Экономические науки/ 9. Экономика промышленности

Колодійчук А.В., аспірант

Інститут регіональних досліджень НАН України, м. Львів, Україна

РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ: ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД ТА ВІТЧИЗНЯНІ РЕАЛІЇ

Успішна реалізація стратегії інноваційного розвитку промисловості на макрорівні неможлива без виваженої інноваційної політики на рівні регіонів.

Дослідженню механізмів соціально-економічного розвитку регіонів, активізування їх інноваційного розвитку, розробленню теоретичного підґрунтя регіональної інноваційної політики присвячені праці наступних вітчизняних вчених-економістів: О. Амоші, М. Долішнього, І. Михасюка, В. Пили, Л. Шевчук та інших. Однак багато питань, пов’язаних з реалізацією регіональної політики інноваційного розвитку промисловості, залишаються нез’ясованими і потребують подальших досліджень.

Незважаючи на досить значну напрацьовану теоретичну базу, в Україні регіональна політика інноваційного розвитку промисловості перебуває лише на стадії зародження. Враховуючи вітчизняні реалії, регіональну політику інноваційного розвитку промисловості слід розглядати в контексті регіональної політики розвитку промисловості.

Враховуючи цивілізаційний вибір України, європейський досвід є найбільш репрезентативним для нашої держави. Виходячи з вищенаведеного, слід враховувати успішний досвід країн ЄС у цій царині.

Особливості європейської моделі регіональної політики розвитку промисловості наступні: виділено відсталі, депресивні та прикордонні регіони; в основі міжнародних програм розвитку регіонів покладена концепція полюсів росту Ф. Перру; в ЄС діють програми подолання економічної кризи в окремих галузях промисловості (вугільна, сталеливарна, текстильна тощо); у країнах ЄС впроваджуються програми науково-технічного та інноваційного розвитку окремих регіонів (наприклад, Stride).

У європейській моделі виділяють відсталі, депресивні та прикордонні регіони. Відсталі регіони – такі, для яких характерний низький рівень життя порівняно з основною масою регіонів країни [2, с. 3]. У таких регіонах не лише не розвинута соціальна сфера, але й неефективна економічна діяльність, відсутня диверсифікація структури промисловості. Депресивні регіони, на відміну від відсталих, були колись розвинутими, але через низку негативних факторів у них відбувся застій соціально-економічного розвитку. Суттєва роль державного кордону у соціально-економічному житті характерна для прикордонних регіонів. При цьому, як зазначає автор праці [2], розвиток зовнішньоекономічних зв’язків прикордонного регіону повинен компенсувати його віддаленість від економічних центрів держави, проте, з іншого боку, це не повинно створювати проблеми для внутрішньодержавних міжрегіональних економічних зв’язків.

В основі європейської моделі регіональної політики розвитку промисловості покладена теорія полюсів росту Ф. Перру, суть якої зводиться до твердження про ключову роль галузевої структури економіки, і в першу чергу, лідируючих галузей, які створюють нову продукцію. Центри, в яких локалізовані ці лідируючі галузі, притягують фактори виробництва, тому що забезпечують найбільш оптимальне їх використання. Відповідно це забезпечує концентрацію виробництва в центрах – формуванню полюсів росту. З розгортанням інноваційної діяльності виникають нові функції центрів, відбувається концентрація наукомістких промислових галузей, що спричиняє зміни у кваліфікаційній структурі трудових ресурсів та соціальному складі населення регіону. А галузі, що не відповідають більше статусу ядра як основного генератора інноваційного розвитку, витісняються на периферію, сприяючи таким чином її економічному розвитку. Отже, інновації в економічному просторі виконують регулятивну і стимулюючу функції.

Таким чином, для європейської моделі характерна стратегічна орієнтованість на модернізацію галузей промисловості, економічне пожвавлення проблемних регіонів, активізування інноваційної діяльності у промисловості.

Вчені пропонують багато рекомендацій щодо вирівнювання диспропорцій регіонального розвитку як одне з ключових завдань регіональної політики розвитку промисловості. Так, М. Долішній вбачає вирішення цього завдання насамперед у вкладанні коштів в комунікаційну інфраструктуру регіонів [1, с. 8]. М. Чумаченко, у свою чергу, наголошує на державному інвестуванні пріоритетних напрямків розвитку регіонів [3, с. 60].

Отже, так як і у європейському прикладі, вітчизняна регіональна політика розвитку промисловості спрямована на зменшення регіональних нерівномірностей промислового розвитку. Серед завдань, які повинне забезпечувати втілення регіональної політики розвитку промисловості в Україні, можна назвати наступні: державна фінансова підтримка депресивних та відсталих регіонів; розвиток транскордонного співробітництва; програмування та прогнозування промислового розвитку в регіонах; визначення пріоритетів інноваційного розвитку промисловості; переорієнтація на виробництво високотехнологічної продукції; підвищення ролі органів місцевої влади в активізуванні розвитку промисловості.

Література:

1. Долішній М. Актуальні завдання інтенсифікації соціально-економічного розвитку регіонів України / М. Долішній // Регіональна економіка. – 2005. – №2. – с.7-15.

2. Керецман В. Формування регіональної політики та регіонального управління в Україні / В. Керецман [Електронний ресурс]. – Доступний з www.uzhgorod.iatp.org.ua.

3. Чумаченко Н. Проблемы региональной политики в Украине / Н. Чумаченко // Людина і політика. – 1999. – №3. – С.51-60.