Економічні науки/10. Економіка підприємства

Студентка Кравчук Марина Олексіївна

К.е.н., доцент Губанова Людмила Іванівна

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Основні види забезпечення страхування майна громадян в Україні

В державах з розвинутою ринковою економікою майнове страхування займає стратегічну позицію, яка визначається тим, що воно надає гарантії поновлення порушених майнових інтересів у випадку непередбачуваних природних, техногенних та інших явищ, позитивно впливає на зміцнення фінансів держави. Воно не тільки звільняє бюджет від видатків на відшкодування збитків при настанні страхових випадків, але й є одним з найстабільніших джерел довгострокових інвестицій.

У розробку теоретичних основ майнового страхування значний внесок зробили вітчизняні та зарубіжні вчені, а саме: С. Осадцеь, О. Вовчак, Дж. Діксон, В. Базилевич, В. Гейльман, Н. Воблий, Я. Шумелда та інші.

Мета статті узагальнити теоретичні положення щодо забезпечення страхування майна та визначити основні напрями удосконалення.

Успішне страхування майна громадян визначається взаємодією багатьох факторів, серед яких важливим є фінансове забезпечення. Це об’єктивно підвищує необхідність дослідження одного із головних чинників, який забезпечує діяльність страховика. Фінансове забезпечення страхування майна громадян – це покриття витрат на страхування за рахунок фінансових ресурсів, які акумулює страхова компанія. Для визначення обсягів фінансового забезпечення необхідно детально дослідити фінансові ресурси. Так до фінансових ресурсів страховика, які беруть участь у обігу, належать статутний фонд, спеціальні і резервні (за винятком страхових) фонди, вільні резерви, нерозподілений прибуток, технічні резерви.

Серед перелічених основним джерелом фінансових ресурсів страхової компанії, які забезпечують виконання зобов’язань за договорами страхування майна громадян, є технічні резерви. Їх обсяг повинен бути адекватним прийнятим страховиком зобов’язанням. Величина їх достатності залежить в першу чергу від складових елементів та методики розрахунку. Іншими словами достатність технічних резервів визначається величиною коштів, за рахунок яких страховик може виконати страхові зобов’язання своєчасно та в повному обсязі за будь-яких обставин [4].

Відповідно до Закону України «Про страхування» страховики можуть формувати такі технічні резерви: резерв незароблених премій, резерв заявлених, але не виплачених збитків; резерв збитків які виникли, але не заявлені; резерв катастроф; резерв коливань збитковості. Даним Законом передбачено єдиний, спрощений метод розрахунку резерву незароблених премій незалежно від виду страхування – метод «плаваючих кварталів»”. На основі цього методу величина резерву незароблених премій встановлюється залежно від сум отриманих страхових премій в кожному з трьох кварталів періоду, який передує звітній даті.

У зарубіжній страховій практиці приділяється велика увага методиці розрахунку тієї частини страхової премії, яка на звітну дату ще не зароблена страховиком. У зв’язку з тим, що за кожним видом страхування ризик по різному розподіляється в часі, а термін дії договору страхування може значно коливатися залежно від виду страхування, існують різноманітні підходи до визначення заробленої премії і резерву незароблених премій. При цьому винятково важливе значення має вибір основи (бази) для розрахунку резерву незароблених премій.

Іноземними страховиками за основу для розрахунку резерву незароблених премій приймається брутто-премія, що надійшла в звітному періоді, за мінусом фактично виплаченої комісійної винагороди посередникам за укладення договору страхування. Це пов’язано з тим, що страховики, намагаючись охопити широке територіальне коло страхувальників, звертаються до послуг страхових посередників. Уклавши договір страхування за допомогою страхового посередника, страховик оплачує йому витрати, пов’язані з укладенням договору страхування, тобто комісійну винагороду [2]. Ці витрати мають місце тільки в момент укладення договору страхування і не можуть брати участь у процесі «заробляння» страхової премії.

У зв’язку з цим, на нашу думку, при страхуванні майна громадян розмір резерву незароблених премій повинен розраховуватися виходячи із страхового платежу за вирахуванням комісійної винагороди страховим посередникам.

