Аспірантка Мостепанюк А.В.

Київський національний університет імені Т. Шевченка,

економічний факультет, Україна

Концесія як форма співпраці держави та бізнесу.

Загальновизнано, що однією з актуальних проблем розвитку перехідних економік є необхідність модернізації та підвищення ефективності функціонування державного сектора. Практика засвідчує, що основними перешкодами розвитку державного сектора у таких країнах є нестача фінансових ресурсів та кваліфікованих спеціалістів, які здатні ефективно управляти державною власністю. Вирішенню цих проблем сприяє запровадження механізмів державно-приватного партнерства (ДПП), які широко застосовуються у розвинених країнах світу. Зокрема у країнах Західної Європи – Великобританії, Іспанії, Німеччині, Італії, Нідерландах, Франції, а також у країнах Азії, Північної та Південної Америки, Східної Європи.

Як відомо, ДПП є довгостроковим спільним проектом співпраці держави та бізнесу задля здійснення традиційних державних функцій (будівництво та експлуатація мостів, доріг, аеропортів, лікарень, шкіл, управління та експлуатація об’єктів ЖКГ) шляхом залучення приватних інвестицій. У ході реалізації таких проектів частина ризиків покладається на приватних інвесторів, наприклад, ризики проектування та експлуатації. Важливим є те, що при цьому не відбувається ані приватизація, ані оренда державного майна.

Експерти визначають такі основні завдання держави щодо розвитку партнерських відносин з бізнесом:

- підвищення якості державних послуг,

- створення механізмів цивілізованого задоволення бізнесом власних інтересів,

- сприяння введенню міжнародних соціальних стандартів організації бізнесу та приєднанню до національних програм і міжнародних ініціатив соціальної спрямованості,

- удосконалення практики приватно-державного партнерства стосовно фінансування соціальних, енергозберігаючих та екологічних проектів,

- абсолютне дотримання принципу добровільності залучення бізнесу в соціальні ініціативи [1].

Таким чином, державно-приватне партнерство дозволяє об’єднати матеріальні ресурси держави з фінансовими і організаційними ресурсами бізнесу. Внеском з боку держави є об’єкти інфраструктури, нові сегменти клієнтів, фінансові гарантії, з боку бізнесу – інвестиції, навички управління, інноваційні рішення тощо. Запровадження ДПП дозволяє державі вирішити важливі задачі за одночасного скорочення витрат, що сприяє вивільненню ресурсів державного апарату для розробки та запровадження інших заходів державної політики.

Ще один важливий аспект розвитку ДПП полягає в тому, що спільні проекти сприяють вирішенню ряду важливих соціальних проблем, а саме:

- створення нових робочих місць, підвищення кваліфікації та підготовка кадрів;

- надання додаткових соціальних пакетів працівникам, участь у вирішенні їхніх соціальних питань;

- будівництво міських соціальних об'єктів та їх утримання (у сферах освіти, культури, охорони здоров'я тощо);

- благоустрій міста чи селища;

- фінансування наукових чи освітніх проектів;

- поліпшення систем транспорту та зв'язку;

- реалізація спеціальних соціальних програм (боротьба зі СНІДом, наркоманією, дитячою безпритульністю тощо);

- вирішення екологічних проблем;

- меценатство;

- проведення культурних, спортивних заходів;

- відновлення та будівництво релігійних будівель[2].

При цьому благодійність та меценатство з боку бізнесу часто не отримує суспільної підтримки, оскільки асоціюється з марнотратством або навіть з «відмиванням» коштів.

Специфічною формою відносин між державою і приватним партнером, яка набуває дедалі більшого значення, є концесія (концесійна угода). Особливість цієї форми ДПП полягає в тому, що держава (муніципальне утворення) в межах партнерських відносин залишається повноправним власником майна, яке є предметом концесійної угоди, уповноважує приватного партнера виконувати протягом визначеного терміну обумовлені в угоді функції і з цією метою наділяє його відповідними правами, необхідними для забезпечення нормального функціонування об’єкту концесії. За користування державною або муніципальною власністю концесіонер вносить плату на умовах, які передбачено концесійною угодою. При цьому право власності на вироблену за концесією продукцію передається концесіонеру[3].

