Экономика/1. Банки и банковская система

старший викладач Колотій С. В., Гайовик М. О.

Вінницький національний аграрний університет

Історичні аспекти розвитку факторингу

Історія факторингу як правового явища дослідниками даного питання описується по-різному. Одні вважають факторинг проявом сучасного капіталістичного права, вказуючи на те, що він виник лише в 30-х р. минулого століття в США, інші знаходять ознаки факторингу ще у Вавилоні. Проте найбільш обґрунтованою є точка зору, за якою факторинг є явищем, що виникло в результаті трансформації середньовічного англійського інституту торгового посередництва, що в результаті перенесення на «американський грунт» набув своїх специфічних рис.

Факторинг - це одна з найдавніших форм торгового кредитування. Експерти знаходять деякі його ознаки ще в торгових відносинах у Вавилонському царстві в епоху панування Хаммурапі в четвертому тисячолітті до н.е. і пізніше за часів Римської імперії. У сучасному вигляді факторинг з’явився в середні віки у Великобританії, яка активно торгувала з колоніями. Перші операції факторингу почав вести створений в Англії в XVII столітті "Будинок чинників" (House of Factors). На той час великі європейські торгові компанії  мали в колоніях-факторіях свої представництва, очолювані факторами (торговими посередниками по збуту товарів на незнайомих іноземним виробникам ринках). Перед фактором, що знав товарний ринок, платоспроможність покупців, закони і торгові звичаї даної країни, ставилися завдання пошуку надійних покупців, зберігання і збуту товару, а також подальшого інкасування торгової виручки.

Проте бурхливий розвиток факторингової діяльності спостерігається в Північній Америці лише в другій половині XIX в. При цьому спочатку американські фактори всього лише приймали у виробників товар для реалізації, тобто мала місце операція, аналогічна договору комісії в континентальній системі права. Особливо яскраво це виявлялося у сфері торгівлі текстилем. Але з часом, у зв'язку з введенням у Європі високого митного збору на текстиль, виробники почали створювати власні системи збуту своєї продукції на європейському ринку, які включали в себе і елементи виробництва. В результаті цього американські фактори змушені були змінити форму своєї діяльності, перетворившись із посередників при продажу товарів (agent factoring) в інститути, що фінансують виробників товарів (credit factoring). Вони розробили також власне "ноу-хау" щодо способу фінансування клієнтів, яке включало в себе дисконт і виконання одержуваних від клієнтів грошових вимог, а також прийняття на себе фінансових ризиків. У сферу власної діяльності фактори включали також ведення бухгалтерії виробників, внесення грошових авансів у рахунок майбутніх надходжень від контрагентів і надання кредитів для закупівлі сировини і фінансування виробництва. Таким чином, американські фактори почали здійснювати діяльність, типову для банківських організацій. Дана схема настільки прижилася в США, що в даний час 90% виробників текстилю використовують цю схему факторингу.[3]

У Європі факторинг отримав розвиток починаючи з 50-х років XX століття. Саме у цей період підприємства стали все активніше застосовувати розстрочку платежу при постачанні товарів своїм контрагентам. Така практика була обумовлена двома основними причинами. З одного боку, поступово по ряду товарних груп почав формуватися стійкий "ринок покупця", де покупці стали визначати основні умови торгових операцій, наполягаючи на використанні розстрочки платежу. З іншого боку, багато покупців у той час відчували нестачу вільних грошових коштів і вважали за краще спочатку продати товар кінцевому споживачеві (або перетворити куплену продукцію на кінцевий продукт), а потім вже розплачуватися з власними постачальниками. Таким чином, покупці вважали за краще користуватися комерційним кредитом, а не брати кредит в банку, що пов'язане з безліччю формальностей, носить обмежений характер (тобто кожного разу при виникненні потреби в додаткових позичкових засобах потрібно звертатися за новим кредитом) і не завжди можливо.

Починаючи приблизно з середини 80-х років факторингова індустрія демонструвала найвищі темпи зростання у фінансовому секторі світової економіки. Об'єм перезданої дебіторської заборгованості в 1998 році склав 456 млрд. євро, до 2003 року він вже досяг 760 млрд. євро, таким чином, зростання склало більше 160%. На сьогоднішній день на ринку працює близько тисячі компаній, розташованих в Північній і Південній Америці, Європі, Азії, Австралії і Африці. Найбільшим ринком є Європа, на яку приходиться 71% факторингового обороту, за нею слідують Америка (14%) і Азія (14%).

Країни Східної Європи за 1998-2003 рр. показали феноменальні темпи зростання (434%), при цьому необхідно враховувати украй малі об'єми факторингового ринку в цих країнах на початку даного періоду. В умовах недостатньої розвиненості економічних і правових систем факторинг отримав ряд переваг. По-перше, для нормального функціонування факторингу не потрібний добре працюючий закон, що захищає права кредиторів. Права власності на грошові вимоги при їх переуступці повністю переходять до факторингової компанії, і тому при банкрутстві підприємства не можуть розглядатися як активи компанії, що підлягають вилученню для задоволення вимог кредиторів. По-друге, в умовах інформаційної непрозорості факторингові компанії фактично виконують функції кредитних бюро, які також не розвинені в цих країнах, надаючи своїм клієнтам інформацію про платоспроможність їх покупців.

