Харабара В.М., аспірант кафедри фінансів

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Напрями відновлення ефективного функціонування ринку кредитування споживчих потреб населення в Україні

У 2009 році кредит на споживчі потреби населення став розкішшю, а не засобом підвищення якості життя, що обумовлюється не лише істотним скороченням пропозиції на ринку кредитування, а і значним зростанням процентних ставок за кредитами та розмірів початкових внесків, суттєвим посиленням вимог до потенційних позичальників. Так, наприклад, розмір початкового внеску за іпотечними кредитами збільшився на 30-40% [1]. Кредити надаються лише клієнтам із абсолютною платоспроможністю і позитивною кредитною історією, які мають можливість самостійно сплатити не менше половини вартості житла, покупка якого кредитується. Істотно скоротилися терміни кредитування, банки фокусуються на короткострокових позиках. Так, терміни автокредитування зменшилися з 7 до 3-5 років у залежності від марок автомобілів; середній термін іпотечного кредитування складає 10 років [1].

Знецінювання гривні і вплив наслідків світової фінансової кризи стали причиною збільшення обсягів проблемної заборгованості за кредитами, максимальне значення якої зафіксоване у середині 2009 року. Обсяг кредитних ресурсів у українських споживачів на цей момент складав 204,7 млрд. грн., із них: близько 80 млрд. грн. ‒ іпотечні кредити; 25%-35% приходилося на споживчі кредити (купівлю побутової техніки, електроніки, меблів, а також готівкові кредити); 30%-35% ‒ автокредити. Стійко зростала кількість неблагонадійних позичальників. Лідерами проблемної заборгованості за кредитами стали кредити на споживчі потреби населення, 15%-17% позичальників за якими не мали можливості погасити кредити, навіть, на побутову техніку [2; 3].

Логічним наслідком наведених тенденцій розвитку ринку кредитування споживчих потреб населення стало подальше посилення вимог комерційних банків до потенційних позичальників. Визначимо основні причини відмови у наданні кредиту на споживчі потреби населення. Перша, найбільш розповсюджена, причина ‒ низький рівень доходів позичальника і неможливість підтвердити факт отримання додаткових доходів.

Друга причина ‒ надання недостовірної інформації або приховування інформації на вимогу комерційного банку. Дана інформації, зазвичай стосується: наявності існуючих кредитів у інших банках; об’єкту, що кредитується; мети отримання кредиту; недостовірних паспортних даних; даних щодо доходів потенційного позичальника. Комерційні банки мають можливість перевірки зазначеної інформації через використання послуг бюро кредитних історій. У порядку і відповідно до діючих нормативних актів, бюро кредитних історій надають банкам інформацію про клієнта щодо паспортних даних, місця реєстрації, суми існуючих непогашених кредитів, розмірів щомісячних платежів, якості погашення.

Третя причина ‒ негативна кредитна історія клієнта. Комерційні банки не надають кредити клієнтам, що не мають можливості погашати існуючий кредит у встановлені кредитною угодою терміни, оскільки кредитування в такому випадку гарантовано є збитковим.

Четверта причина ‒ недостатня ліквідність кредитного забезпечення або невідповідність номінальної вартості кредитного забезпечення його реальній ринковій вартості. Банки не розглядають в якості кредитного забезпечення майно, вартість якого із часом зменшується. Для визначення ринкової вартості кредитного забезпечення банки здійснюють оцінку власними зусиллями або звертаються до послуг незалежної компанії.

П’ята причина ‒ іпотечні кредити надаються на тривалий термін (15-30 років), тому вік позичальника на момент погашення кредиту не повинний перевищувати 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Таким чином, для отримання іпотечного кредиту на 30 років вік позичальника на момент оформлення кредиту не повинний бути більшим, за 30 років. В іншому випадку, обов’язковою є наявність поручителя, вік якого відповідає вимогам банку, або оформлення кредиту на менший термін.

Шоста причина ‒ невідповідність наданих документів нормам діючого законодавства України, тобто документи на придбання нерухомості, або документи на нерухомість, що має бути кредитним забезпеченням, повинні відповідати вимогам діючого законодавства України. Комерційні банки перевіряють законність проведення операцій щодо попередньої покупки, дарування або обміну нерухомості.

На нашу думку, вітчизняний ринок кредитування споживчих потреб населення остаточно не сформований, оскільки відсутня, насамперед, концепція його розвитку. Так, практика кредитування комерційних банків у сфері беззаставних кредитів фактично закриває дану ринкову нішу для кредитних спілок. Разом з тим, макроекономічна роль таких фінансових посередників як банки, що полягає в утворенні грошового капіталу шляхом безінфляційного впливу на грошову масу, стає сумнівною.

Для відновлення ефективного функціонування ринку кредитування споживчих потреб населення, насамперед, необхідна його сегментація за кількома напрямами. По-перше, слід виокремити ринок експрес-кредитування, де кредит надається без оцінки кредитоспроможності позичальника від сегменту автокредитування та іпотеки, а також карткового кредитного ринку. Оптимальним для банків, з точки зору прийняття ризику та фінансових можливостей задовольнити споживчий попит, сьогодні залишаються автокредитування та іпотека (завдяки забезпеченню заставою), а також кредитування за допомогою кредитних карток, оскільки ґрунтується на детальному вивченні інформації щодо доходів позичальника.

По-друге, якщо комерційні банки прагнуть залишити за собою ретейловий кредитний сектор, вони мають створювати «цільові» програми кредитування, тобто програми кредитування для цільових ринкових сегментів (людей у відпустці, студентів, пенсіонерів тощо). Максимальне фокусування кредитних продуктів на чітко визначеній споживчій аудиторії дозволить банкам посилити конкурентні позиції, зменшити обсяги проблемної заборгованості та, у підсумку, покращити якість кредитних портфелів.

По-третє, розвиваючи сегмент експрес-кредитування, комерційні банки повинні зважати на те, що масовий продукт вимагає застосування універсальної і відпрацьованої до тонкощів технології, що передбачає не лише швидкість прийняття кредитного рішення, а, насамперед, можливість всебічної оцінити кредитоспроможності потенційного позичальника. Зазвичай банківський працівник, який займається оформленням кредитів у торговельних точках, отримує винагороду за обсяг залучених кредитів, тому мало зацікавлений у складній і довгій процедурі оцінки. Світовою практикою напрацьовані ефективні методи оцінки позичальника на основі скорингу, проте для ефективного використання у вітчизняних умовах скорингові системи потребують відповідної адаптації.

Сьогодні в стратегії ризик-менеджменту банків переважають компенсаційні механізми, коли висока процентна ставка за кредитом дозволяє покривати усі збитки від неповернення позик на споживчі потреби. Слід зазначити, що дані механізми є достатньо примітивними с точки зору взаємодії кредитора і позичальника, оскільки передбачає нехтування ретельним аналізом кредитоспроможності потенційного позичальника. Якщо позичальник звертається до банку за цільовим кредитуванням, то ймовірність того, що він реально оцінює власну кредитоспроможність, значно вища.

Література:

1. Офіційний сайт Національного банку України // http://www.bank.gov.ua.

2. Офіційний сайт Державного Комітету Статистики України // http://www.ukrstat.gov.ua.

3. Офіційний сайт фінансового супермаркету «Мега Поліс» // http://www.mega-polis.com.ua.