СУПЕРВІЗІЯ ТА КОТЕРАПІЯ ЯК НЕВІД’ЄМНІ КОМПОНЕНТИ ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПСИХОЛОГА-КОНСУЛЬТАНТА

Супервізування є невід’ємним компонентом у професійній діяльності психологів-консультантів. Супервізування – це інтерактивний, оціночний процес, в якому більш професійно компетентний спеціаліст контролює роботу менш досвідченого колеги, з метою підвищити його можливості у психоконсультативній діяльності. Воно є корисною практикою, яка комбінує дидактичну і практичну підготовку в контексті розвиваючих відношень.

На думку С.Гледдінга, супервізування дає можливість здобуття теоретичного і практичного досвіду, який не можна отримати ніякими іншими способами [2, с.72]. Тобто, супервізія – один із найбільш ефективних методів професійного росту спеціалістів психологічної допомоги, який відображає один із найважливіших аспектів діяльності психолога-практика.

За визначенням С.Кулакова: «Супервізія і психотерапія представляють паралельні процеси, вони пов’язані між собою в єдину систему. Цей зв’язок забезпечується дякуючи формуванню в супервізії та психотерапії позитивного переносу, частиною якого є підсвідома ідентифікація та копіювання»[3, с.5]. На думку автора, супервізія у консультуванні має три основних завдання(мал.1.)[3, с.7].

Малюнок 1. Основні завдання супервізії

Щоб бути ефективним, супервізування повинно проходити на рівні, який відповідає рівню професійного розвитку консультанта. Для починаючих консультантів (студентів-психологів), які мають значний розрив між знаннями в теорії й практичними навиками, більш продуктивним буде такий підхід, при якому супервізори виступають у структурованій ролі вчителя. У цьому випадку супервізори можуть займати більш авторитарну, дидактичну, підтримуючу позицію. Але якщо вони працюють з більш підготовленими майбутніми спеціалістами цього профілю, хто має досвід практичної роботи, то супервізори можуть виступати в ролі опонентів або порадників [2].

Не існує єдиної теоретичної моделі супервізування, але для всіх моделей щодо їх ефективності існують такі основні вимоги [2, с.73]:

· необхідно виявити рівень розвитку майбутнього психолога-консультанта і скласти перелік реалістичних цілей;

· існує значущий зв’язок між репутацією супервізора (наприклад, його кредит довіри) та діяльністю майбутнього спеціаліста.

Таким чином, супервізія допомагає консультанту (як основному фактору в консультуванні) зрозуміти себе і процес консультування, а також досконало оволодіти знаннями і навиками, які необхідні для виконання професійних завдань.

На думку О.Гавалешко та О.Самборської, у процесі навчання студент набуває теоретичних знань, не маючи можливість в повній мірі випробувати себе на практиці. І лише у процесі практичної професійної діяльності відбувається перебудова декларованих понять у професійну реальність, яку можна опанувати за допомогою котерапевтичних методів. Професійна діяльність психолога вибудовується на професійному та особистісному досвіді, тому для оволодіння даною професією, окрім засвоєння певних когнітивних схем, умінь, систем предметних значень потрібні глибокі перетворення смислових структур, структур суб’єктивного досвіду, тобто перетворення самої людини у професіонала[1].

Отже, супевізія і котерапія дозволяє спеціалістам акцентувати увагу на цілях і напрямах своєї роботи, формувати системні підходи до стратегії й тактики процесу надання психологічної допомоги, планувати і прогнозувати ефекти терапії та втручань, а також усвідомлювати свої помилки й коректувати індивідуальні плани корекції поведінки клієнта та надання йому психологічної допомоги.

Література

1. Гавалешко О. Котерапія в підготовці майбутніх психологів / Гавалешко О., О.Самборська О. – Чернівці: Рута, 2004. – Вип. 221. – С. 22-29. (Науковий вісник Чернівецького університету: Педагогіка та психологія; Вип. 221).

2. Глэддинг С. Психологическое консультирование / Глэддинг С. – [4-е изд.]. – СПб: Питер, 2002. – 736 с.

3. Кулаков С.А. Практикум по супервизии в консультировании и психотерапии / Кулаков С.А. – СПб.: Речь, 2002. – 236 с.