Концесійні договори у розвинутих країнах, зокрема у США, Канаді, Австралії, країнах ЄС, Японії укладаються на об'єкти публічно-правової власності і їм притаманні риси як публічно-правового акту, так і цивільно-правового договору. Держава виступає в них у двоякій якості:

1) як представник суспільства і влади, що тимчасово надає концесіонерові свої виключні права на частину власності, що належить суспільству і здійснює нагляд і контроль за його діяльністю;

2) як суб'єкт цивільного права, що відображається в принципах рівності сторін, непорушності умов договору протягом терміну його дії, відповідальності по прийнятих зобов'язаннях і т.д. Цивільно-правовими нормами обумовлюється також судовий порядок дозволу спорів і конфліктів між сторонами [4].

У практиці концесій існує дві схеми інституційних перетворень у сфері відносин держави і бізнесу, які принципово відрізняються одна від одної як за методикою, так і за глибиною змін, що відбуваються.

Перша схема – це структурна адаптація наявного інституційного середовища до концепцій розвитку та пріоритетів і умов господарської діяльності держави. Розробка і еволюційне впровадження нових принципів, норм і правил в діючі інститути відбувається або в контексті нової економічної політики державного управління (Великобританія, Нова Зеландія, країни Латинської Америки), або в рамках пристосування чи видозміни існуючої системи державного управління (США, Канада, Японія, країни ЄС). За цим напрямом йдуть нові індустріальні країни (Республіка Корея й ін.), а також деякі з країн, що розвиваються, з рівнем розвитку ринкових відносин, достатнім для встановлення партнерських зв'язків між державою та бізнесом.

Друга схема пов'язана з формуванням інститутів, що відповідають ринковій економіці і новому місцю держави в господарському житті. Вона реалізується в колишніх пострадянських країнах і ряді країн, що розвиваються[5].

Слід також звернути увагу на місце проектів ДПП в економіці України, головні причини слабкого розвитку кооперації державного та приватного секторів полягають у невпевненості інвесторів та чиновників. У нашій країні ще не визначені основні цілі та форми ДПП, його переваги та загальний соціальний ефект застосування, також спостерігається нерозуміння його принципів та механізмів впровадження, поки що не врегульовано умови проведення відповідних конкурсів серед інвесторів, відсутні засоби та можливості моніторингу та контролю над діяльністю спільних проектів держави та бізнесу.

Отже, гостро виникає необхідність створення належних умов для ефективного та постійно діючого економічного діалогу між владою та бізнесом, потрібно:

- відокремити владу від бізнесу;

- провести детінізацію економіки України, першим кроком до чого має стати легалізація прихованих від оподаткування доходів, отриманих некримінальним шляхом;

- створити такі умови для підприємницької діяльності, щоб тіньова економічна діяльність була неефективною;

- нещадно карати кримінальну економічну діяльність [6].

Література:

1. Варналій З.C. Економічний діалог: партнерство заради прогресу / З.C. Варналій. — Режим доступу :

http://www.niss.gov.ua/Table/8022007/80207/004.htm#a1

2. Економічний діалог: партнерство заради прогресу / Нац. ін-т стратегічних досліджень ; Центр антикризових досліджень. – К., 2007. – Режим доступу :

http://www.niss.gov.ua/Table/8022007/80207/03.htm#a1

3. Проданова Л.В. Державно-приватне партнерство: сутність і форми / Л.В. Проданова // Науковий вісник Ужгородського університету. Економіка. – 2009. – Вип. 28, Ч. 2. – С. 116-119.

4. Базилевич В.Д. Іпотечний ринок [Текст] / В.Д. Базилевич, Н.П. Погорєльцева. – К.: Знання, 2008. – 717 с.

5. Стасишин А. Концесія як форма поєднання інтересів держави і ділових підприємств в умовах трансформації економіки України. / А. Стасишин. // Вісник Львівського університету. Серія економіка. – Вип. 41. – 2009. – С.479-491.

6. Мазур І.І. Економічний діалог: партнерство заради прогресу / І.І. Мазур. — Режим доступу :

http://www.niss.gov.ua/Table/8022007/80207/019.htm#a1