Чаплак Я. В., Кирилецька Л.В.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

м. Чернівці

КОТЕРАПЕВТИЧНІ ФОРМИ РОБОТИ ПСИХОЛОГА-КОНСУЛЬТАНТА

Незважаючи на широку представленість котерапії практично відсутній методологічний аналіз принципів спільного консультування. Проте явище котерапевтичного консультування все частіше входить в повсякденну реальність сучасної вітчизняної психотерапії. Так, більшість груп або тренінгових семінарів проводяться під керівництвом двох психотерапевтів [1,с.26-27].

Як зазначає Б.Карвасарський, інститут котерапевтів найбільш характерний для сімейного та групового психотерапевтичного консультування. Становлення інституту котерапевта пов’язують з іменами Халса (Hulse W.) в груповій психотерапії (1950-і рр.) і Вітакера (Whitaker C.) – у сімейній психотерапії (1975р.). У сучасних напрямах індивідуальної психотерапії також відзначається тенденція зміни діадних стосунків «терапевт-клієнт» бригадним обслуговуванням клієнта двома (нейролінгвістичне програмування) чи декількома психотерапевтами (короткотривала позитивна психотерапія) [3].

О.Гавалешко та О.Самборська, проаналізувавши сучасну наукову літературу, виділяють дві основні моделі котерапевтичної взаємодії. Першу модель запропонував Р.Балес, зміст якої полягає в тому, що один з психотерапевтів займає провокаційну позицію, а інший – гармонізуючу [1].

Терапевт-провокатор може загострювати певні стосунки, заглиблювати певний розвиток групової динаміки, а тоді як котерапевт пом’якшує ці стосунки і займає більш емпатійну позицію. В межах іншої моделі котерапевтам пропонується комбінувати в спільній взаємодії дві основних стратегії, одна з яких є переважно структурно-аналітичною, а друга – розуміюче-феноменологічною [2]. У межах цієї моделі один із терапевтів працює, переважно, зі змістовною складовою проблеми клієнта, приймає участь у створенні групового феномену спільних переживань із клієнтом. Котерапевт в цей час займається структурно-лінгвістичним аналізом дискурсу клієнта і першого терапевта. Він визначає смислові, підсвідомі характеристики проблеми клієнта і формує більшою мірою семіотичний простір сеансу. Після того, як «структурний» терапевт підготував інтерпретації, він включається в спільну роботу з клієнтом, а «розуміючий» котерапевт, навпаки, займає позицію аналітика і спостерігача. Таких змін позицій у процесі сеансу може бути декілька, а завершується сеанс переходом котерапевтів в автентичну позицію взаємодії з клієнтом і спільним обговоренням з ним результатів терапевтичної роботи [1, с.27].

Б.Карвасарський виділяє три основні функціональні позиції котерапевта (мал.1) [3].

Малюнок 1. Основні функціональні позиції котерапевта

На думку О.Гавалешко та О.Самборської, відмінності котерапевтичної форми роботи та індивідуальної психотерапії можуть бути виражені в розкритті низки додаткових можливостей котерапії. До них відносяться: отримання супервізорського зворотного зв’язку терапевтами через взаємну рефлексію своєї роботи; одночасне поєднання декількох стратегій та стилів терапевтичної діяльності, що досягається через розмежування функцій консультування; прискорення розвитку феномену переносу за рахунок гетерогенності терапевтичної пари [1,с.27].

Як зазначають О.Гавалешко та О.Самборська, перед початком роботи в режимі котерапії психологи-початківці обов’язково повинні ознайомитися з етичними нормами. До етичних норм котерапії відносять виконання певних вимог. Дотримання цих вимог дозволяє конструктивно вирішувати деякі аспекти конкурентних стосунків між консультантами і робить ситуацію конкуренції менш напруженою (мал.2.) [1,с.28]

Малюнок 2. Вимоги до етичних норм котерапії

Тобто, використання котерапії в практичній роботі психолога розкриває багато додаткових можливостей. Зокрема отримання супервізорського зворотного зв’язку терапевтами через взаємну рефлексію своєї роботи, використання декількох стилів терапевтичної діяльності. Проте для ефективної роботи необхідним є дотримання консультантами певних етичних норм та вимог.

Література

1. Гавалешко О. Котерапія в підготовці майбутніх психологів / Гавалешко О., О.Самборська О. – Чернівці: Рута, 2004. – Вип. 221. – С. 22-29. (Науковий вісник Чернівецького університету: Педагогіка та психологія; Вип. 221).

2. Ялом Ирвин. Теория и практика групповой психотерапии / Ялом І. – СПб.: «Питер», 2001.– 640 с.

3. Карвасарский Б.Д. Психотерапия / Карвасарский Б.Д . – М.: Медицина, 1985. − 304 с.