Плець І.І.

аспірант

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ БОРГОВОЇ ДОКТРИНИ УКРАЇНИ

Безумовно, одним з найбільш важливих питань, які ставляться перед науковцями і практиками управління державними фінансами, є питання теорії формування державного боргу, як базису формування державної боргової доктрини. Особливо це питання загострюється під час фінансово-економічних криз.

Аспекти становлення та розвитку державного боргу досліджували у своїх працях такі вітчизняні вчені: О. Василик, Т. Вахненко, В. Глущенко, В. Дем’янишин, С. Єрохін, Г. Калач, В. Козюк, В. Корнєєв, Г. Кучер, І. Лютий, М. Макаренко, Ц. Огонь, В. Опарін, К. Павлюк, О. Романенко, В. Федосов, К. Швабій, С. Юрій та інші.

Переважна більшість науковців і практиків відстоюють твердження, що існування державного боргу є об’єктивною реальністю і часто супроводжує процеси економічного зростання. Але їх підходи суттєво розбігаються щодо оптимальних розмірів державного боргу, впливу його величин на темпи економічного зростання, рівень державної безпеки тощо.

Тому, існування теоретичних підходів до визначення державного боргу та сучасних реалій практики його формування потребують подальшого систематизованого вивчення, а також розробки на основі наукових обґрунтувань державної боргової доктрини.

Метою боргової доктрини є теоретичне обґрунтування критичної маси обсягу державного боргу до ВВП, перевищення якої може опинитися у стані не лише фінансової кризи, а й в цілому - у занепаді, і навпаки: навіть за теперішнього співвідношення боргова політика України поки що не сприяє ефективній реалізації програм інституційного та інвестиційного розвитку.

Проблемність системи формування державного боргу, що склалася в Україні на даний час здійснює досить вагомий вплив на темпи виходу з нинішньої фінансової кризи. Крім проблем мобілізації ресурсів для обслуговування державного боргу, сьогодні в Україні гостро постає проблема відвернення зростання бюджетних видатків на обслуговування зовнішнього боргу внаслідок знецінення національної валюти. Девальвація збільшує частку доходів держави, виплачувану іноземцям у вигляді основної суми і процентів за державним боргом [4].

Одним з механізмів стримування наростання боргових виплат є посилення валютного регулювання. При такому регулюванні треба виходити з того, що в Україні попит на іноземну валюту великою мірою визначається намаганням населення зберегти вартість своїх заощаджень, заможних фізичних осіб – перевести капітали за кордон, а комерційних банків – заробити на падінні курсу гривні. З огляду на це, необхідно обмежити можливості банків щодо здійснення операцій за власний рахунок (тобто заборонити їм підтримувати відкриту валютну позицію). Підстави для купівлі іноземної валюти доцільно обмежити виключно потребами проведення поточних операцій із зарубіжними партнерами. Слід також створити перешкоди для нелегального вивезення з України іноземної валюти.

Щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс, а також створити умови для економічного зростання, Україна повинна добиватися укладання з кредиторами угод про реструктуризацію боргу на умовах зменшення боргових виплат і обміну боргових зобов’язань держави на майнові активи. При цьому доцільно враховувати багатий світовий досвід щодо врегулювання зовнішньої заборгованості.

Сьогодні Україна має законні підстави добиватися залучення схем реструктуризації, в рамках, яких відбувається часткове зменшення розміру державного боргу та процентних виплат. Досягнення поступок з боку кредиторів вимагає вироблення чіткої переговорної позиції. Необхідно акцентувати увагу на тому, що Україна не зможе виконувати свої платіжні зобов’язання, якщо її економіка продовжуватиме занепадати під тиском значних боргових виплат. Не варто також виключати і можливість дефолту, оголошення якого суперечить інтересам кредиторів, отже – вони самі намагатимуться не допустити його.

Спираючись на міжнародний договір і відстоюючи власні національні інтереси, Україна повинна також залучити механізми активного управління зовнішнім боргом, започаткувавши обмін боргових зобов’язань держави на акції підприємств, які перебувають у державній власності, погашення боргів товарними поставками, викуп державних облігацій на вторинному ринку за гроші.

Для врегулювання боргових проблем країн, переобтяжених зовнішнім боргом, світовою практикою напрацьовано багато схем, які передбачають зменшення боргового тягаря: до вартості боргових зобов’язань застосовуються спеціальні знижки, що враховують котирування цінних паперів на вторинному ринку. Такий підхід дає переваги для обох сторін: держава-боржниця викуповує свій борг із знижкою, а кредитор одержує матеріальні або фінансові активи, вартість яких перевищує ринкову вартість боргових зобов’язань [1].

Одним з методів зниження боргового навантаження є викуп боргових зобов’язань держави на вторинному ринку, з дисконтом за іноземну валюту. Для цього можуть використовуватися як офіційні валютні резерви країни, так і кредити міжнародних фінансових організацій [2].

