Політологія/5. Політична соціологія

Семенець-Орлова І.А.

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, Україна

Актуальні проблеми сімейної політики сучасної соціальної держави (українські реалії)

На сучасному етапі сім’я як «підприємство» з природнім поділом праці втрачає свої переваги перед інститутом спільного проживання, санкціонованого суспільною мораллю і законом. Майже всі демократичні держави особливо гостро відчувають наслідки депопуляційних процесів у потенційних втратах людського капіталу. Це породжує ряд неминучих політико-економічних та соціальних проблем. Останні зорієнтовують соціальну державу збільшити межі втручання в особистісно-сімейні відносини людей у ситуації наростання ризику руйнування основної ланки суспільства – сім’ї. Особливим негативним наслідком для держави у даному випадку є не лише збільшення числа одиноких матерів, неповних сімей, депопуляційні процеси, що автоматично призводять до росту державних витрат на соціальні проблеми, а й незадовільний результат соціалізації людей поза нормальною сім’єю, падіння законослухняності та громадського активізму серед населення. Масштабні компенсаційні витрати держави на підтримку неповних сімей лягають на плечі справних платників податків. Наявність цих витрат імпліцитно зменшує мотивацію людей не лише займатися чесним бізнесом, а й укріплювати та зміцнювати власні сім’ї.

Озвучені проблеми вимагають новітньої трансформації традиційних засад сімейної політики сучасної соціальної держави, переорієнтацію виробників сімейної політики із максимально витратної, але недостатньо ефективної концепції до помірно витратної із лібералізацією втручання державних органів у сімейні відносини та праксеологізацією підходу «держава – нічний вартовий» у сфері родинних стосунків.

На сучасному етапі чимало молоді в Україні відкладають створення сім’ї та народження дитини на п’ять-десять, а то й більше років через матеріальні проблеми. Значний вплив на це явище загалом має еволюція цінностей сучасної молодої людини у напрямку виділення першочерговою потребу саме хорошого матеріального забезпечення себе й своїх рідних.

Сучасний економічний ріст підвищує віддачу на людський капітал. Це заставляє людей більше і довше вчитися. На думку Р.Барро, освіта матері є не стільки передумовою її майбутнього більш-менш забезпеченого існування, скільки важливим фактором виховання, морального і фізичного здоров’я її дітей. [3, 43] Якісно виховані та здорові діти і є детермінантами економічного росту для кожної сучасної держави.

Для виробників сімейної політики важливо розуміти те, що добре освічений чоловік може компенсувати своїй дружині втрачену під час виховання дітей вигоду на ринку праці, а в загальнонаціональному масштабі це сприятиме вирішенню багатьох демографічних проблем. З економічної точки зору, за такої ситуації на ринку праці з’являється менше пропозицій жіночої праці за більшого числа пропозицій чоловічої праці більш якісної. Таким чином, вибудовуються можливості значного підвищення якості освіти та виховання громадян на мікрорівні і відповідного підвищення росту економіки на макрорівні.

В Україні середній рівень освіти жінок вище, ніж у чоловіків. Відповідно, майже кожна жінка вважає життєво необхідним відкласти народження дитини до отримання диплому та закріплення на хорошому робочому місці. Але високої зайнятості жінок недостатньо для вирішення ряду гендерних та депопуляційних проблем. На думку Б.Агарвал та деяких шведських вчених, за такої ситуації необхідно, щоб жінкам був відкритий доступ до ключових постів в економіці, з тим, щоб останні мали змогу контролювати стратегічні природні ресурси нашої планети. Без детального аналізу можна ствердно відповісти, що в сучасній Україні майже всі відповідні пости зайняті чоловіками, і громадськість не вважає цю ситуацію проблемною.

На думку українського політика Р.Богатирьової, для ефективної сімейної політики потрібно забезпечити передусім гендерну рівність серед виробників такої політики, тобто зайнятість виключно жінками 40% депутатських місць у парламенті України. Адже саме жінці найбільш близькі, зрозумілі і болючі проблеми материнства та дитинства.

