Медицина/12.Инфекционные болезни

К.мед.н. Меленко С.Р.

Буковинський державний медичний університет, Україна

ВПЛИВ АНТИРЕТРОВІРУСНОЇ ТЕРАПІЇ ПЕРШОГО РЯДУ НА КРІОПАТІЇ ПРИ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ

Кріоглобулінам належить важливе патогенетичне значення у прогресуванні ВІЛ-інфекції [5]. Синдром кріоглобулінемії, що характеризується поліморфізмом симптоматики, має багато спільного із клінічними проявами ВІЛ-інфекції. У таких хворих можливий тривалий субфебрилітет, метеорологічна залежність, погане сприйняття холоду, міалгії та артралгії, лімфаденопатії, вегето-судинні кризи та ін. [1, 2].

У хворих на ВІЛ-інфекцію із кріоглобулінами в крові значно частіше спостерігається акроціаноз, погане сприйняття холоду, лімфаденопатія та міалгії, тобто симптоми, що є частими проявами кріоглобулінемії [3, 4].

Досліджено особливості кріопатій різних типів у різні клінічні періоди ВІЛ-інфекції, а також перебіг кріоглобулінемії при антиретровірусній терапії.

З метою вивчення кріопатії на фоні ВІЛ-інфікування обстежили 127 хворих (66 чоловіків і 61 жінку) віком від 19 до 44 років. Серед обстежених було 35 (27,6 %) хворих І клінічної стадії, 60 (47,2 %) – ІІ, 22 (17,3 %) – ІІІ, 10 (7,9 %) – IV клінічної стадії. Усі пацієнти були розділені на дві групи: I – 93 особи, які не отримували антиретровірусну терапію; II – 34 хворих, яким призначали антиретровірусну терапію першого ряду (зидовудин+ламівудин+ефавір).

Зазначені пацієнти перебували на антиретровірусній терапії не менше 3 міс. Через 3 міс. повторно встановлювали наявність кріоглобулінемії у хворих.

35 представників I групи (37,6 %) перебували у I клінічній стадії ВІЛ-інфекції/СНІДу, 39 (41,9 %) – у II, 13 (14,0 %) – у III і 6 (6,5 %) – у IV. Хворі з I і II клінічною стадією ВІЛ-інфекції/СНІДу були об’єднані в 1-у, а з III і IV – відповідно в 2-у досліджувані підгрупи. 21 представник II групи (61,8 %) перебував у II клінічній стадії ВІЛ-інфекції/СНІДу, 9 (26,4 %) – у III і 4 (11,8 %) – у IV. Хворі з II клінічною стадією ВІЛ-інфекції/СНІДу склали 1-у, а з III і IV – 2-у підгрупи II групи.

При I клінічній стадії ВІЛ-інфекції майже в половини пацієнтів виявляються кріоглобуліни, більша частина з яких є моно- і поліклоновими (2-й тип). З прогресуванням ВІЛ-інфекції феномен кріопреципітації стає більш характерним: при II клінічній стадії кріоглобуліни 2-го типу є в абсолютній більшості ВІЛ-інфікованих осіб, а кріоглобуліни 3-го типу – майже у кожного третього. При III клінічній стадії кріоглобуліни 2-го і 3-го типу наявні приблизно однаково часто в усіх хворих. Однак з розвитком синдрому виснаження на фоні ВІЛ-інфекції кріоглобулінемічна кріопатія діагностується значно рідше: тільки в 1 пацієнта знайшли кріоглобуліни 2-го і у 2 – кріоглобуліни 3-го типу.

У зв’язку з ефективністю антиретровірусної терапії першого ряду, на що вказували клінічні (покращення клінічного стану, відсутність опортуністичних інфекцій) та імунологічні критерії (кількість СD4+ лімфоцитів у динаміці зростала), перехід на схему лікування другого ряду не здійснювали.

Вивчення динаміки кількості хворих на ВІЛ-інфекцію з кріоглобулінемією під впливом різних методів лікування показало, що тільки симптоматична терапія, як і слід було очікувати, не мала жодного впливу на феномен кріоглобулінемії.

Виявили, що у результаті 3-місячної антиретровірусної терапії кількість хворих з кріоглобулінемією зменшилася із 96 (75,6±3,8 %) до 63 (49,6±4,4 %) пацієнтів (р<0,001). При цьому за супутньої кріоглобулінемії 2-го типу стандартна антиретровірусна терапія першого ряду не тільки підвищує рівень CD4+-лімфоцитів й, очевидно, зменшує реплікацію вірусу, але й усуває кріоглобулінемію у половини пролікованих (від 59 – 46,5±4,4 % до 30 – 23,6±3,8 %) (р<0,001).

Важливо відзначити, що кріопреципітація перестала виявлятися тільки при II клінічній стадії ВІЛ-інфекції із супутньою кріоглобулінемією 2-го типу. При цьому стандартна антиретровірусна терапія першого ряду не тільки частково усуває кріопатію, але й підвищує рівень CD4-лімфоцитів й, очевидно, зменшує реплікацію вірусу.

У хворих на СНІД з кріоглобулінемією 3-го типу застосування антиретровірусних препаратів (зидовудин+ламівудин+ефавіренз) не ефективне та супроводжується частим приєднанням СНІД-асоційованих інфекцій.

Отже, кріоглобулінемія є частим ускладненням ВІЛ-інфекції, що необхідно враховувати в алгоритмі лікування таких хворих.

Література:

1. Дранник Г. Н. Клиническая иммунология и алергология / Г. Н. Дранник. – М. : ООО «Медицинское информационное агентство», 2003. – 604 с.

2. Задорожний А. М. Кріоглобулінемія у хворих на хронічний набутий токсоплазмоз / А. М. Задорожний, Б. А. Герасун // Інфекційні хвороби. – 2009. – № 3. – С. 48-51.

3. Меленко С. Р. Перебіг кріоглобулінемії при антиретровірусній терапії ВІЛ-інфекції / С. Р. Меленко, В. Д. Москалюк, Ю.М. Лесюк // Вісник наукових досліджень. – 2010. – № 3. – С. 31-35.

4. Меленко С. Р. Особливості кріоглобулінемії при ВІЛ-інфекції / С. Р. Меленко // Вісник наукових досліджень. – 2009. – № 3. – С. 28-30.

5. Almirall J. Afectacion renal en la crioglobulinemia mixta tipo II / J. Almirall, M. J. Amengual, T. Lopez // Nefrologia. – 2002. – V. 22, N 6. – P. 531-539.