Чіжова Н.В.

НТУУ «КПІ», Україна

Іншомовна компетентність як компонент фахової підготовки в технічному вузі

Реформування вищої технічної освіти в Україні викликане соціальним замовленням, це означає, що сучасний інженер має бути не тільки високо кваліфікованим фахівцем певної галузі, а й володіти широким спектром компетенцій щоб ефективно і повноцінно функціонувати у різноманітних культурних й професійних середовищах.

У зв’язку зі зміною вимог до вищої освіти розроблюються нові підходи до викладання навчального матеріалу. Компетентнісний підхід у навчанні пропонує не засвоєння студентом окремих знань та умінь, а оволодівання ними в комплексі. Тому в основі відбора та конструювання методів викладання лежить структура певних компетенцій і функції, які вони виконують в освіті.

Володіння комунікативними компетенціями та насамперед знання інших мов для сучасного спеціаліста є однією з основних умов адаптації та виживання в сучасному полікультурному суспільстві. Формування і розвиток іншомовної компетентності є однією з головних цілей вищої школи при підготовці кваліфікованого робітника певного рівня і профілю, конкурентноспроможнього на ринку праці, здатного працювати на рівні світових стандартів.

Введення компетентнісного підходу у вищу освіту та оцінювання її якості рівнем сформованості певних компетентностей свідчить про перехід від академічних норм оцінки до зовнішньої оцінки професійної і соціальної підготовленості випускників.

Ще в 70-х роках Н. Хомський відмітив величезну відмінність між компетенцією ( знання своєї мови промовцем або слухачем) та вживанням ( реальним використанням мови в певних ситуаціях). Саме це вживання пов’язане з мисленням, реакцією на використання мови, з навичками і т.д., тобто пов’язане з самим промовцем та його досвідом.

І. А. Зимня дослідила формування та розвиток в педагогіці понять компетенція та компетентність та виділила три основних етапи їх становлення.

Перший етап (1960-1970 рр.) введено в науковий апарат категорію «компетенція», створення передумов розрізняння понять компетенція /компетентність. З цього часу в теорії навчання мовам починається дослідження різних видів мовної компетенції та вводиться поняття «комунікативна компетентність»(Д. Хаймс).

Другий етап (1970-1990) використовуються категорії компетенція /компетентність в теорії та практиці навчання мові ( особливо другій), в навчанні спілкуванню; розробляється зміст поняття «соціальні компетенції /компетентності». За Дж. Равеном компетентність «складається із великої кількості компонентів, багато з них відносно незалежні один від одного… деякі компоненти відносяться до когнітивної сфери, а інші – до емоційної … ці компоненти можуть заміняти один одного в якості складових ефективної поведінки». Вчений виділив 37 різноманітних компетентностей. Кінцевим результатом процесу навчання стає формування певних компетенцій, різних для різних видів діяльності. Радою Європи (1990) були визначені стратегічна, соціальна, соціолінгвістична, мовна та навчальна компетентності, які є складовими мовної компетентності.

Третій етап розпочався в 90-роки XX століття дослідженням компетентності як наукової категорії щодо освіти, де професійна компетентність стає предметом спеціального всебічного вивчення (А.К.Маркова).

І.А.Зимня компетентність трактує, як актуальну, сформовану особистісну якість, що базується на знаннях, інтелектуальну та особистісно зумовлену соціально професійну характеристику людини, досвід її життєдіяльності.

Поняття компетентності ширше ніж просте об’єднання знань, умінь та навичок, воно включає не тільки когнітивну та операційно – технологічну складові, а й мотиваційну, етичну,соціальну та поведінкову.

Основними характеристиками компетентності є : готовність до прояву компетентності (мотиваційний аспект), володіння знанням змісту компетентності (когнітивний аспект), досвід демонстрації компетентності в різноманітних стандартних та нестандартних ситуаціях( поведінковий аспект), ставлення до змісту компетентності та об’єкту її застосування (ціннісно – змістовний аспект), емоційно – вольова регуляція процесу та результату проявлення компетентності.[1]

А.В.Хуторський визначив освітню компетенцію як « вимогу до освітньої підготовки, виражену сукупністю взаємопов’язаних смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності учня по відношенню до певного кола об’єктів реальної дійсності, необхідних для здійснення особистісно і соціально вагомої продуктивної діяльності». Компетентність на думку дослідника це «володіння учнем відповідною компетенцією, що включає його особистісне ставлення до неї та до предмету діяльності».[5]

В.І.Байденко визначає компетентність як « інтегровану характеристику особистості, результат підготовки випускника вуза для виконання діяльності в певних областях (компетенціях). Компетентність – це готовність діяти в певних професійних ситуаціях. Рівень компетентності випускника вуза визначається сформованою сукупністю умінь та його поведінкових реакцій в життєвих ситуаціях.

А.К.Маркова зауважує, що слово «компетентність» характеризує реальний професіоналізм. Компетентність це поєднання психічних якостей, що дають змогу діяти самостійно та відповідально, здібність та уміння виконувати певні трудові функції. При цьому компетенція – це певне коло питань, які людина уповноважена вирішувати. Необхідно чітко усвідомлювати межі своєї компетенції та ступінь своєї компетентності.[3]

Формування іншомовної компетентності це – одне з основних завдань університетської освіти. Н.С.Сахарова розглядає іншомовну компетенцію як результат професійної підготовки, готовність до іншомовної діяльності в різних сферах, вона відображає взаємодію іншомовних знань, умінь та ціннісних відношень особистості. Розглядаючи іншомовну компетенцію як соціально – педагогічну систему, дослідниця виділяє її певні характеристики: відкрита (взаємодія з навколишнім середовищем), динамічна (розвиток і зміна в часі), цілеспрямована, антропоцентрична (суб’єкт – суб’єктні та суб’єкт – об’єктні відношення), ціннісна, нелінійна ( засоби зворотного зв’язку в нутрі системи), складна, самокерована.[4]

А.В.Хуторський вважає що іншомовна компетенція відображає суттєві характеристики комунікативної компетенції, а саме здібність співвідносити мовні засоби з певними ситуаціями, галузями та проблемами спілкування.

Н. Ізорія визначає іншомовну компетентність як інтегральну особистісно – професійну якість людини з певним рівнем мовної освіти, яка реалізується у готовності на даній основі до успішної, продуктивної та ефективної діяльності з використанням комунікативних та інформативних можливостей іноземної мови та забезпечує ефективну взаємодію з оточуючим середовищем за допомогою відповідних мовних компетенцій. Іншомовна компетентність складається із компетенцій таких рівнів: лінгвістичного рівня, соціолінгвістичного рівня та прагматичного рівня.[2]

Формування компетенцій і компетентностей доволі складна кропітка робота, яка потребує їх ретельного вивчення та систематизування.

Література:

1. Зимняя И.А. Ключевые компетенции – новая парадигма результата современного образования // Интернет-журнал "Эйдос". - 2006. - 5 мая

2. Изория Н. М. Формирования иноязычной компетентности будущих специалистов сферы туризма в вузах культуры и искусств : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.08 "Теория и методика профессионального образования" / Н. М. Изория. - М., 2008. -24 с.

3. Маркова А.К. Психология профессионализма. – М., 1996.

4. Сахарова Н.С.Развитие иноязычной компетенции студентов университета: Дис.д-ра пед.наук:13.00.08.- Оренбург, 2004.-401с.

5. Хуторской А.В. Ключевые компетенции и образовательные стандарты // Интернет-журнал «Эйдос». – 2002. – 23 апреля. http://www.eidos.ru/journal/2002/0423.htm