Багато інститутів діючого в індустріальних й постіндустріальних країнах сімейного права й правозастосовні практики прямо заохочують до руйнування родини. [3, 24] До таких відносяться, наприклад, допомоги матерям-одиначкам незалежно від причини їх самітності. Правові процедури поділу майна, недружні для багатого члена подружжя, роблять вигідним опортуністичну поведінка, підвищують ризики й витрати для сумлінного чоловіка чи дружини. Багато несправедливих правових інститутів, заснованих на «згубно самовпевненому» припущенні про здатність судді у лічені хвилини вирішити сімейний спір, в першу чергу, в інтересах дитини, потребують зміни та особливого трансформаційного підходу.

В Конституції України зазначено, що сім’я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою; держава створює умови для зміцнення сім’ї. В останній час в Україні приділяється надмірна увага законодавчому регулюванню сімейних відносин, державній підтримці та соціальному захисту сім’ї. На сучасному етапі приймається багато нормативно-правових актів, які спрямовані на збільшення втручання держави у сімейні відносини. 10 січня 2002 року Президент України підписав новий Сімейний кодекс України, що прийшов на зміну Кодексу про шлюб та сім’ю. Сімейний кодекс надбав сили із 1 січня 2004 року. З моменту прийняття і до сьогодні у кодекс було внесено 21 поправка, остання з яких зафіксована 6 серпня 2010 року. Більшість поправок стосуються правового регулювання інституту аліментів та особливого правового захисту матерів. Право визначального залишення дитини із матір’ю теж не є прямою спонукою для чоловіка офіційно створювати сім’ю. Адже над чоловіками при розлученні висить загроза залишитись не тільки без половини старанно заробленого майна, бути зобов’язаним сплачувати аліменти на дитину і, у багатьох випадках, не мати змогу навіть спілкуватися з нею.

Простежимо на прикладі статистичних даних факт зростаючого втручання держави у сімейні відносини.

Таблиця 1. Статистичні дані популяційних процесів та кількість змін до Сімейного кодексу України (по роках) [1]

Роки	Кількість змін до Сімейного кодексу (закони)	Народжуваність (тис.)	Народжуваність не в шлюбі, %	Співвідношення кількості розлученнь до кількості шлюбів
2002	1	390,7	19,0	0,58
2003	-	408,6	19,9	0,48
2004	-	427,3	20,4	0,62
2005	7	426,1	21,4	0,55
2006	3	460,4	21,1	0,50
2007	-	472,7	21,4	0,43
2008	1	510,6	20,9	0,52
2009	5	512,5	21,2	0.46
2010	4

Як бачимо із даних Табл.1, за 2005 рік, коли було внесено найбільше число змін до Сімейного кодексу і наступні за 2005 чотири роки, було зафіксовано найбільше число народжень дітей поза шлюбом, тобто на сучасному етапі в Україні більше як кожна п’ята дитина народжується у неповній сім’ї. На нашу думку, це свідчить про неефективність традиційного підходу втручання соціальної держави у сімейні відносини через інститути сімейної політики. Проаналізована ситуація, звичайно, не є абсолютно ствердним аргументом у нашій дискусії, але наявність таких даних дає привід виробникам сімейної політики поміркувати і у майбутньому приділяти більше науково-дослідницької уваги сфері взаємостосунків «держава – сім’я».

Про зростання масштабів діяльності держави всіляко попередити розпад сімей і таким чином зумовити гарантії власної безпеки на майбутні роки свідчить ріст кількості соціальних служб для сім’ї та дітей за останні 3 роки в Україні. Зараз функціонує 1888 центрів соціальних служб, створених для допомоги вирішення різних сімейних потреб та проблем в усіх регіонах України. У цих службах нараховується близько 5390 соціальних працівників. [2] Окрім того, існує ще майже 5 тисяч недержавних громадських організацій, які опікуються питаннями сім’ї. [2] Особливо їх кількість зросла з 2006 року. Однак у проміжку з 2006 по 2010 рік відчутного впливу на темпи росту народжуваності діяльністю соціальних служб зроблено не було (див. показники народжуваності 2006-2009 Табл.1). Це свідчить про невисокий рівень фахової компетентності працівників даних служб і низької результативності такого витратного напрямку сімейної політики як надання соціальних послуг населенню державними органами.

Важливою для сімейної політики є і парадигма діяльності соціальних служб. Наприклад, у Європі соціальні служби функціонують таким чином, щоб підібрати дитині підходящу саме для неї родину, максимально задовольнивши інтереси й потреби малюка. В Україні ж, навпаки, у першу чергу соціальні працівники керуються інтересами родини, а дитина відіграє роль об’єкта. Суттєво різняться й критерії відбору потенційних батьків: у нашій державі найбільший акцент робиться на матеріальній складовій, у той же час на Заході – на психологічній.

