Філологічні науки / 6. Актуальні проблеми перекладу

к. філол. н. Валуєва Н.М.

Дніпродзержинський державний технічний університет, Україна

Перекладацька діяльність М. Лукаша

як якісно новий етап розвитку українського художнього перекладу

Переклад – це один з найстаріших видів людської діяльності. З одного боку, переклад безпосередньо здійснює спілкування між народами, а, з іншого, – має культурне значення, оскільки сприяє формуванню національних культур, збагачує їх досягненнями інших народів. Саме тому переклад трактують як дієвий спосіб міжкультурної комунікації.

Перекладені твори стають невід'ємною частиною національної літератури, сприяють її розвитку. Завдяки перекладам художньої літератури розповсюджуються жанри, стилі, художні прийоми, поширюються філософські вчення тощо. "В лінгвокультурологічній онтології перекладу суттєвим є та обставина, що при звернені до історії перекладацької діяльності роль перекладу в формуванні й розвитку культури очевидна, оскільки доволі невелика кількість культур залишається індиферентними в плані міжкультурної взаємодії" [1, с. 26]. Ті культури, які вважаються первинними (Антична Греція, Китай, Індія) були самодостатніми, проте більшість культур є вторинними, тобто отримують найбільш суттєві духовні цінності саме через переклад. В цьому відношенні переклад художніх творів, особливо тих, які належать до світового фонду класичної літератури, має значний вплив на культурний та духовний розвиток й збагачення національних культур.

Знайомство майбутніх перекладачів з витоками перекладу, історією перекладознавчої науки – обов’язкова складова підготовки майбутнього професійного перекладача. Тому вивчення доробку перекладачів має як теоретичне, так і суто практичне значення.

В лекційних курсах з "Теорії перекладу", "Вступу до перекладознавства" передбачено розгляд закордонних, російських шкіл перекладу, при цьому особлива увага приділяється вивченню доробку вітчизняних перекладачів у розвитку й поширені українського перекладу.

Українська перекладацька школа представлена яскравим сузір’ям авторів від класики до сучасності, це І.Франко, А.Кримський, М.Коцюбинський, Б.Грінченко, М.Рильський, М.Зеров, Б.Тен, М.Бажан, Г.Кочур, М.Москаленко та багато інших, серед яких ім'я Миколи Лукаша – одне із перших.

Визначення новаторських рис перекладацької творчості М.Лукаша має актуальне теоретичне та практичне значення як для теорії, історії, так і для критики художнього перекладу, оскільки його творчий доробок включає істотні напрацювання в цих галузях, а його перекладацька концепція, що спрямована, передусім, на забезпечення цілісності української культурної полісистеми, на повноцінне функціонування української мови, представляє неабиякий інтерес як для дослідників, так і для студентів-перекладачів.

В своїй творчості М.Лукаш надавав перевагу творам тих жанрів, стилів, літературних напрямів, які були відсутні чи недостатньо розвинені в українській літературі, обирав актуальні для свого часу теми. М.Лукаш ретельно відбирав мовні засоби, особливо звертаючи увагу на жанрово-стилістичні особливості оригіналу. Водночас, він розкривав потенційні можливості української мови, її високу дериваційну спроможність, органічну здатність до слово- та фразотворення, багатої синонімії. Новаторською рисою його перекладацького методу вважають введення яскраво виражених елементів переспіву у структуру власне перекладу.

Таким чином, мовне новаторство М. Лукаша виявилося в тому, що він актуалізував найширші пласти української лексики та фразеології, продемонстрував потенційні можливості української мови. Активно реалізуючи дериваційні можливості української мови та опираючись на продуктивні моделі словотвору, М. Лукаш увів до обігу чимало утворень узуального й оказіонального характеру. Серед них є як авторські новотвори, так і активізовані давно забуті форми, які завдяки своїй образності, виразності внутрішньої форми, є потенційним джерелом збагачення української мови, розширення її словникового запасу. Яскраво новаторським явищем у перекладах М. Лукаша стала синонімія як вузького, так і широкого контекстів, поширення саме явища синонімії на різні рівні:

- фоностилістичний (синонімічні ряди, побудовані на звукописі; синоніми, вжиті для увиразнення ритмомелодики тексту), - словотворчий (синонімія слів з однаковими словотворчими моделями), - лексичний (парне вживання близькозначних синонімів, ампліфікаційні синонімічні ряди), - фразеологічний (як правило, фразеологізми-синоніми широкого контексту),

- рівень тексту (існування великої кількості паралельних інтерпретацій японських хоку).

Переклади М. Лукаша позначені великою увагою до евфонічних та ритміко-інтонаційних засобів експресії. Це знайшло виявляння в значній кількості алітерацій, ампліфікаціях звуконаслідувальних слів, внутрішньому римуванні, точному відтворенні ритму та ритмомелодики тексту. Тонке відчуття ритмомелодики тексту допомогло перекладачу адекватно відтворити поезію (напр., лірику Р.Бернса та П. Вердена).

Перекладацька діяльність М. Лукаша, що налічує найкращі зразки світового епосу, лірики і драми, засвідчує якісно новий етап розвитку українського художнього перекладу і, безумовно, має інтерес для подальшого вивчення.

Література

1. Галеева Н.Л. Перевод в культуре: уточнение статуса и понятия // Критика и семоитика. – Вып. 9, 2006. – С. 24-35.