Тітаренко Галина Борисівна

к.е.н., доц. кафедри аудиту

Національної академії статистики, обліку і аудиту

Методика обліку витрат за центрами відповідальності та місцями виникнення витрат

Виділення центрів відповідальності є основою при створенні на підприємстві системи управлінського обліку. Отже, наявність центрів відповідальності – важлива умова функціонування внутрішньогосподарського обліку і контролю, що дозволяє найбільш раціонально пов'язати між собою та реалізувати основні функції управління: організацію, мотивацію, облік, аналіз, контроль, планування тощо.

За складені первинні і зведені документи у кожному центрі відповідальності повинна відповідати закріплена за ним особа (завідуючий фермою, бригадою, током, інший працівник), що має бути передбачено у договорі про відповідальність та/або посадовій інструкції.

Відповідно до п. 3.1. [2], витрати на виробництво продукції (р., п.) формуються за центрами відповідальності й об'єктами обліку, планування та калькулювання собівартості продукції (р., п.). Але на практиці облік за центрами відповідальності ведуть частково і їх як таких не виділяють.

Однак особливістю управлінського обліку є не лише контроль за витратами, центрами та місцями їх виникнення у процесі виробництва, а й контроль за такими центрами, які входять до складу інших центрів відповідальності. Тому у практиці управлінського обліку важливим і необхідним є виділення місць виникнення витрат.

Місця виникнення витрат – це структурні одиниці, які характеризуються просторовою або функціональною відокремленістю. В них здійснюється первісне споживання виробничих ресурсів, а отже, виникають витрати, згідно з якими організовується планування, нормування та облік витрат виробництва з метою контролю за ними та управління ними (цех, дільниця, бригада) [3, с. 475].

Згідно з твердженням С.А. Стукова, "підприємство повинне поділятися на сфери (центри) відповідальності, у розрізі яких організовується виробнича діяльність, здійснюються контроль і оцінка її результатів. До таких сфер (центрів) відповідальності можна віднести виробництва, в середині них – цехи, дільниці, бригади, очолювані відповідно начальниками, майстрами, бригадирами" [4, с. 38].

Аналіз наукової літератури свідчить, що в основному виділяють три методи визначення трансфертних цін: на основі ринкових цін; на основі витрат (повних, маржинальних, витрати – плюс); на основі договорів. Використання того чи іншого варіанту ціни залежить від типу центрів відповідальності, конкретних умов діяльності та результатів роботи як центрів відповідальності, так і підприємства загалом.

Найчастіше використовують трансфертні ціни, що ґрунтуються на витратах та ринкових цінах.

Впровадження трансфертної політики в практику сільськогосподарських підприємств дозволить:

1) визначати різні величини реальної (достовірної) собівартості (для фінансового й управлінського обліку);

2) контролювати змінні витрати та аналізувати показники в розрізі структурних підрозділів;

3) розраховувати фінансовий результат кожного центру відповідальності (з використанням трансфертних цін) та визначати їх вплив на формування загального фінансового результату підприємства;

4) приймати оперативні та прогнозні управлінські рішення як на рівні центрів відповідальності, так і підприємства в цілому.

Такі ціни повинні встановлюватися відділом управлінського обліку на основі реальних даних (маркетингових досліджень) і узгоджуватися з керівництвом.

Виділення центрів відповідальності на сільськогосподарських підприємствах із застосуванням трансфертного ціноутворення дозволить підвищити зацікавленість керівників і працівників структурних підрозділів підприємства у покращенні результатів їх діяльності та розширить інформаційну базу для прийняття управлінських рішень.

Література:

1. Корінько М.Д., Тітаренко Г.Б. Бухгалтерський облік при реструктуризації суб’єктів господарювання України: напрями наукових досліджень: Моногр. – К.: Видавництво ТОВ "Клякса", 2010. – 341 с.

2. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, наказ Міністерства аграрної політики України від 18 травня 2001 р. № 132

3. Нападовська Л.В. Управлінський облік. – К.: Книга, 2004. – 544 с.

4. Стуков С.А. Учет и контроль издержек производства на капиталистических предприятиях: Спецкурс. – Калинин: КГУ, 1978. – 82 с