к.н.ф.в.с., доцент Саєнко В. Г.

ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”

ПЕРЕБИВАННЯ ЄДИНОБОРЦЯМИ ТВЕРДИХ ПРЕДМЕТІВ

Розбивання різними частинами тіла і різними способами твердих предметів є досить серйозним іспитом майстерності єдиноборця. Це є випробуванням не тільки фізичної, але й духовної його сили. Як зазначається у [2, 3, 7], перебивання твердих предметів не є основною метою заняття східними єдиноборствами, але служить індикатором освоєння техніки й розвитку сили. Незважаючи на ту обставину, що більшість видів східних єдиноборств є контактними [1, 5-7], у спарингу бажано уникати ситуації нанесення удару, що приводить до травми партнера, а у двобої до каліцтва суперника, але все-таки таке тренування здатностей важливе. Вправи, що підготовлюють до перебивання єдиноборцями твердих предметів, мають самостійний статус, свою критеріальну оцінку, тому що дозволяють вкласти в удар повну силу, руйнуючи неживий предмет, а успіхи в цьому виді тренування й змагання показують власні досягнення на шляху освоєння бойового мистецтва. Виходячи із цього, перебивання єдиноборцями твердих предметів виробляє виняткове почуття рівноваги, володіння технікою, самовладання, спокою й концентрації сили духу та виступає способом перевірки здатностей єдиноборця, показує межі сили бійця. Щоб досягти суттєвого успіху в перебиванні єдиноборцями твердих предметів, потрібно в кожну спробу вкладати всю свою силу без залишку, ґрунтуючись на сполученні міцності особливостей використовуваних матеріалів та ударних поверхонь тіла із силою, швидкістю і напрямком удару, що наноситься. Такі якості єдиноборця розвиваються за особливою методикою тренування і терплячого виконання вказівок інструктора. Але до цього, перш ніж приступати до системних тренувань, варто зважити наявні знання і про матеріали, і про можливості окремих частин тіла.

За видовищністю приховується ідея переваги духу над матерією, бо дошки, цегла, брили льоду і т. ін., що підлягає перебиванню вибраною частиною рук, ніг, голови чи іншими органами, розбиваються не за рахунок якихось надзвичайних фізичних можливостей людини, а за рахунок досягнення певного духовного стану, концентрації внутрішньої енергії, спрямованої у ціль. Найважливішим тут є те, щоб вміти вдало налаштувати себе, сконцентрувати свою енергію і повірити у свої сили, щоб подолати твердий предмет.

Необхідна сила для розбивання предметів забезпечується підготовкою всіх резервів організму єдиноборця перед виконанням завдання. В удар по твердому предмету необхідно вкладати всю потенціальну силу і вірно розрахувавши його напрямок. За методичною настановою [8], удар необхідно наносити чітко і спрямовувати перпендикулярно до поверхні цілі.

За даними [4], існує три способи розбивання предмета, які й повинні бути освоєні. У їхньому числі розбивання предмета:

на двох опорах, коли важко утримати його в руці;

на міцній підставі, коли один з кінців предмета розміщається на долоні руки;

коли його край виступає за опору на третину своєї довжини.

Також існують декілька правил динаміки розбивання, серед них: а) належна форма і напруженість; б) концентрація, зібраність; в) належне дихання; г) рух наскрізь, через предмет.

Методика освоєння прийому не складна і полягає вона в наступному: перед нанесенням удару предмет розвертається утримуючою його рукою таким чином, щоб між цим предметом та опорою зберігалася відстань, приблизно рівна товщині пальця. Щоб не зашкодити руку, рекомендується розбивати предмет, накривши шматком тканини або рушником. Є відповідні рекомендації і для варіантів розбивання предмета ліктем, підошвою ноги, п’ятою й ін. частинами тіла.

