Майже цілком очищається шкіра від РА частинок діаметром 1,5 - 47 мкм водою або водними ДР [1, 6]. Причому, велика частина РА частинок віддаляється вже при першій обробці. При потраплянні РА пилу в рот, ніс і уші їх промивають водою або водним розчином перманганату калію.

Складніше проводити дезактивацію шкірних покривів, забруднених твердими солями РА речовин. Одноразова обробка таких ділянок шкіри дезактивуючими розчинами не дає необхідної ефективності; потрібна повторна обробка. Більш ефективним є дезактивація за допомогою порошкоподібних препаратів або паст, але й у цьому випадку при триразовій обробці коефіцієнт дезактивації (КД) не перевищує 35.

Ще більші труднощі виникають при дезактивації шкірних покривів тих РН, що подолали біологічний бар'єр і проникли в глиб шкіри. У цих випадках ефективність дезактивації визначається ще і станом шкірних покривів і залежить від анатомічної цілісності шкіри і наявності шкірного жиру. Коефіцієнт дезактивації (КД) шкірних покривів кролика і поросяти, забруднених сумішшю РН, для неушкодженої шкіри склав 10 - 13, а для шкіри, після обробки наждаковим папером - лише 6 - 10 [1, 6]. Шкіра, покрита жиром, дезактивуються краще, ніж знежирена спиртом або ефіром. У першому випадку КД складає 12 - 100, а в другому 7 - 12.

Продукти розпаду радію, що потрапили на шкіру разом з масляними забрудненнями, які можна імітувати вазеліном [1], видаляються порівняно легко. Якщо потрійна обробка водою здійснювалася відразу після РА забруднення, то КД досягав 200. У випадку забруднення шкіри оксидами урану ефективність обробки знижувалася приблизно в 10 разів, а через деякий час після забруднення ще в 3 рази.

Дезактивацію шкірних покривів поросяти, забруднених РН , проводили за допомогою лейкопластиру [6]. Стрічки лейкопластиру наносилися на забруднені ділянки шкіри, а потім після певної експозиції знімалися. Ефективність дезактивації залежала від експозиції контакту пластиру зі шкірними покривами; після 1 год. віддалялося 57 % забруднень, після 2 год. – 64 %, а після 24 год. – 85 %.

Частина РА речовин усе-таки може потрапити не тільки на відкриті ділянки, але і слабо захищені частини шкірного покриву. Тоді виникає необхідність обробки всієї поверхні шкіри людини. Така обробка називається санітарною. Вона проводиться, переважно, як санітарно-гігієнічний захід. Наприкінці роботи після зняття захисного одягу або спецодягу санітарна обробка знімає втому, освіжає і додає бадьорість. Санітарна обробка відрізняється від гігієнічної помивки: дозиметричним контролем РА забруднень шкірних покривів, у певній послідовності для запобігання вторинного РА забруднення, організацією стоку води, її збору, заміною білизни й одягу й інших особливостей.

Вода і водні розчини миючих засобів мають дезактивуючу дію. Ефективність дезактивації водою визначається природою РН і характеризується наступними даними [1]:

РН

КД при експозиції забруднення:

менш 1 год. 14 12 33 50 50

більш 1 год. 3 8 25 — 14

Якщо обробку провести відразу після забруднення, то КД у випадку забруднення шкіри РН досягає 100. Наведені тут відомості по ефективності дезактивації шкірних покривів характерні лише для конкретних випадків.

Все-таки обробка шкірних покривів водою недостатньо ефективна, підвищити КД можна застосуванням нагрітої води. Перша обробка шкіри нагрітою водою знімає забруднення приблизно на порядок, ще більш ефективніша багаторазова обробка, а добавка звичайного мила або миючих засобів дозволяє досягти необхідної ефективності обробки.

Добавки, що вводяться у водяне середовище, не повинні подразнювати шкіру і сприяти усмоктуванню РН. Усмоктування відсутнє після обробки шкіри водним розчином препарату ОП-7 після забруднення розчином азотнокислого плутонію, а у випадку забруднення солями радію й урану усмоктування виключалося після дезактивації розчином препарату "Новость". При забрудненні шкірних покривів торієм у водний розчин додавали динатрієвую сіль етилендіамінтетраоцитової кислоти (ЕДТА).

Введення в розчин пом'якшуючих шкіру добавок позначається на ефективності дезактивації. Добавки гліцерину і ланоліну (2 %) знижують КД приблизно в 1,5 - 3 рази при дезактивації рук, забруднених . Тому живлячими кремами можна скористатися тільки після дезактивації миючими розчинами.

Єдиного складу ДР для обробка шкіри при забрудненні різними РН не існує. У випадку забруднення сумішшю РН ДР можуть мати складний склад [1]. Для дезактивації шкіри, забрудненої продуктами розподілу із суміші більш десяти РН застосовувався ДР, до складу якого входять натрієві солі фосфорної, лаурилсульфонової і вугільної кислот, а також ЕДТА; КД дорівнює 16 - 32. Ефективна дезактивація шкіри після забруднення полонієм, що легко адсорбується й усмоктується, досягається розчином унітіола (2,3 % димеркаптопропансульфатом натрію).

Спільне використання в розчині сульфонолу (5 %) і гексаметафосфата натрію (20 %) підвищує КД до 25, а ДР з окремих компонентів менш ефективні - КД приблизно в 2 рази нижче.

Практично в різних країнах і в лабораторіях використовуються багато композицій ДР, а в широку практику впроваджені тільки деякі з них. Після Чорнобильської катастрофи введена санітарна обробка, обов'язкова для всіх осіб після роботи на забрудненій території, яка до цього проводилася шляхом миття з використанням звичайного мила.

Література:

1. Зимон А.Д. Дезактивация. М.: Атомиздат, 1975.

2. Труфакин В.А., Малахов С.Г. // Тр. Ин-та экспериментальной метеорологии. 1986. Вып. 16 (133). С.25-35.

3. Тер-Сааков А.А., Борисюк Л.Г., Гаврилюк В.И. и др. // Изв. АН БССР. Сер. Физ-энергет. Наук 1990. № 4. С. 38-41.

4. Бажин А.Г., Аптухова Г.А., Парфенева Н.И. // Гигиена и санитария. 1981. № 12. С. 70-72.

5. Иванникова А.Т., Попов Б.А., Парфенова И.М., Ильин Л.А. // Гигиена и санитария. 1989. № 5. С. 26-30.

6. Иванов Е.В. // Тезисы докл. Всесоюзной конф. Актуальные вопросы радиационной гигиены. М.: Минздрав СССР, 1987. С. 143.