Ткачов Сергій Іванович

Національний фармацевтичний університет (м. Харків)

МОТИВИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ МОЛОДІ

В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ М.І. ПИРОГОВА

Вивчення теорії громадянської освіти в Україні у другій половині XIX ст. свідчить про наявність певних відповідних думок й поглядів у педагогічній спадщині відомого хірурга і прогресивного діяча Миколи Олександровича Пирогова (1810-1881). У 1856 році М.І. Пирогова було призначено попечителем Одеського округу освіти, а в 1858 р. – Київського. Потім з 1866 року й до кінця життя мешкав у своєму маєтку в с. Вишня Вінницької губернії.

Педагогічні погляди М.І. Пирогова щодо вдосконалення виховання особистості основані на ідеї загальнолюдської складової у освіті молоді як практичного шляху підготовки до успішної професійної діяльності і життя в суспільстві.

У 1856 році в журналі «Морской сборник» М.І. Пирогов опублікував статтю «Питання життя», яка стала предметом жвавої дискусії й зробила його відомим у педагогічних колах [2]. У цій статті він виступив проти вузькопрофесійної підготовки молоді, зниженням загальноосвітнього рівня навчання. М.І. Пирогов наголошував, що освіта повинна насамперед готувати розумних й широко освічених людей. Велику увагу педагог-гуманіст звернув на важливість морального виховання «внутрішньої людини, чесної, правдивої, щирої». Починається стаття з короткого діалогу, в якому автор дає відповідь на поставлене йому запитання, висловлюючи при цьому своє розуміння мети навчання молоді.

«– До чого ви готуєте сина? – хтось запитав мене.

– Бути людиною, – відповів я».

Далі автор пропонує для досягнення зазначеної мети три шляхи, з яких найбільш оптимальним лишається тільки єдиний – той, що поєднує соціально-практичну освіту з загальнолюдською. М.І. Пирогов зазначає, що кожний освічений уряд, маючи потребу в спеціалістах, розуміє необхідність загальнолюдської освіти. Враховуючи здатності кожної людини до певної професійної діяльності, необхідно надати усім одну й теж «морально-наукову освіту», яка буде здійснюватися «послідовно, з однаковою енергією». Тоді усі учні в майбутньому дорослому житті будуть спроможні «дружно користуватися однаковими правами й однаковими вигодами виховання». В той же час М.І. Пирогов попереджає, що така освіта повинна бути узгоджена з певним рівнем розумового розвитку молоді. В іншому випадку наявна невідповідність або неготовність може призвести до того, що знання не будуть усвідомлені належним чином або застосовані хибно.

Отже, освіта молоді, на думку М.І. Пирогова, повинна складатися із двох важливих аспекти – спеціального й загального. Саме останній у роздумах російського хірурга й педагога відображує ідею загальної підготовки молоді до життя у контексті поєднання «моральності» й «науковості». За твердими переконаннями М.І.Пирогова, загальнолюдське виховання сприяє «розвитку духу корпоративності, розуміння честі й достоїнства», що є невід’ємною частиною сучасного розуміння громадянських компетентностей особистості.

Наприкінці своєї статті М.І. Пирогов пише, що у певній мірі його викладені думки є риторикою, але без цього він не може «висловити того ідеалу», якого так «палко, щиро» бажає досягнути «і моїм, і вашим дітям». Отже, погляди прогресивного діяча освіти сповнені гуманізмом, оптимізмом й надією на втілення ідеї загальнолюдської освіти у житті.

Таким чином, у статті «Питання життя» йдеться про підготовку сучасної молоді до життя в суспільстві на засадах взаєморозуміння й моральної «однаковості», а мета підготовки – навчити дитину «бути людиною» – набуває у педагогічних поглядах і думках М.І. Пирогова аналогу сучасної громадянської освіти.

Але з методологічної точки зору ідея загальнолюдської освіти М.І. Пирогова у деякій мірі є обмеженою. Це зумовлено тим, що автор, пропонуючи спеціальну і загальнолюдську освіту, використовує у певній мірі ідеалізованого середовища, яке здатне створити необхідні умови для їхнього гармонійного поєднання. Підтвердженням цього є позиція автора, що висловлена у його інший статті «Бути і здаватися», де він вимагав усунення всього негативного у житті й побуту з системи виховання молоді [4]. В той же час М.І. Пирогов усвідомлював, що виховання відбувається у житті дитини скрізь: у сім’ї, школі, у житті та праці. Внаслідок цього виникає певна дисгармонія між ідеями просвітителя та реальним життям – своєрідне «замкнуте коло»: недоліки суспільства передбачається виправити шляхом спеціальної та загальнолюдської освіти, для здійснення якої необхідна узгоджена діяльність суспільства «в одному дусі і в одному напрямку». Останнє є у свою чергу проблемою й сучасного українського суспільства.

Література:

1. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (X – поч. XX ст.) : нариси / Редколегія : М.Д. Ярмаченко (відп. ред.), Н.П. Калениченко (заст. відп. ред.), С.У. Гончаренко та ін. – К. : Рад. шк., 1991. – 384 с.

2. Хрестоматия по истории педагогики : в 3-х т. / Под ред. А.И. Пискунова. – М. : ТЦ Сфера, 2006. – Т. 2. – С. 329-330.

3. Пирогов Н.И. Вопросы жизни / Н.И. Пирогов // Избранные педагогические сочинения; сост. А.Н. Алексюк, Г.Г. Савенок. – М. : Педагогика, 1985. – С. 29-42.

4. Історія педагогіки / За заг. ред. чл.-кор. АПН України, д. пед. наук, проф. Г.В. Троцко. Х. : СПДФО Прокопенко Г.Є., 2008. – С. 296.

5. Історія української школи і педагогіки : хрестоматія / Упоряд. О.О. Любар; за ред. В.Г. Кременя. – К. : Т-во «Знання», КОО, 2003. – С. 205-209.