Щоб досягти запланованих результатів, треба вивчити ряд особливостей предметів, що пропонуються для розбивання. Так, дерев’яна дошка завжди розколюється за напрямком волокон дерева, а тому, чим коротший дерев’яний предмет за напрямком розташування волокон, тим легше його розбивати. Інші властивості мають такі штучні матеріали, як цегла, черепиця або шлакоблок, які відрізняються від дерева й більш однорідні за своїм складом, а, отже, і малоймовірно будувати розрахунок на те, що вони мають заздалегідь відомий слабкий напрямок на злам. Внаслідок цього процедура, їхнього розбивання ставить перед єдиноборцем більш складне завдання. Ще більш складним предметом для перебивання є природний камінь, що оцінюється завжди за такою зовнішньою ознакою: чим менше за величиною й щільніше камінь, тим складніше його розбивати. Але фахівцям відомо [4], що камені більш темного кольору, як правило, твердіші, і на початковій стадії підготовки з ними не слід практикуватися. Це означає, що початківцю варто пробувати розбивати спочатку досить довгі й тонкі камені, на яких видні місця включень інших мінералів, з’єднання й прожилки, і тільки згодом, коли досвід матиме у своєму розпорядженні достатні навички, варто переходити на освоєння однорідних, суцільних за структурою, кам’яних предметів.

Це поверхневі рекомендації про предмети розбивання, проте ще більш важливим питанням виступає вивчення особливостей міцності частин тіла. Треба пам’ятати про те, що ударна поверхня кінцівки повинна розташовуватися під гострим кутом стосовно предмета, що розбивається, і мати малу площу. Тобто, треба площу прикладення сили перетворити в мінімально можливу, на основі чого забезпечується власне мінімальне зусилля, що застосовується до предмета при його розбиванні. Варто також враховувати й характеристику міцності ударної поверхні, тому що в природі завжди існує межа, за якою розбити твердий предмет виявляється справою практично нездійсненною. Наприклад, мізинцем, що має малу міцність, зруйнувати такий предмет неможливо. Із цього випливає, що ударна поверхня повинна сполучати особливості міцності й вироблену здатність нанесення потужного та різкого удару, що можливо виконати на основі з’єднання техніки удару і вміння концентрації сили духу. Крім кінцівок, єдиноборець може виробити шукану здатність і щодо м’язів голови, грудей, живота, колін, таза, шиї. У цьому варіанті збільшується маса органу, що спрощує дію. Але у всіх випадках треба послідовно розвивати силу, необхідну для успішного виконання перебивання єдиноборцями твердих предметів, що досягається за рахунок мобілізації внутрішніх резервів організму. Особливо важливим є вироблення сили, що досягається в сполученні з напругою ніг. Треба сказати тут про те, що в практиці перебивання твердих предметів існує два способи збільшення сили удару. Першим способом є прискорення удару за рахунок використання сили ваги, або в стрибку, на відміну від статичного розташування тіла, у момент приземлення, сила впливу на предмет завжди більша за рахунок додавання прискорення, що значною мірою, власне, і доповнює та підсилює швидкість удару. Є й інші секрети, які позитивно позначаються на результаті. Так, можна підсилити вплив на предмет ще більше, якщо прискорюється динамічна характеристика за рахунок згинання ніг: у момент стрибка ноги зігнуті, а при приземленні – розігнуті. Якщо застосовувати другий спосіб розбивання предмета, то сила удару може бути максимальною, коли нанесення удару у предмет виконується під прямим кутом. Особливістю такого прийому є наступне: у момент контакту передпліччя повинне бути розташоване перпендикулярно стосовно поверхні предмета, що розбивається. Якщо таке не трапляється, то удар наноситься природно не під прямим кутом і частина сили механічно спрямовується уздовж поверхні предмета, що розбивається, концентрація удару внаслідок цього погіршується й виявляється недостатньо ефективною.

Максимальна напруга в кінцевій фазі удару часто супроводжується акцентованим викриком „кіай”, що дозволяє значно підсилити силу удару або міць блоку. Тобто вигук „кіай” має методичне навантаження, бо є одним з варіантів регулювання дихання.

