Педагогічні науки

К. ф. н., доцент, Лабінська Б. І.

Київський національний лінгвістичний університет

Навчання граматичного матеріалу

на західноукраїнських землях (1918–1939 рр.)

Вихід на сучасний рівень іншомовної підготовки потребує глибокого переосмислення накопиченого педагогічного досвіду, який забезпечить наукове підґрунтя побудови її теорії, дасть можливість урахувати всю багатогранність, динамічність і суперечливість методичних прийомів, уможливить глибше проникнення в суть ретроспективи методики навчання іноземних мов (ІМ) у західноукраїнських регіонах.

Нагадаймо, що поразка у світовій війні дала змогу Польщі приєднати Східну Галичину, а згодом Західну Волинь, Румунії – Буковину й Бессарабію, Чехословаччині – Закарпаття.

Навчання граматичного матеріалу, згідно з рекомендаціями навчальної програми Галичини, здійснювалося індуктивним шляхом. Утім, індуктивний шлях прокладався не так, як його розуміли й використовували представники прямого методу – тільки на основі контексту, а по-іншому. Зокрема, на першому році навчання вчитель писав на дошці пізнані вже практично (під час говоріння) мовні явища і пояснював їх за участю учнів за допомогою запитань та відповідей, після чого формулював разом з учнями відповідне граматичне правило, яке згодом учні вчили напам᾽ять. Важливою умовою було усвідомлення, тобто розуміння, граматичних конструкцій. На другому році навчання учні мали самі, на основі багатьох прикладів із контексту, у найпростіший спосіб сформулювати правило, а вже згодом вивчити його з підручника. На третьому році навчання, окрім формування правила на основі контексту, необхідно було самим утворювати приклади, а відтак звертатися до підручника, в якому був граматичний довідник. На четвертому році навчання вивчений у попередніх роках граматичний матеріал, в основному, повторювався.

У навчальній програмі Галичини граматичні правила необхідно було подавати учням без посередництва рідної мови. Тільки в тих випадках, коли засвоєння певного граматичного матеріалу цим способом вимагало б надто багато часу та праці, можна дати необхідні пояснення рідною мовою [3, с. 47]. Однак, більшість підручників усе ж подавали правила з граматики рідною мовою учнів.

Укладачі галицької навчальної програми 1933 р. стверджують, що умови навчання сприяли формуванню мовної вправності, але для цього недостатньо лише наслідування та інтуіції, потрібне планомірне та свідоме засвоєння граматичного матеріалу. Опанування граматичного матеріалу, підкреслювалося у навчальній програмі, було необхідним аспектом навчання ІМ: чітке формування мовної форми, відтреноване за допомогою вправ, приводило до автоматизації дій, що уможливлювало свідоме отримання відчуття мовної вправності [4, с. 34].

Така вимога навчальної програми переконує нас, що тогочасні методисти в навчанні граматики вбачали не лише індуктивний шлях ознайомлення і вивчення навчального матеріалу. Спершу здійснювалося спостереження над текстом, потім з урахуванням відповідних правил, які виводилися самими учнями за допомогою вчителя на основі прикладів, а відтак вивчалося з підручника, виконувалися вправи на застосування цього правила в усній і письмовій формах.

Цікавою видається виклад М. Полека, в якій сказано, що станом на 1925 р. існують два способи навчання мов, що відповідають двом головним функціям нашого розуму, які психологія називає асоціацією і аперцепцією. Різниця між ними та, що перша потребує меншою, а друга більшою мірою уваги. Асоціація відповідає природному вивченню мови при пасивному стані уваги, без заглиблення в систему мови, аперцепція, навпаки, дає можливість заглибитися в етимологію, склад даної мови, тобто кожну граматичну форму підвести під певне правило. Обидва способи, на думку автора, були рівноцінно важливими для вивчення ІМ [2, с. 14–16].