Також важливим методом є розробка прогнозного сценарію, який дає змогу враховувати можливість реструктуризації заборгованості на умовах зниження боргового навантаження.

Для зміни ситуації, яка склалася в нашій країні, уряду України видається доцільним здійснити такі заходи тактичного і стратегічного характеру:

1. Провести великомасштабну операцію щодо відкупу з повторного ринку боргових зобов’язань України. Джерелом необхідних ресурсів могли б стати позики зацікавлених фінансових інститутів (банків) Заходу і/або кошти, які надходять у рахунок погашення країнами-дебіторами своїх зобов’язань перед Україною.

2. Звернутися до країн, які є основними кредиторами України, з пропозицією переглянути боргові вимоги до України із тим, щоб привести у відповідність із реальними можливостями бюджету щорічні платежі України в рахунок обслуговування державного боргу. Досвід Болгарії і Польщі, які домоглися списання і реструктуризації своїх фінансових зобов’язань перед Паризьким клубом і які швидко відновили (особливо Польща) свої кредитні рейтинги, свідчить про наявність принципової можливості врегулювати борг за цією схемою.

Більше того, щоб зберегти можливість у майбутньому ще раз поставити питання про перегляд умов урегулювання, доцільно домагатися не зменшення основної суми боргу, а скорочення обслуговування заборгованості, тобто багаторічної реструктуризації за пільговою (в межах 1,5% річних) ставкою за відстрочку. Хоча нині цей захід вживається до відносно менш розвинених держав, складне економічне і фінансове становище, в якому опинилась Україна, створює цілком солідну «базу аргументів» на користь необхідності прийняття цього рішення.

3. Запропонувати міжнародним фінансовим організаціям рефінансувати платежі, які Україні необхідно виплатити їм в рахунок погашення і обслуговування заборгованості, що накопичилася.

4. Погодити з державами — не членами Паризького клубу умови погашення заборгованості, сумірні з умовами, отриманими від клубу, запропонувавши їм ширше використати товарну схему погашення цього боргу за умови досягнення прийнятного періоду погашення.

5. Розробити концепцію управління державним боргом України, включаючи середньострокову стратегію внутрішніх і зовнішніх позик.

6. Створити Фонд управління державним боргом України (в розмірі не менше ніж $1 млрд.), в завдання якого входила б підтримка повторного ринку боргових зобов’язань України як елемента підвищення кредитного рейтингу країни, а також управління ризиками, супутніми операціям щодо погашення і обслуговування державного боргу.

7. Подати до вищого законодавчого органу країни законопроект «Про державний борг України», визначивши в ньому адміністративну і карну відповідальність за неприйняття рішень або прийняття економічно невиправданих рішень у сфері управління державним боргом.

8. Розробити і почати реалізовувати програму підготовки національних кадрів для федеральної і місцевих систем управління державним і муніципальним боргом.

9. Погодити з Національним банком України порядок збору й аналізу даних про стан і динаміку зміни валового зовнішнього боргу України, який розуміється як сума державного зовнішнього боргу, зовнішнього боргу суб’єктів і муніципальних об’єднань, а також осіб — резидентів України [5].

Отже, вцілому застосування пропонованих методів зниження боргового навантаження сприятиме обмеженню боргової залежності української економіки.

Таким чином, розробка державної боргової доктрини дасть можливість науково обґрунтувати економічну природу заборгованості держави; дослідити теоретичні положення, провести оцінку позицій наукових шкіл й індивідуальних поглядів окремих вчених щодо впливу цього явища на фінансову безпеку держави; здійснити комплексний аналіз практичних аспектів, виявити закономірності та основні тенденції формування заборгованості в Україні, зробити прогнозування її наслідків та перспектив у контексті макроекономічних детермінант розвитку держави. Державна боргова доктрина відіграватиме важливу роль у процесі формування доктрини фінансової безпеки України, а саме:

− розв’язати боргову проблему країни, а також сприятиме припиненню обслуговування ОВДП, придбаних Національним банком.

− істотно скоротити обсяг державного боргу України;

− зменшити бюджетні видатки на його обслуговування;

− нормалізувати ситуацію з фінансуванням соціально-економічних програм.

Література

1. Василик О. Д. Державні фінанси України / О. Д. Василик - К. : Вища школа, 1999. – 383с.

2. Карлін М. І. Державні фінанси України: Навчальний посібник / М. І. Карлін – К. : Знання, 2008. – 348 с.

3. Алехин Б. И. Государственный долг. Пособие для студентов Академии бюджета и казначейства / Б. И. Алехин – М. : 2007. – 302 с.

4. Офіційний веб-сайт Міністерства фінансів України. – Режим доступу: http//www.minfin.gov.ua

5. А. с. «Проект Концепції державної боргової доктрини України» / Плець І.І., Перевозова І.В., - №34526 від 11.08.2010.