Право / 1. Теорія держави і права

К.ю.н. Жаровська І.М.

Львівська комерційна академії, Україна

Ідеологія як ресурс влади та джерело підтримки державно-владних інституцій

Ідеологія уособлює широкий діапазон ідей, які охоплюють центральні аспекти того, як має бути влаштовано суспільство, і дають відповідь на питання, якою має бути роль держави і які форми відмінності або диференціації людей прийнятні або, навпаки, неприйнятні. В самому широкому сенсі ідеологія дає відповідь на питання - який тип суспільства кращий[1, c.48]. Отже, ідеології представляють собою або, принаймні, включають в себе практичні проекти, які дають початок політичних стратегій і тактик, моделям політичної діяльності, призначеної трансформувати реальний світ.

Використовуючи ідеологію як ресурс, державна влада розглядає її інструментально як діяльність по «програмування поведінки мас». Цим самим ідеології відводиться конкретна функція, як вказує С. Кара – Мурза - «промиванню мізків в чисто політичному плані»[2, c.27]. Тобто, політичну ідеологію девіантно можна використовувати як знаряддя, інструмент, який для того, щоб організувати собі підтримку і, таким чином, прийти до влади. Так, деякі аналітики, що вивчали крах комунізму, вважають, що деякі колишні комуністичні лідери, наприклад, нині покійний сербський лідер Слободан Мілошевич, використовували ідеї націоналізму виключно як інструмент для збереження влади в умовах, коли комуністична ідеологія та ідеологія соціалізму перестали надихати людей[1, 52]. З такою «інструментальної» точки зору ідеологія позиціонується лише одним із знарядь політичного лідера.

Ідеологія - поняття за допомогою котрого традиційно позначається сукупність ідей, міфів, переказів, політичних лозунгів, програмних документів партій, філософських концепцій; ідеологія, яка не є релігійною по суті, витікає з певним чином пізнаної або «сконструйованої» реальності, орієнтована на людські практичні інтереси та має за мету маніпулювання й управління людьми шляхом дії на їхню свідомість. Ядром ідеології виступає коло ідей, пов'язаних із питаннями захоплення, утримання та використання політичної влади суб'єктами політики[3, c.59].

Уявлення про ідеологію виключно як інструмент влади і маніпулювання політичної еліти було б занадто спрощено і однобоко. Така точка зору не здатна пояснити, чому деякі ідеї або ідеологічні конфігурації ідей реально можуть спонукати чисельну кількість людей до політико-правової активності. Люди - це не пасивні реципієнти ідеологічної пропаганди, які просто підкоряються вказівкам своїх лідерів.

Слід застерігти від негативного сприйняття ідеології. Хоча більшість пострадянських держав проголосили свою прихильність демократії і ідейному плюралізму, але відмова від «державної ідеології» належить інтерпретувати як відмову від адміністративного нав'язування суспільству якоюсь однією партійної ідеології або цінностей однієї привілейованої етнічної чи соціальної групи. Однак ідеологічний плюралізм не передбачає «ціннісного вакууму» або відмови від таких ідеологічних вимірювань, як патріотизм, консенсус базових цінностей, толерантність, загальнонаціональна політична ідентичність і т. д[4, c.8].

Владні ідеології абсорбують в собі критичну перспективу, покликану змінити ситуацію на поточний момент реальну соціальну та політичну ситуацію в ім'я тих ідеалів, які вони захищають. Ідеологія як бачення бажаного суспільства або як критика реально існуючого - необхідний елемент сучасного світобуття, яке прагне спонукати людей до дії або стимулювати обговорення альтернативних шляхів до організації суспільства. З цієї точки зору, «загибель ідеології» або переважання якоїсь однієї-ліберально-демократичної або якийсь інший-абсолютно небажані, оскільки це призведе до політичної і соціальної стагнації і «паралічу».

Отже, ідеологія - це духовна сутність держави, засіб консолідації громадян у єдиний народ, фактор мобілізації найголовнішого з усіх ресурсів - людського, активізації потенціалу, дієздатність якого є визначальним фактором прогресу[5, c.355]. Державно-влада ідеологія акцептує онтологічні загальнонаціональні цінності й державницькі інтереси, ментальні особливості, пріоритети розвитку. Також суттєвим є те, що одна й та ж ідеологія (система ідей, поглядів, оцінок) може утримувати означені характеристики практично одночасно, сприяючи суспільному розвиткові в одному вимірі та стримуючи його в іншому. Усе залежить від змісту ідеології, характеру суспільних відносин, в яких вона розгортає свою функціональність, загальної духовної атмосфери[3, c.9]. Відмова ж від ідеології, або деідеологізація, не сприяє зміцненню суспільної свідомості народу, бо створює у ній порожнечу.

Ідеологія не тільки ресурс еліти, щодо отримання влади, але й необхідний засіб підґрунтя побудови самої держави, боротьба ідеологій вказує вектор її розвитку, джерело підтримки державно-владних інституцій, основа легітимації державної влади.

Література:

1. Шварцмантель Д. Идеология и политика / Д. Шварцмантель / Пер. с англ. - X.: Изд-во Гуманитарный Центр, 2009. - 312 с.

2. Кара-Мурза С. Г. Идеология и мать ее наука./ С. Г. Кара-Мурза - М.: ЭКСМО, 2002. -256 с.

3. Ситник О. М. Формування та еволюція ідеологічних концепцій національно-державницького спрямування в Україні (від початку XIX - до 1939 року): монографія / О. М. Ситник. - Донецьк: «Ноулідж», 2010. - 548 с.

4. Голованов Б. Д. Идеология и метод : монография / Б.Д.Голованов. - Харьков : Вид-во«Підручник НТУ «ХІІІ», 2011. -288 с. - На рус. яз.

5. Андрущенко В. Культура. Ідеологія. Особистість : методолого-світогляд. аналіз / В. Андрущенко, Л. Губерський, М. Михальченко. - К. : Знання України, 2002. - 578 с.