Право/Історія держави та права

Бардакова Лілія В’ячеславівна

Національна юридична академія України ім. Я.Мудрого, Україна

Історія України та державотворення

        Поряд з утворенням ядра Руської держави шляхом об'єднання південної частини східнослов'янських племен навколо Києва на чолі з полянами відбувався процес об'єднання північної частини східно­слов'янських племен навколо Новгорода на чолі зі словенами.

      Процес політичної консолідації східних слов'ян завершився наприкінці IX ст. утворенням великої, відносно єдиної середньовіч­ної Давньоруської держави — Київської Русі.

      Під владою Києва об'єдналися два величезних слов'янських політичних центри — Київський і Новгородський. Ця подія, яку літопис відносить до 882 p., традиційно вважається датою утворен­ня Давньоруської держави.

      У процесі формування давньоруської державності можна простежити чотири етапи: княжіння східних слов'ян, утворення первісного ядра давньоруської державності — Руської землі, формування південного та північного ранньодержавних ут­ворень, об'єднання цих утворень у середньовічну державу з цент­ром у Києві.

          Після смерті Мазепи запорізькі козаки, що втекли разом із ним після Полтавського бою, на своїй раді в Бендерах (1710 p.) обрали гетьманом Пилипа Орлика, який став першим гетьманом України в еміграції. Він присвятив усе своє життя боротьбі за вільну Україну. Власні погляди на устрій самостійної Української держави він виклав у конституції прав і вільностей Запорізького Війська (1710 p.), яку було затверджено у день обрання Орлика на гетьман­ство. Цей нормативний акт виходив з визнання природних прав народу чинити опір гнобленню.

       Конституція Пилипа Орлика про­голошувала незалежність України від Польщі та Москви, ідею козацької соборності і козацької держави, передавала вищу владу в Україні представницькій установі, своєрідному козацькому парла­менту, який передбачалося скликати тричі на рік. Він складався із Генеральної старшини, представників Запоріжжя і по одному пред­ставнику від кожного полку.

       Кінець XVI — перша половина XVII ст. стали часом пробуд­ження національної свідомості українського народу, народжується ідея української державності.

      Важливий історичний період формування української державності – це революційні роки, коли боротьба за державність України наприкінці 1917—1920 pp. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервенції. У цій боротьбі можна виділити кілька етапів. На пер­шому - етапі національну революцію очолювала Центральна Рада.

В листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республі­ку (УНР).

     Другий етап — це правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німець­кими військами.

      Особливою проблемою в національному держав­ному відродженні було утворення в західних регіонах України в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР).

І нарешті, майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 p., проходило відновлення УНР на чолі з Директорією і об'єднання її з ЗУНР.

      З перших днів національно-демократичної революції сталося згуртування національних сил в Україні, і виникнення загально­українського громадсько-політичного центру, покликаного очоли­ти масовий народний рух, — Української Центральної Ради. З часом Рада мала скликати український парламент і створити відповідальний перед ним уряд. Національний центр був започаткований Товариством українських поступовців (ТУП). Його політичним іде­алом була автономія України в складі перебудованої на федератив­них засадах Російської держави. На співпрацю з поступовцями погодилися й українські соціалісти.

      3 березня вважається офіційною датою заснування Центральної Ради і початком її історії.

       На рубежі 80—90-х років XX ст., здобувши незалежність, народ України розпочав активну дія­льність по створенню своєї демократичної правової держави.

     16 липня 1990 p. була прийнята Декларація про державний суверенітет України, а 24 серпня 1991 р.— Акт проголошення незалежності України, чим відкрилися широкі можливості для де­мократичного розвитку України.

      Завершено найважливіший етап перехідного періоду. Україна вступає в якісно нову смугу власної історії. Цей процес виявився перш за все в утвердженні гласності і політи­чного плюралізму, ліквідації ідеологічного і політичного панування компартії в країні.

     Українська національна державність бере початок від могут­ньої середньовічної східнослов'янської держави — Київської Русі.

Ідея розбудови української національної державності розвива­лася одночасно із формуванням української народності. Вже Дани­ла Галицького сучасники не без підстав називали "українським королем".

       Новий спалах боротьби та, на жаль, тільки тимчасові перемоги у відродженні української національної державності почався після Лютневої демократичної революції 1917 p. Важливою віхою на цьому шляху стало проголошення Української Народної Республіки у листопаді 1917 p. Але процес розбудови незалежної демократичної держави був припинений тоталітарним радянським режимом.

      Сім десятиріч Україна входила до складу колишнього Союзу РСР,її державність в цей період мала переважно формальний характер. Лише у 1991 p. Україна остаточно стала незалежною держа­вою. Перебудовуються державні структури, формується нове де­мократичне право, прийнято Конституцію суверенної України. На політичній карті світу з'явилася нова незалежна країна європейсь­кого рівня, визнана майже 140 державами.