Физическая культура и спорт/ 2. Развитие физической культуры и спорта в современных условиях.

К. п. н. Мунтян І. С., студ. Павленко П. М.

Формування та розвиток педагогічних здібностей вчителя фізичного виховання.

Південноукраїнський національний педагогічний університет

імені К. Д. Ушинського, Україна.

Проблема здібностей, їх формування та розвиток, складна і неоднозначно вирішена в психолого-педагогічній літературі. Сучасна наука виокремлює чотири фактори, які впливають на формування і розвиток здібностей, а саме: задатки, виховання, середовище, особисте прагнення до самовдосконалення. Головну роль у розвитку здібностей педагога відіграє його професійна діяльність. Узагальнивши роботи І. Зязюна, С. Єлканова, Станкіна, Г. Троцко, О. Боданської, пропонуємо наступні види здібностей педагога, які йому необхідно розвивати в умовах інтерактивного навчання: авторитарні, гностичні, дидактичні, комунікативні, конструктивні, концентрація та розподіл уваги, особистісні, мажорні, науково-педагогічні, організаторські, перцептивні, психомоторні, сугестивні, експресивні.

Необхідність в обґрунтуванні умов цілеспрямованого впливу на формування й розвиток здібностей пояснюється тим, що в сучасній навчальній літературі з педагогіки, призначеної для професійної підготовки педагога (вихователя дошкільного закладу, вчителя загальноосвітньої школи, викладача вищого навчального закладу освіти), розгляд проблеми здібностей або зовсім відсутній, або поданий у вигляді стислих повідомлень щодо сутності їх існування (С. Вітвицька, Н. Волкова, І. Ісаєв, О. Мороз, В. Сластьонін, Н. Філіпченко, М. Фіцула, І. Харламов, Є. Шиянов, П. Щербань).

Труднощі, які відчуває сучасна педагогічна теорія в дослідженні умов формування здібностей, пояснюються насамперед існуванням у психології постійних дискусій біля провідних питань даної проблеми: природи здібностей, закономірностей їх розвитку, функцій, що забезпечують успішність оволодіння і виконання діяльності. До того ж, здібності інтерпретуються в найрізноманітніших сполученнях: задатки і здібності як невід'ємні складові; задатки як анатомо-фізіологічна передумова здібностей; здібності як ансамбль особистісних властивостей, що поєднує в собі моральні та емоційно-вольові особливості й систему відносин; здібності як певна сукупність знань, умінь та навичок; здібності як передумова і можливості діяльності та успішності її виконання; здібності як властивості функціональних систем, що реалізують окремі психологічні функції тощо.

Ще більшої варіативності визначень здібностей досягається при безпосередньому їх розкритті щодо певної діяльності. Зокрема, до педагогічних здібностей відносять: здатність до передачі дітям знань у короткій та цікавій формі; здатність розуміти учнів, яка базується на спостережливості; самостійний і творчий склад мислення; кмітливість або швидке й точне орієнтування, організаторські здібності тощо (М. Левітов, Ф. Гоноблін). Існують й інші варіанти класифікації педагогічних здібностей.

Отже, в навчальній літературі із психології та педагогіки утворилася ситуація, в якій з причин недостатньої визначеності суттєвих характеристик здібностей пропонуються педагогу відомості про них, які здебільшого принципово не співпадають з тими доробками, які накопичені, насамперед, у класичній теоретичній спадщині з психології і які є відправними в подальшій розробці даної проблеми.

Так, Б. Теплов при визначенні здібностей пропонує орієнтуватися на такі їх ознаки. По-перше, під здібностями, на його думку, слід розуміти індивідуально-психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої. Як уважає автор, ніхто не стане вести розмову про здібності там, де йдеться про властивості, щодо яких усі люди однакові. По-друге, здібностями, на його думку, називають не всякі індивідуальні особливості, а лише такі з них, що мають відношення до успішності виконання певної діяльності або декількох з них. Такі властивості, як запальність, в'ялість, повільність, що, безумовно, є індивідуальними особливостями деяких людей, звичайно не називають здібностями, оскільки вони не можуть розглядатися як умова успішності виконання певного виду діяльності. По-третє, поняття здібності не зводиться до тих умінь або навичок, що вже склалися.

На думку Б. Теплова, здібності не треба розуміти як природжені можливості індивіда, оскільки вони є індивідуально-психологічними особливостями людини, а отже, не можуть бути природженими. Такими, підкреслює він, можуть бути анатомо-фізіологічні особливості, тобто задатки, які не є психологічною категорією.

У зв'язку з тим, що в літературі часто використовується порівняльна характеристика проявів здібностей як у тварин, так і в людини, О. Леонтьєв пропонує розрізняти два їх види: по-перше, здібності природні (елементарні, біологічні), прояви яких мають місце не тільки в людині, а й у високорозвиненої тварини (здатність швидко утворювати й диференціювати умовні зв'язки, протистояти впливам негативних подразників і навіть аналізувати звукові сигнали тощо); по друге, здібності специфічно людські, які мають суспільно-історичне походження. У зв'язку з цим задатки, якими наділена людина, є передумовою формування лише тих здібностей, які, на думку О.Леонтьєва, характеризуються як природні. Щодо специфічно людських здібностей, то це новоутворення, які мають суспільно-історичну природу, отже, формуються в людини в умовах опанування нею того, що створено людством.

Основним питанням у розкритті проблеми здібностей, на думку С. Рубінштейна, є насамперед визначення їх складу, структури. Тобто сам термін "здібності" характеризує те, що вони "дещо" дають людині, але безпосередньо ще ніяк не визначає, не розкриває, що, власне, це "дещо" являє собою. Вирішуючи це складне й суперечливе питання, автор указує на те, що до складу кожної здібності, яка робить людину придатною до виконання певної діяльності, завжди входять певні операції або способи дії, за допомоги яких ця діяльність відбувається. Але жодна здібність не є актуальною, реальною, поки вона органічно не увібрала в себе систему відповідних суспільно вироблених операцій. Але ядро здібності - це не засвоєна, не автоматизована операція, а ті психічні процеси, за допомоги яких ці операції, їх функціонування регулюється, тобто якість цих процесів. Дане положення обґрунтовується тим, що будь-яка операція (логічна, лічильна, граматична — словотворення, словозміна) завжди базується на певних відношеннях, які вона реалізує. Тому виділення цих відношень, їх аналіз і узагальнення - необхідна умова успішності функціонування операцій, на яких вони ґрунтуються.

Відправним у формуванні здібностей є вчення про психічний розвиток людини як процесу розвитку її діяльності, свідомості й особистості, розроблене у фундаментальних працях Л. Виготського, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна. Згідно з даним ученням, діяльність розуміється як змістовний процес, в якому суб'єкт здійснює перетворюючі дії з предметним світом. Завдяки діяльності людина свідомо включається в систему суспільних зв'язків і відносин. Породжуючи свою діяльністю (практичною чи теоретичною) предметне буття олюдненої природи, культури, людина водночас змінює, формує, розвиває власну психічну природу.

Великий внесок у розвиток питання про формування педагогічних здібностей внесла Н. В. Кузьміна. У склад педагогічних здібностей вона включає конструктивні, організаційні, комунікативні здібності.