Экономические науки/ 15.Государственное регулирование экономики

Волошенко А.В.

Здобувач Інституту законодавства Верховної Ради України

Розвиток механізму державного регулювання ринку

 

Характерна для останніх п’ятидесяти років нестабільність поглядів на роль держави досить часто мала місце і в минулому. Так, у XVII столітті, зокрема серед французьких економістів, домінувало твердження, що держава повинна відігравати активну роль у розвитку торгівлі та промисловості. Прихильники цього погляду називалися меркантилістами [7].

Частково у відповідь на цю теорію Адам Сміт написав книгу «Дослідження багатства народів» (The Wealth of Nations, 1776), у якій він відстоював думку про обмеження ролі уряду. А. Сміт стверджував, що економіка керується «невидимою рукою», яка спрямовує її на виробництво потрібного товару найкращої якості. Державі ж для досягнення правових і інстутиціональних гарантій і визначення меж свого невтручання зостаються, як каже А.Сміт, «три надто важливі обов’язки». До них він відносить: витрати на суспільні роботи (щоб створити й утримувати суспільні споруди і суспільні заклади, забезпечувати винагороду викладачам, суддям, чиновникам, священикам та іншим, хто служить інтересам "державотворця і держави"); витрати на забезпечення військової безпеки; витрати на здійснення правосуддя, включаючи охорону прав власності. Таким чином, господарсько-суспільний устрій спирається на гру приватних інтересів у межах і під захистом права [1].

Ідеї А. Сміта мали могутній вплив як на державу, так і на економістів. Більшість найвизначніших економістів XIX століття, таких як англієць Джон Стюарт Міл (John Stuart Mill) та Насо-старший (Nassau Senior) оприлюднили доктрину, відому як laissez-faire («природна свобода»), згідно з якою уряд не повинен втручатися у справи приватного сектора; він також не повинен намагатися регулювати чи контролювати приватні підприємства. Вільна конкуренція найкраще служитиме інтересам суспільства [5]. Не всі мислителі XIX століття потрапили під вплив аргументації А. Сміта. Багато з них були стурбовані значною нерівністю в доходах населення, брудом і нуждою, в якій жила більшість робітничого класу, безробіттям, що часто загрожувало трудящим. У той час, як письменники XIX століття, такі як Чалз Дікенс, намагалися змалювати у своїх романах злиденне становище робітничого класу, соціальні теоретики, такі як Карл Маркс, Сісмонді та Роберт Оуен, не тільки намагалися розробити теорії, що пояснювали довколишню реальність, а й пропонували способи рео­рганізації суспільства. Для багатьох все зло в суспільстві було пов'язане з приватною власністю на капітал; те, що Адам Сміт підносив як надбання, вони засуджували як ваду. К. Маркс, найбільш впливовий, якщо не найглибший із соціальних мислителів, був попереду тих, хто захищав провідну роль держави в контролі над засобами виробництва. Інші теоретики вбачали вирішення проблеми не в державних і не в приватних підприємствах, а в менших за кількістю групах осіб, які кооперувалися б для діяльності у спільних інтересах [3; 5].

Розкриваючи механізм "невидимої руки" у сучасних умовах, лауреат Нобелівської премії з економіки Фрідріх фон Хайєк відмічає, що конкуренція через механізм цін інформує учасників ринку про можливості, якими вони можуть скористатися для ефективного використання тих обмежених ресурсів, якими розпоряджається суспільство [7].

Нині економісти вважають, що ринок не можна назвати повністю самоорганізованою системою, яку можна запускати і вона буде працювати далі без перебоїв, як це випливає навіть із самої природи соціально-еко­номічної системи, де діють люди, наділені свідомістю і тому здатні кори­гувати недоліки самоорганізації зовнішньою організацією. Але вся суть полягає у тому, що, по-перше, самоорганізацію не можна протиставляти організації, а слід розглядати їх як взаємодоповнюючі фактори; по-друге, зовнішня організація управління і регулювання має відповідати вимогам і внутрішнім можливостям самоорганізації системи. Тривалі суперечки спонукали економістів до спроб окреслити той точний напрямок і ті точні умови, за яких «невидима рука» спрямовує економіку до ефективності.

А. Сміт відкрив цікаву властивість конкурентної ринкової економіки. За досконалої конкуренції, без невдач ринку, ринки витискують з доступних ресурсів настільки багато корисних товарів і послуг наскільки це можливо. Проте коли сили монополії або збитки від забруднення навколишнього середовища, або інші подібні невдачі ринку стають надто поширеними, ці чудові властивості «невидимої руки» можуть зійти нанівець.