М. Полек пропонує розглядати асоціацію як наслідок, певний результат пасивного сприйняття мови, при якому учні ознайомлюються з мовним матеріалом. Під час такого пасивного сприйняття лексичного і граматичного матеріалу розвивалася інтуїція, тобто отримання знань без усвідомлення шляхів і умов такого отримання. Аперцепція розумілася як шлях до усвідомленого сприйняття законів побудови мови з урахуванням попередніх знань. Асоціація і аперцепція вважалися важливими функціями, які поєднували інтуїцію зі свідомістю в навчанні граматичного матеріалу.

Отже, навчання граматичного матеріалу здійснювалося поступово, від легшого до складнішого, з метою його практичного використання під час говоріння. Стверджувалося, що не досить лише пасивного, механічного та догматично-абстрактного вивчення граматичних правил, граматичний матеріал повинен розумітися, усвідомлюватися учнем. Загальний шлях навчання мови являв собою перехід від дограматичного ступеня до усвідомлення граматичних закономірностей. Під час його навчання пропонувалося звертати увагу на теоретичниу частину граматики, одночасно з граматичних правил відкидалися архаїчні, книжкові, рідкісні граматичні конструкції та вислови, які були у граматико-перекладному методі навчання ІМ.

При навчанні граматичного матеріалу в Галичині й Закарпатті не рекомендувалося звертатися до рідної мови. Однак до неї все ж вдавалися для додаткового пояснення певного мовного явища, правила рекомендували вчити напам᾽ять, порівнювалися окремі граматичні форми ІМ із рідною мовою. У віднайдених підручниках з ІМ граматичний матеріал подавався рідною мовою учнів. Окрім того, пояснення правил граматики рідною мовою супроводжувалося поясненням цих самих правил ІМ зі значною кількістю прикладів та вправами. У підручниках, віднайдених на Буковині, для закріплення грматичного матеріалу подавався переклад, чого не було у віднайдених підручниках галицьких методистів. Усе це дає можливість стверджувати, що навчання граматичного матеріалу на західноукраїнських землях відбувалося однаково, усвідомлено, шляхом формування навичок і вмінь його застосування в усному і письмовому мовленні, а шлях його навчання цілком відповідав основам, закладеним представниками змішаного методу навчання ІМ. Виняток становить використання перекладу на ІМ для контролю знань граматичного матеріалу, що не використовувалося основоположниками цього методу.

Навчання граматичного матеріалу до 30-х років у радянській Росії, як зазначає російський методист О. О. Миролюбов, обмежувалося практикою в мові, це видавалося на той час важливішим, ніж глибоке усвідомлення граматичних явищ. Такий підхід до навчання цього аспекту зумовлений тим, що воно відбувалося у старших класах і не пов᾽язувалося із формуванням навичок [1, с. 104]. В кінці 30-х років граматичний матеріал пропонувалося пояснювати тільки індуктивним шляхом, рекомендувалося здійснювати переклад [1, с. 161–162]. Як бачимо, у навчанні граматичного матеріалу як російськими, так і західноукраїнськими методистами пропонувався індуктивний шлях навчання (на західноукраїнських землях він мав свої особливості) та повернення до використання перекладів, які широко задіювалися в перекладних методах навчання ІМ.

Література

1. Миролюбов А. А. История отечественной методики обучения иностранным языкам [монография] / Александр Александрович Миролюбов – Москва: Ступени, Инфа – М, 2002. – 448 с.

2. Полек М. Наука граматики української мови в гімназії / М. Поляк // Учитель : Педагогічно-науковий збірник. ‒ Львів : Накладом учительської організації, 1925. – том II., ‒ С. 109–120.

3. Program gimnazjum Państwowego. Gimnazjum Niższe. Język Polski, historja, języki Nowożytne. Warszawa. Książnica Polska Tow. Nauczycieli Szkół Wyższych. Drukarnia Rolnicza, SP. ZOG. ODP. ZLOTA 24, 1921. – 48 s.

4. Program nauki w gimnazjach państwowych. Języki obce nowożytne (projekt). Lwów : Państwowe wydawnictwo Książek szkolnych, 1933. – 37 S.