Марценюк В. С., Слободиська О.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ НАУКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

На сьогодні наука є рушійними силами зростання економіки, тому наукова сфера потребує значної уваги держави. Особливо актуальним це питання постає для України, оскільки наша країна має величезний науковий потенціал, але не використовує його повною мірою.

Це питання розглядається багатьма українськими вченими, такими як Корбушко І.М., Гусейнова Е. І., Амоша О.І., Гріневська С.М., Федулова Л., які досліджують стан науки та шукають шляхи покращення розвитку наукового потенціалу України.

В Україні є потужний науковий комплекс, який здатний ефективно продукувати науково-технологічні результати високого рівня, але він не є чинником економічного зростання за наявності таких проблем, як:

1) невідповідність попиту на новітні технології з боку економіки та низькі темпи розвитку науково-технічної та інноваційної сфери;

2) наукові високотехнологічні результати не знаходять застосування в економіці через низьку сприйнятливість підприємницького та державного промислових секторів до інновацій;

3) у науково-технічній та інноваційній сфері триває втрата наукових кадрів і скорочення матеріально-технічних засобів.

На сьогодні інтелектуальний капітал України має вагомий науковий потенціал – понад 12,5 тис. докторів та близько 72 тис. кандидатів наук. Хоча в останні роки спостерігаються негативні тенденції в еволюції наукового потенціалу - кадровий потенціал української науки зменшився втричі, що зумовлено постійним недофінансуванням науки. В Україні на 10 тис. працюючих припадає всього 43 зайнятих в науці: в Росії - 69, в Німеччині – 124, у Франції – 135, в Данії – 143. У той же час прогнозно-аналітичне дослідження, до якого було залучено понад 700 експертів, підтвердило, що українська наука, попри всі втрати, зберегла здатність виконувати дослідження світового рівня у цілому ряді актуальних напрямів [1].

В Україні ще у 2005 р. почала скорочуватись кількість наукових організацій. У 2009 р. вона досягла рівня 1991 р. Чисельність науковців також має стабільно негативний тренд. Водночас у кризових 2008–2009 рр. питома вага наукових і науково-технічних робіт у ВВП не зазнала суттєвих змін, а у фактичних цінах — зросла.

Серед наукових і науково-технічних робіт майже половину (48,7%) становили розробки, що вказує на дотримання вітчизняною наукою загальносвітового шляху інтеграції фундаментальних досліджень із промисловими НДДКР [3].

Причинами, що обумовлюють виникнення цих проблем є скорочення фінансування науково-технічної та інноваційної сфери. Також відзначається низькою ефективністю система бюджетного фінансування наукової сфери через надто широке коло головних розпорядників бюджетних коштів, яких є близько 40, а також тим, що бюджетне фінансування більшості науково-технічних робіт – через чітко визначений бюджетний рік - припиняється на завершальних, найбільш ресурсомістких етапах дослідження, і при очікуванні продовження фінансування морально старіє. Відсутність економічних стимулів не заохочують суб’єктів господарської діяльності до здійснення технологічної модернізації своїх підприємств через активне запровадження нових науково-технічних розробок.

З 2011р. в Євросоюзі переглядаються принципи фінансування наукових досліджень і розробок, які формуються на засадах заміни діючої системи компенсації витрат на виконання наукових проектів – запроваджується нова система фінансування за результатами досягнення заявлених результатів наукових досліджень.

Розвиток інноваційної інфраструктури відповідає пріоритетам державної політики, що визначено Законами України “Про інноваційну діяльність”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”. В Україні сформовано окремі елементи інноваційної інфраструктури. Зокрема, утворено 24 інноваційних бізнес-інкубатори, 10 інноваційних центрів, при вищих навчальних закладах — підрозділи з питань інтелектуальної власності, Український інститут науково-технічної інформації з регіональними відділеннями. Але не підтримується належним чином діяльність винахідників, науковців, що мають завершені науково-технічні розробки, не створюються центри трансферу технологій. Не в повному обсязі реалізуються освітній та науковий потенціал, інформаційні ресурси системи науково-технічної та економічної інформації, зокрема бази даних з питань технологій, науково-технічних досягнень. Це свідчить про відсутність належної підтримки інноваційної діяльності в країні, основною проблемою при цьому є несформованість інноваційної інфраструктури.

Отже, надзвичайно важливим фактором розвитку науки є державне сприяння та фінансове забезпечення. Потрібно здійснювати реструктуризацію наукової сфери, з акцентуванням уваги на тих галузях знань, в яких Україна має суттєві наукові здобутки та перспективи. Необхідно заохочувати підприємства втілювати інновації в життя, адже наука сприяє не лише зростанню економіки держави, а й покращенню добробуту населення.

Література:

1. Амоша О.І., Гріневська С.М. Перспективні напрямки державної політики щодо капіталізації науки в сучасних умовах розвитку/ О.І. Амоша, С.М. Гріневська// Проблемы развития внешнеэкономических свіязей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. - 2012. - Ч.1. – С. 9- 14.

2. Кобушко І. М.,Гусейнова Е. І. Шляхи покращення фінансування інноваційного розвитку в Україні з використанням міжнародного досвіду / І. М. Кобушко, Е. І. Гусейнова// Маркетинг і менеджмент інновацій. - 2011. - № 2. – С. 124-130.

3. Федулова Л. І. Шляхи розвитка науки в посткризовий період/ Л. І. Федулова // Вісник НАН України. – 2011. - № 3. – С. 3-13.

4. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] – Режим

доступу: www.ukrstat.gov.ua