Право/ 1. Історія держави і права

К.ю.н. Коритко Л. Я.

Івано-Франківський факультет

Одеської національної юридичної академії, Україна

РЕГУЛЮВАННЯ ОПОДАТКУВАННЯ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

АВСТРІЇ ТА УГОРЩИНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

Вивченню податкових відносин в австро-угорський період радянськими та українськими науковцями приділялася недостатня увага. Характеристика податкового апарату монархії Габсбургів в Галичині, Буковині і Закарпатті що полягав в утворенні на цих українських землях розгалуженої системи оподаткування місцевого населення, дана в дослідженнях Ю. М. Тлущака [3]. Щодо оподаткування власне суб’єктів господарювання, то комплексного дослідження в українській правовій науці на даний час немає.

В складі Австрійської імперії в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. перебували західноукраїнські землі Східної Галичини, Буковини і Закарпаття. Вона вважається «прогресивнішою» щодо населення, освіти, порівняно з Російською імперією в складі якої перебували на той час інші українські землі. Хоча проблеми, зокрема економічного, господарського розвитку безумовно були. Українські території були підневільні, не могли самостійно розвиватися, податки ішли в імперську казну.

На території західноукраїнських земель в ХІХ – поч. ХХ ст. діяло австрійське податкове право.

Суть податкової політики Австрійської держави на території своїх земель, зокрема Австрії та Угорщини, зводилась до недопущення подвійного оподаткування. Метою було створити суб’єктам господарювання обох частин імперії рівні умови щодо сплати податків та інших обов’язкових платежів. Зазначимо, що сучасне українське податкове право розвивається на аналогічних засадах.

На той час мета була досягнута, забезпечена законодавством.

Суб’єкти господарювання, які діяли на українських землях Східної Галичини і Буковини відносились до австрійської частини Австро-Угорщини. Але, вони могли створювати дочірні підприємства або відокремлені підрозділи в угорській частині. Відповідна норма була закладена в тогочасному законодавстві.

Оподаткування таких суб’єктів регулювалося законом від 28 липня 1871 року (Вісник законів державних, далі – В. з. д., № 89), яким була затверджена відповідна угода, укладена австрійським та угорським міністерствами 18 грудня 1869 року у Відні.

Цим нормативно-правовим актом окремо регулювалися відносини з приводу оподаткування кредитних закладів, страхових товариств, фабрик і «фабричних предпринимательств» [1, с. 234]. Можемо зробити припущення, що законодавцем вжито даний термін в розумінні суб’єктів господарювання, що здійснюють виробництво продукції (виробничу діяльність).

Зокрема, щодо кредитних та страхових товариств, то законом було передбачено, що якщо вони, крім свого постійного (статутного) місцезнаходження мають дочірні або «галузні заведенія» в іншій області (частині Австро-Угорщини, або краї – Л. К.), то вони «не совокупно з головним предпринимательством, но отдельно оподаткувати ся мають» [1, с. 234]. Визначення поняття галузних поселень в тогочасному австрійському законодавстві не знаходимо. Але, виходячи із змісту даного досліджуваного закону, їх можна трактувати як відокремлені підрозділи суб’єкта господарювання. В конкретному випадку – кредитного закладу або страхового товариства.

Фабричні підприємства, які здійснювали діяльність в одній області, а в іншій мали склади своїх товарів, повинні були сплачувати в цій області окремий податок зі складів в такому розмірі, який був встановлений в їхній області.

Законом від 27 червня 1878 року (В. з. д., № 62), артикулом ХХ, було прямо передбачено, що створені відповідно до закону в одній з двох областей товариства акційні (командитні товариства на акції), товариства обезпечення (страхові – Л. К.), заробіткові і господарські, мають право свою діяльність простирати на другу область країв [2, с. 152], і вони повинні, відповідно до артикулу ХІV, бути поставлені в рівні умови щодо започаткування діяльності, здійснення діяльності, сплати податків та інших «публічних данин» з місцевими товариствами [2, с. 151].

Як бачимо, тогочасним законодавством були врегульовані питання з приводу сплати податків суб’єктами господарювання, що здійснювали свою діяльність в обох частинах імперії – Австрії та Угорщини. Розмір податків розраховували податкові органи на підставі даних про доходи.

Несплата податків тягла за собою примусове стягнення недоїмок. Австрійські податкові закони передбачали три види екзекуцій: військову екзекуцію; продаж на аукціоні рухомого майна боржників і конфіскацію грошей; продаж з молотка нерухомого майна боржників.

Список літератури:

1. Законь зъ дня 28 Липця 1871, дотычно угоды межи ц. к аустрійскимъ и кор. угорскимъ министерствомъ финансовъ взглядомъ дъленія податку отъ пред-принимательствъ, которіи дъланность свою на объ статскіи области прос-тирають // Въстникъ законовъ державныхъ для королевствъ и краевъ въ дер-жавной думъ заступленыхъ. Рочникъ 1871, № 89. Часть XXХV. – Въдень : Тискомъ цъсарско-королевской надворнои и статскои печатнъ, 1871. – С. 233–235.

2. Законь з дня 27 Червця 1878, которымь министерство заступленыхъ въ державной думъ королевствъ и краевъ уповажняє ся до заключенія цлового и торговельного союза сь министерствомь краевь угорской короны // Въстникъ законовъ державныхъ для королевствъ и краевъ въ державной думъ заступленыхъ. Рочникъ 1878, № 62. Въдень : Тискомъ цъсарско-королевской надворнои и статскои печатнъ, 1878. – С. 147–153.

3. Тлущак Ю. М. Формування української правової традиції у сфері оподаткування та її втілення в розбудові національної державності 1917–1920 рр. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Ю. М. Тлущак. – Харків, 2004. – 20 с.