Звук „кіай” має свій філософський зміст і відповідне пояснення: перша його частина „кі” означає „розум”, „волю”, „склад розуму”, „внутрішня енергія”, а „аі” являє собою скорочену форму дієслова „авасу”, що означає „поєднувати”, „зібрати разом”, „з’єднати в єдине ціле”. Таким чином, „кіай” – різкий вигук зсередини має фізичне призначення, бо збирає всі духовні і фізичні сили докупи та на мить фокусує їх на цілі. Стародавні майстри говорили [2-4], що „кіай” має бути настільки голосним і несподіваним, щоб викликати шок у птаха, що летить, і за таким впливом на нього вбити його. Вигук на долю секунди вивільняє свідомість, приведена у дію щоб була можливість зосередити увагу на цілі. З часом за назвою „кіай” зазвичай сприймається і мається на увазі специфічний бойовий метод, заснований на використанні голосу як зброї.

Методично голосове виштовхування повітря варто координувати і синхронувати із прийомами, призначеними як для атаки, так і для захисту. У такому поєднанні того й іншого напруга мускулів допомагає сфокусувати на цілі як зовнішні, так і внутрішні м’язи єдиноборця. Якщо здійснити тлумачення викрику, то елементарне розуміння фізичного і психологічного ефекту від „кіай” полягає в наступному:

крик, навіть пасивний і слабкий, може змусити невпевненого в собі ворога відмовитися від своїх агресивних намірів або навіть перервати вже розпочату атаку. Таке дозволяє активно використовувати людський голос як складову частину бойової стратегії протистояння і захисту;

різкий окрик може порушити зібраність супротивника, на одну мить роблячи його уразливим;

повітря, що проштовхується по тілу вниз, механічно напружує м’язи нижньої частини живота, що додає сили в той саме момент, коли це потрібно єдиноборцю;

напружений стан у нижній області живота, викликаний вигуком „кіай”, зводить до мінімуму ефект ушкодження при тривалій атаці в середню частину корпуса.

На наступному етапі одержання знань про перебивання твердих предметів варто керуватися тим, що, крім сили, не менш важливим його моментом виступає швидкість удару. Швидкість удару залежить від безлічі факторів. У їхнє число включається швидкість реакції, гнучкість, м’язова сила, володіння в момент удару здатністю згинання й розгинання ніг і т. п. Своє місце тут займає самовладання, урівноваженість й інші вироблені якості психологічного походження. В остаточному підсумку, ефективність перебивання твердих предметів залежить від загальної і спеціальної тренованості єдиноборця.

Література:

1. Близнюк С. В. Величие киокушин карате / С. В. Близнюк. – К. : Феникс, 2009. – 312 с.

2. Линд Вернер. Энциклопедия боевых искусств / Вернер Линд . – [пер. c нем. А. В. Волкова]. – М. : Астрель : АСТ, 2007. – 927 с.

3. Митчелл Д. Боевые искусства / Д. Митчелл. – М. : Слово, 2000. – 64 с.

4. Ояма М. Классическое каратэ / М. Ояма. – [пер. с англ. М. Новыша]. – М. : Эксмо, 2006. – 256 с.

5. Саєнко В. Г. Спортивно-педагогічне вдосконалювання зі східних єдиноборств : [навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. фіз. вих. і спорту] / В. Г. Саєнко ; Держ. закл. „Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка”. – Луганськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2012. – 432 с.

6. Саєнко В. Г. Удосконалення людини за системами східних єдиноборств : [монографія] / В. Г. Саєнко ; Бердянський державний педагогічний університет. – Луганськ : СПД Рєзніков В. С., 2011. – 440 с.

7. Тарас А. Е. Боевые и спортивные единоборства : [cправочник] / А. Е. Тарас. – Мн. : Харвест, 2003. – 640 с.

8. Хиббард Джек. Искусство каратэ. Техника разбивания предметов / Джек Хиббард. – [пер. с англ. М. В. Каменец]. – М. : АСТ : Астрель, 2009. – 255 с.