З середини ХХ століття почав розвиватися міжнародний факторинг. У 1960 році з'явилася перша факторингова асоціація - International Factors Group (IFG), яка на сьогоднішній день об'єднує більше 60 компаній з 41 країни світу. В рамках асоціації була розроблена електронна система передачі інформації між факторинговими компаніями, яка використовується для дуже швидкої оцінки кредитоспроможності дебіторів по всьому світу, для встановлення кредитних лімітів і моніторингу за станом постачань і платіжною дисципліною покупців. [4]

У 1968 році була організована Factors Chain International (FCI), яка стала найбільшою в світі факторинговою асоціацією з 190 членами із понад 50 країн світу. У 2003 році на неї приходилося 47,8% ринку внутрішнього факторингу і 63,9% ринку міжнародного факторингу. Як і IFG, вона розробила свою систему передачі даних. Зростання об'ємів ринку супроводжувалося і розвитком законодавчої бази як на національному, так і на міжнародному рівні. Основним документом, який містить визначення поняття міжнародного факторингу, є Конвенція УНІДРУА "Про міжнародний факторинг" (UNIDROIT Convention on International Factoring), яка була підписана у Оттаві 28 травня 1988 року. Даний документ встановлює загальні юридичні рамки операцій, контроль за рівновагою інтересів різних учасників при  факторингових операціях.

31 січня 2002 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію №56/81 про регулювання переуступки дебіторської заборгованості в міжнародній торгівлі. Діяльність в рамках міжнародного факторингу також регулюється "Правилами міжнародної факторингової діяльності" (GRIF - General Rules for International Factoring), які прийняті членами FCI і IFG.

У СРСР факторинг був запроваджений у 1988 р. в якості експерименту Промбудбанком і Житлосоцбанком. Проте, слабка підготовка працівників, відсутність відповідної довідкової і наукової літератури, відсутність практичного досвіду факторингового обслуговування,  а також необхідність виконання плану реалізації, плану прибутку від реалізації зумовили підміну факторингу банківською гарантією, привели до неправильного розуміння його суті. З 1 липня 1992 року Промбудбанк припинив практику факторингових операцій.

Пізніше факторингові операції почали здійснювати й комерційні банки. Слід зазначити, що спочатку вони зіткнулися з повною відсутністю цивілізованих факторингових технологій і незадовільною платіжною дисципліною дебіторів, що призводило до значних втрат. Але вже до 1994 р. банки набули певного досвіду і мали намір вийти на ринок міжнародного факторингу. Першим російським банком, прийнятим в FCI, став «Тверьуниверсалбанк», пізніше «Мостобанк». Сьогодні одним із найбільших операторів факторингових послуг у Росії є АБ «ІБГ НІКойл». [1]

В Україні факторингове обслуговування з 1992 року пропонував банк «INKO» і його послугами ско­ристались такі промислові гіганти з багатомільярд­ними балансами, як акціонерне товариство з вироб­ництва екскаваторів «Атек», завод штучних шкір «Вулкан» та інші підприємства з різноманітними фор­мами власності. Загальна сума із жовтня 1992 року до липня 1993 року факторингових операцій у даному банку склала близько 6 мільярдів карбованців.

У квітні 1992 року НБУ прийнято Методичні ре­комендації № 2 про надання комерційними банками факторингових послуг. У цьому ж 1992 році Націо­нальним банком України видано факторинговий кре­дит комерційним банкам для викупу у підприємств несплачених розрахункових документів за продукцію, відправлену за межі України. Таке рішення було ви­кликане гострою платіжною кризою у системі міждер­жавних розрахунків.

У 1993 і 1994 роках Міністерством зовнішніх еко­номічних зв'язків Україніи зроблено спробу спільно з німецьким банком DG «Diskotbank» розробити про­граму впровадження факторингових операцій в Ук­раїні. [2]

На думку спеціалістів МВФ, діюче в Україні за­конодавство створює менше перешкод для здійснення факторингу, ніж страхування фінансових ризиків. Такого ж погляду дотримувались і спеціалісти німець­кого банку, котрі вважають, що вартість факторингу 1-5% від суми контракту набагато дешевша від за­трат на страхування кредитного ризику, тим більше, що DG «Diskotbank»  має кореспондентські відноси­ни з десятком банків України, в тому числі і з Пер­шим Українським міжнародним банком, який роз­виває даний вид послуг.

Останнім часом українські банки знову цікавляться факторинговими операціями, хоча й у дещо звуженому розумінні – у більшості випадків лише як купівлею дебіторської заборгованості.

Література

1.     Куликова И. В. Особенности развития факторингових операций в России// Экономичские науки. – 2008. – № 5. – С. 367-370

2.     Левченко Н. М., Кравченко Г. В. Факторинг як інструмент управління дебіторською заборгованістю//  Економічний простір. – 2009. № 23/2. – С. 242-251

3.     www.factoring.com.ua

4.     www.factoringpro.ru