Роман Турбовець

Науковий керівник Саврасова А.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ ПІД ВПЛИВОМ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Перехід світового господарства від індустріального до постіндустріального етапу розвитку є прогресивним досягненням глобалізації як процесу створення інформаційного суспільства, заснованого на принципово нових технологіях та знаннях, виражених в інноваціях. За цих умов досягнення стратегічної мети інтеграції України до світового співтовариства та інтенсифікації участі в сучасних інформаційно-технологічних потоках можливе завдяки реалізації чіткого плану дій щодо підвищення рівня інноваційного розвитку шляхом комплексного поєднання ефективної державної інноваційної політики та ринкових методів управління, спрямованих на активізацію інноваційної активності промислових підприємств та нарощування кількісного і якісного складу інноваційного потенціалу.

В останні роки проблематиці інноваційної діяльності приділяється все більше уваги вітчизняних авторів, теоретиків та практиків: О.І.Волкова, В.М.Гриньової, М.П.Денисенка, С.М.Ілляшенка, Р.М.Лепи, П.Г.Перерви, А.А.Садєкова, А.І.Яковлєва, О.М.Ястремської та інших. Проведений аналіз публікацій свідчить, що деякі проблеми реалізації процесів інноваційного розвитку, зокрема розробка комплексних методичних підходів до прогнозування інноваційної діяльності, а також вдосконалення механізму державного регулювання інноваційною діяльністю залишаються недостатньо дослідженими. Необхідність розвитку відповідного теоретико-методичного забезпечення цих наукових завдань зумовила вибір теми даної наукової роботи й обумовила її актуальність.

Проаналізовані передумови розвитку глобалізаційних процесів, зазначені в роботах сучасних науковців, мають спільні детермінанти впливу на виробництво та економіку суспільства в цілому, що знаходить своє вираження в наслідках ефективної діяльності провідних досягнень науково-технічного прогресу. Це зумовлено, перш за все, тим, що в сучасних умовах глобалізації класичні фактори виробництва відступають на друге місце, поступаючись певній комбінації інтегрованих до світової економічної системи інтелектуальних та інформаційних ресурсів, знань, технологій тощо. Завдяки зазначеним досягненням стають можливими мінімізація економічних ризиків, зростання швидкості міжнародного руху факторів виробництва, зниження витрат, пов’язаних з переміщенням товарів та послуг на світовому ринку тощо.

Отже, єдиного погляду щодо джерел виникнення глобалізації не існує, однак більшість дослідників мають єдність відносно її головних рушійних сил та наслідків для країн світового співтовариства. В цілому можна погодитися з переліком основних рушійних сил глобалізації, наведеним в [9], який містить: вдосконалення транспортних технологій, зокрема збільшення кількості та якості транспортних шляхів та логістичних схем; вдосконалення комунікаційних технологій; зменшення торгівельних обмежень; зниження бар’єрів інвестування; інтеграцію фінансових ринків за рахунок їх прозорості й мобільності міжнародного капіталу. До наведених чинників слід додати й необхідність значних фінансових коштів для проведення НДДКР, притягнення яких в разі фінансової неспроможності окремого підприємства або навіть держави можливе за рахунок інвесторів з інших країн, що стимулює кооперування та поєднання зусиль і капіталів на міжнародному рівні.

В перспективі інфраструктура міжнародної інноваційної діяльності буде збільшуватися та перетворюватися на все більш інтернаціональну та інтегровану систему, що охоплюватиме території багатьох країн світу за принципом найбільш ефективних реалізації наявного в них інноваційного потенціалу та притягнення капіталів.

Таким чином розвиток глобалізаційних процесів безпосередньо пов’язан з розвитком інноваційної діяльності як фактору глобальної конкуренції.

Згідно зі „Стратегією інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів” [6] Україна зможе посісти належне місце в Європі і світі за умови опанування інноваційного шляху розвитку, підвалини якого мають бути закладені у процесі структурної перебудови економіки. Становлення інноваційної моделі розвитку країни можливо за рахунок органічного поєднання економічних, політичних, гуманітарних, соціально-психологічних чинників, як на макро-, так і на мікрорівнях. Тільки при комплексному їх урахуванні країна зможе відчути імпульси трансформаційних процесів та здійснити перехід суспільства на новий рівень інноваційного розвитку. Стимулом інноваційного розвитку має бути принципово нова дієздатна національна система, структура якої повинна позитивно відбиватися на соціально-політичних та економічних процесах країни.

Одже, головною метою діяльності підприємств України в умовах відсутності стабільності зовнішнього середовища є ефективне та раціональне використання їх стратегічних ресурсів, підтримка на певному рівні вже існуючих та розробка нових конкурентних переваг. Досягнення цієї мети можливе лише за допомоги реалізації системної стратегії інноваційного розвитку. В свою чергу, дана стратегія повинна бути розробленою в відповідності до теоретичних положень та практичних рекомендацій методології стратегічного управління. Майбутній стратегічний період становлення України на шлях світової інтеграції повинен реалізовуватися за чітко сформованим планом дій щодо підвищення рівня інноваційного розвитку, який базувався би на активній державній інноваційній політиці та поєднанні ринкових методів управління. При цьому ефективність інноваційної діяльності вітчизняних підприємств повинна визначатися, насамперед, узгодженням систем інвестування, оподаткування та кредитування, що мають функціонувати у інноваційній сфері держави. Саме це дозволить Україні в перспективі досягти визначених стратегічних цілей та зайняти відповідні конкурентні позиції у світовій спільноті.

Література

1. Портер М. Международная конкуренция: Пер. с англ. –М.: Международные отношения, 1993.–896с.

2. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції» / Авт. кол.: А.С. Гальчинський, В.М. Геєць та ін.; Нац. ін-т стратег. дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. інтеграції України. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 446 с.

3. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент. – М.: Интел-Синтез, 1998. – 448с.

4. http://epp.eurostat.ec.europa.eu

5. http://industry.kmu.gov.ua/control/uk

6. http://kno.rada.gov.ua/komosviti

7. http//www.tsure.ru

8. http://www.ukrstat.gov.ua

9. http//www.vlc.ru