На сьогодні відомо, що презумпція ефективності ринкової економіки актуальна лише за умов цілковитого обмеження. Невдачі, згадані нами вище, свідчать про те, що існує багато проблем, з якими ринок не може впоратися. Сьогодні серед еконо­містів домінує погляд, згідно з яким обмежене урядове втручання може пом'якшити (але не розв'язати) найскладніші з проблем: уряд повинен брати активну участь у підтриманні повної зайнятості та пом'якшувати найгірші з проявів бідності, але центральну роль в економіці мають відігравати приватні підприємства. Однак існує істотне протиріччя: наскільки обмеженою або наскільки активною повинна бути роль держави в економіці.

Деякі економісти, наприклад, професор Гарвардського університету Джон Кенет Гелбрейт (John Kenneth Galbraith), вважають, що уряд мусить відігравати більш активну роль, у той час як інші, такі як лауреати Нобелівської премії Мілтон Фрідмен з Інституту Гувера при Стенфордському університеті та Джордж Стіглер з університету Чикаго вважають, що роль уряду має бути незначною. Погляди на цю проблему змінюються залежно від серйозності невдач ринку та ефективності можливої роботи уряду з метою їх подолання [5].

Загальновідоме висловлювання Дж. М. Кейнса про те, що “економіка, що сама коригується та ринок, що сам регулюється – ілюзії і що тільки держава може допомогти уникнути стагнації, хаосу, катастрофічних спадів виробництва, а отже і соціальних катаклізмів” [4], є теоретичним постулатом і підтверджене світовою практикою.

В ході розвитку економіки за всю історію людства можна виділити дві основні форми господарювання: централізоване регулювання економікою, де процес виробництва і розподілу здійснюється за державним планом, і ринкове господарство, в якому всі суб’єкти самостійно розробляють свої плани і вступають в економічні відносини під впливом автоматизму ринку, що координує їхню діяльність. Тут вимірювальним інструментом регулювання стає вже не план, а ціна, яка вільно встановлюється за згодою покупця і продавця [6]. Ці дві визначальні форми господарювання ніколи не існували в чистому вигляді. Навіть, в жорстко централізованій економічній системі СРСР ринок обслуговував ті потреби, які було неможливо задовольнити централізованими методами або на задоволення яких в державі не вистачало необхідних ресурсів.

Ідеального ринку не існує навіть у країнах зі стабільними ринковими відносинами. Існує цілий комплекс питань, які належать до недоліків ринку і які неможливо вирішити лише внаслідок дії ринкових інструментів, отже необхідне втручання держави (рис. 1).

Рис. 1. Недоліки вільного ринку

Нобелівський лауреат, американський економіст Дж. Бьюкенен виділяє дві головні функції держави – захисну ( protective) і продуктивну (productive) або виробничу . Тобто держава як інститут політичної організації суспільства може сприяти спільній діяльності всіх суб’єктів суспільних відносин і підвищувати рівень економічного добробуту країни двома шляхами: забезпечувати захист життя людей, їхньої свободи і власності, якщо їхня власність набута законним шляхом, без застосування сили, шахрайства або крадіжки; забезпечувати певні суспільні блага, які мають специфічні властивості, що не дають змоги отримати їх за допомогою ринкових механізмів [2].

Отже, узагальнюючи вищенаведене, дійдемо висновку, навіть в конкурентній ринковій системі регулярно виникають ситуації неспроможності ринку, за яких ринкове саморегулювання необхідно замінювати або доповнювати механізмами державного регулювання. Методи і засоби державного й ринкового регулювань повинні поєднуватися і розподілятися за таким принципом: процес виробництва може й повинен регулюватися самокерованим ринковим механізмом, а держава повинна наглядати за створенням і функціонуванням цього механізму вирішуючи соціальні та економічні проблеми.

Література

1.           Адам Смит. "Исследование о природе и причинах богатства народов" [Електронний ресурс]: Электронная библиотека Экономика 2000 – режим доступу: http://e2000.kyiv.org/biblioteka/index.shtml. - Назва з екрана.

2.           Головна методологічна проблема державного регулювання: втручатися чи не втручатися в дію ринкових механізмів у сфері малого і середнього підприємництва [Електронний ресурс]: Аналітичний центр Академія - режим доступу: http://www.academia.org.ua/?p=952 – Назва з екрану.

3.           Історія економічних вчень (Сучасна економічна думка) [Текст]: Навчальний посібник / За ред. Мочерного С.В. – Львів: «Новий світ - 2000», 2004. – 480 с. ISBN 966-7827-61-5.

4.           Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег. – М., 1978.

5.           Стігліц, Джозеф Е. Економіка державного сектора / Пер. з англ. А. Олійник, Р. Сільський.- К.: Основи, 1998.- 854 с. ISBN 966-500-210-4.

6.           Ценообразование и налогооблажение. Ученик / Под ред. И.К. Салимжанова. – М.: ООО «ТК Велби», 2002.-424 с. ISBN 5-902171-90-3.

7.           Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навч. посіб. – К.: Знання – Прес, 2000. – 514 с. – (Вища освіта ХХІ століття). ISBN 966 – 7767 – 01 – 9.