к.е.н., докторант Вдовенко Н.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

УЗГОДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ СТАНДАРТИЗАЦІЇ І МЕТОДОЛОГІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРА

За визначенням Г.А.Саймона, будь-яка діяльність передбачає свідомий та несвідомий вибір певних дій з широкого кола фізично можливих для суб’єкта дій; в результаті ж певного процесу коло альтернативних варіантів починає звужуватись, доки нарешті не залишиться один, який і реалізується на практиці. Проте хоча раціональність й означає повноту знання та вміння передбачити наслідки кожного з варіантів вибору дії, на практиці знання наслідків є завжди фрагментарним [1, с. 3, 96]. Тому кожен керівник прагне до всебічної стандартизації своїх алгоритмів прийняття рішень на основі тих правових і нормативних обмежень, які є чинними для даного середовища і можуть бути відображені у формально-логічній (документарній) формі. А в іншому разі правові наслідки дій як керівника, так і його підлеглих стають суттєво невизначеними. Тут важливо враховувати думку Р.Акоффа і Ф.Емері, що будь-який стандарт забезпечує ідеалізоване конструктивне визначення поняття, якщо останнє містить ясний виклад умов і операцій, за якими і за допомогою яких у ідеалі мають бути вирішені ті питання, які відносяться до даного поняття. Хоча стандарти загалом можуть бути ідеалізованими тільки у відносному сенсі – відносно сучасного стану наших знань [2, с. 15, 16].

Аспекти стандартизації включені практично до усіх сфер економічної діяльності. Так, Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” відніс до основних принципів екологізації матеріального виробництва пріоритетність вимог екологічної безпеки та обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності. За даними В.В.Вітвіцького, аграрний сектор України нині потребує удосконалення системи нормування. Так, у США пільги аграрним виробникам надаються у разі ведення ними господарства на засадах сталого розвитку. Це вимагає значної нормативної роботи. Потреби підприємств АПК у нормуванні основного виробництва сягають до 300 тис. норм. У агропромисловому комплексі України за орієнтовними даними використовується понад 500 млн. норм, хоча необхідно мати в кілька разів більше. Натомість у Англії, де аграрна сфера функціонує на фундаменті нормативної продуктивності, нормативів збільшення і втрат продукції від різних чинників тощо, діють мікро-нормативи американської системи МТМ-1, а для практичних цілей аналізу і планування робіт застосовуються системи укрупнених мікро-нормативів МТМ-2 і ЕТА (лише ≈ 700 спеціалізованих сільськогосподарських нормативів, комбінації яких дозволяють нормувати працю по більшості виконаних робіт [3, с. 23, 52, 177]. Тому методологія удосконалення державного регулювання аграрного сектора та аквакультури має координуватися із стандартизацією виробництва і управління (рис. 1).

Рис. 1. Схема узгодження процесів стандартизації і методологізації державного регулювання аграрного сектора і аквакультури*

*Джерело: узагальнення праць [3, 5].

Господарський кодекс України у статті 19.3 вказує, що держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю у сферах: безпеки виробництва і праці; пожежної, екологічної, санітарно-гігієнічної безпеки; дотримання стандартів, норм і правил, якими встановлено обов’язкові вимоги до господарювання; споживання та зовнішньоекономічної діяльності (якість і безпечність продукції та послуг). З набуттям Україною членства у ФАО ООН та СОТ зростають і вимоги до безпеки і якості продукції аграрного сектора, у т. ч. аквакультури. Закон України “Про рибне господарство, промислове рибальство і охорону водних біоресурсів” [4] також веде мову про забезпечення якості та безпеки риби та інших водних живих ресурсів, виготовленої з неї харчової продукції для життя і здоров’я населення та запобігання негативному впливу на довкілля.

Враховуючи викладене, зробимо такі узагальнення, що методологічна досконалість державного регулювання аквакультури у значній мірі є похідною від рівня стандартизації виробничої та управлінської підсистем галузі з врахуванням тенденцій, обумовлених процесом входження України до глобального ринку та євроінтеграційними прагненнями держави.

Література

1. Саймон Г.А. Адміністративна поведінка: Дослідження процесів прийняття рішень в організаціях, що виконують адміністративні функції / Г.А.Саймон: пер. з англ. – К.: АртЕк, 2001. – 392 с.

2. Акофф Р. О целеустремленных системах / Р.Акофф, Ф.Эмери: пер с. англ. – М.: Сов. радио, 1974 – 224 с.

3. Вітвіцький В.В. Основи формування нормативних систем в агропромисловому виробництві України / В.В.Вітвіцький. – К.: Украгропромпродуктивність, 2006. – 334 с.

4. Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів: Закон України від 8.07.2011 № 3677–VI // Офіційний вісник України. – 2011. – № 59. – С. 120.

5. Організація управління в районній ланці АПК / В.В.Юрчишин, В.М.Малес, О.М.Бородіна та ін.; За ред. В.В.Юрчишина. – К.: Урожай, 1990. – 184 с.