Раніше відзначалося, що розмір комісійної винагороди не повинен брати участь в «зароблянні» коштів, а отже, й у формуванні технічних резервів, у тому числі резерву незароблених премій. Виходячи з результатів аналізу, на наш погляд, за видами страхування майна громадян страховику доцільно застосовувати основу для визначення обсягу резерву незароблених премій – страхову премію, що надійшла в звітному періоді, за мінусом фактично виплаченої комісійної винагороди страховим посередникам за укладення договорів страхування. Такий підхід дозволить звільнити величину резерву незароблених премій від тієї частини страхової премії, яка в процесі заробляння брати участь не може.

Крім резерву незароблених премій, страховики можуть формувати резерв збитків, зокрема, резерв заявлених, але ще не виплачених збитків. Специфіка страхування майна громадян вимагає певного часу, а іноді і значних зусиль для встановлення точної суми збитку. Така обставина зумовлює здійснення страхової виплати страховиком не відразу при настанні страхового випадку, а через певний час. Таким чином, підставою для формування резерву збитків є забезпечення можливості відшкодувати збитки в майбутньому періоді за страховими випадками. Резерв заявлених, але не виплачених збитків, формується для забезпечення зобов’язань, які пов’язані з урегулюванням збитків за страховими випадками, про настання яких в обумовленому порядку було заявлено страховикові.

Резерв збитків, які виникли, але не заявлені, формується у зв’язку з настанням страхових випадків за договорами страхування у звітному періоді, але про факт настання яких страховикові не було повідомлено у встановленому порядку на звітну дату і зобов’язання за якими будуть виконані в наступному звітному періоді. З огляду на те, що резерв збитків являє собою потенційний обсяг відповідальності, для страховика важливо правильно розрахувати його величину [3]. Існує два підходи до розрахунку резерву збитків: перший, передбачає визначення збитку за кожним договором, другий – за певною кількістю договорів.

Крім розглянутого резерву збитків доцільно дослідити резерв катастроф і резерв коливань збитковості. В міжнародній практиці страхування резерв катастроф формується, по-перше, з метою відшкодування надзвичайних збитків завданих проявом природних катастроф (повені, землетрусу) або значних промислових аварій, у результаті яких буде завдано збитків численним застрахованим об’єктам; по-друге, коли постає потреба здійснити виплати страхового відшкодування у сумах, що значно перевищують середні розміри збитків, які взято до уваги при розрахунку страхових тарифів [1]. Відрахування до такого резерву надходять протягом тривалого періоду і формуються страховиками у разі, якщо діючими договорами страхування передбачена відповідальність при настанні таких подій.

На наш погляд, кожний страховик, який займається страхуванням майна громадян, має самостійно здійснити вибір таких складових елементів технічних резервів, як резерв збитків, які сталися, але ще не відомі; резерв коливань збитковості; резерв катастроф, виходячи з видів страхування, кількісних показників і наявності відповідних даних. Тимчасово вільні кошти страхових резервів страховики можуть інвестувати у різноманітні сфери. За рахунок прибутку від інвестиційної діяльності страховики, які здійснюють загальне страхування, і зокрема, страхування майна громадян, можуть покривати збитки від страхової діяльності або надавати пільги страхувальникам (у вигляді знижки до страхових платежів).

Таким чином можна зробити висновок, що для страховиків головним джерелом отримання прибутку є інвестиційна діяльність. Характерно, що страховики взагалі не планують отримання прибутку від страхової діяльності. Витрати на фінансування страхових операцій вони покривають за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності, встановлюючи страхові тарифи на рівні нетто-премії. Зниження страхового тарифу є наслідком конкуренції страховиків на страховому ринку і в ряді випадків є цілком прийнятним. Адже такий захід є своєрідною винагородою страховикові, який здійснює активну інвестиційну політику, має стабільні та значні інвестиційні доходи при збалансованому страховому портфелі і відносно низьких витратах на ведення справи. У цьому разі існує певна можливість знижувати страхові тарифи до рівня нетто-тарифу і нижче з урахуванням гарантії покриття дефіциту страхового фонду за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності та фінансових надходжень з інших джерел.

Література:

1. Вовчак, О.Д. Страхова справа: підручник / О.Д. Вовчак. – К. : Знання, 2011. - 391 с. 

2. Страхове посередництво: теорія та практика: Навч. посіб. / За ред. О. М. Залєтова. - К.: Міжнародна агенція "BeeZone", 2007. - 416 с.

3. Страховий бізнес України / В.Павленко. - К.: Арт-Медіа, 2009. 111с.

4. Шумелда Я. Ліквідація збитків плюс виявлення страхових злочинів: європейський досвід // Страхова справа. - 2007. - № 3. - С. 74-77.