Загалом, за останні 5 років число сиріт в Україні збільшилося майже 20 раз. Цю цифру було озвучено 2010 року у ефірі політичної програми «Свобода слова», присвяченої Дню захисту дітей, колишнім керманичем Міністерства України у справах сім’ї, молоді на спорту України Ю.Павленком. Ріст числа сиріт в Україні співпадає у хронологічних рамках із роками запровадження державної допомоги батькам у зв’язку з народженням дитини, що на даному етапі у нашій державі становить 12450 грн на першу дитину. Залишається тільки задуматись, чи не спричинений факт росту сирітства дітей результатом недостатньо продуманої сімейної політики у державі, де для значної частини мешканців, неознайомлених із основами свідомого батьківства та материнства, грошова допомога на дитину є єдиним джерелом існування і так званим рятунком від хронічного безробіття. Зрозуміло, що і кошти даної допомоги спрямовується далеко не на дитячі потреби, а, у багатьох випадках, стають джерелом поглиблення проблем наркоманії, алкоголізму серед матеріально незабезпечених верст населення та неопіки і сирітства дітей, що проживають у неблагополучних сім’ях.

Загальновідомо, що народжуваність і число розлучень залежать від суспільно-політичних цінностей та уподобань, що поділяє населення. Частково ця кореляція відображається в електоральній статистиці – підтримці консерваторів чи лібералів на виборах. Консервативні релігійні цінності особливо позитивно впливають на народжуваність. На прикладі нашої держави можна чітко прослідкувати тенденцію прямого впливу суспільно-політичних переконань населення на показники народжуваності по регіонам. Наприклад, на Заході України, де громадяни в основному підтримують національно-консервативну доктрину, є апологетами християнської віри, середні показники народжуваності значно більші, ніж на Сході.

Таблиця 2. Кількість народжених дітей по регіонам України (всього, проміле) [1]

	Західна Україна		Східна Україна
Роки	Волинська обл.	Рівненська обл.	Донецька обл.	Луганська обл.
2000	11,2	11,8	6,1	6,2
2003	11,1	11,5	6,5	6,6
2004	11,9	12,5	7,6	7,3
2006	13,2	13,6	8,5	8,3
2008	14,8	14,8	9,8	9,5

Число розлучень на Заході нашої держави теж значно менше, ніж на Сході. Наприклад, у Волинській області зафіксовано 3 тис. розлучень за 2009 рік, у Рівненській – 3,3 тис., тоді як у Луганській – 10,4 тис., Донецькій – 17,8 тис. Найбільша частка позашлюбних народжень у південно-східних областях: АР Крим (27,6%), Херсонській (27,3%), Запорізькій (26,6%), Миколаївській (26,4%); досить низька – знову ж в областях Західного регіона: Тернопільській – 6,5%, Волинській – 8,0%, Львівській – 8,1%, Рівненській – 8,6%. [1]

Вище проаналізований факт свідчить про високу ефективність регуляції сімейної політики нормами моралі та канонічними нормами. Отже, сім’я має всі потенції розквітнути на основі моралі, слід тільки державі зменшити вплив на інтимно-сімейні відносини людей, зменшити масштаби урядового втручання у справи сім’ї, і векторно скорегувати сімейну політику по регіонах, наприклад проводити більш масштабні програми із популяризації сімейного способу життя саме на Сході України, при чому силами не державних установ, а багатьох інститутів громадянського суспільства.

Якщо ми обрали вільну політику для вільних людей, то залишається одне – підвищити престиж матері й батька, сімейного способу життя, а ринкову економіку можна й потрібно переорієнтувати з індивіда на родину, при чому не заміщаючи індивідуальну відповідальність відповідальністю всього суспільства.

Література:

1. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] / Дані Держкостату. — Режим доступу: http: // www.ukrstat.gov.ua

2. Державна соціальна служба для сім’ї, дітей та молоді [Електронний ресурс] / Державне управління. — Режим доступу: http: // www.dcssm.gov.ua/ua_index.html

3. Кризис института семьи в постиндустриальном обществе: анализ причин и возможности преодоления / [Кочеткова О., Русакова Е., Яновский К., и др.] ; под ред. К.Яновского. — М.: ИЭПП, 2007. — 243 с.