Филологические науки/ 3.Теоретические и методологические проблемы исследования языка.

Аспірант Минзак О.В.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Стилістичний потенціал антонімічних контекстів в англійському юридичному тексті

Функції антонімії в тексті не можуть зводитись тільки до зображення цілого родового поняття, переходу однієї протилежності в іншу, вказівки на різницю між двома сутностями та ін. Окрім цього, антоніми можуть бути спрямовані на досягнення певного прагматичного ефекту, зумовленого текстом та комунікацією взагалі. Як зазначає Н.М. Бобух: „Вони допомагають створювати контрастну характеристику образів, предметів, процесів і дій. Крім того, використання слів-антонімів сприяє точності вираження думки, дає змогу відтворити складність і суперечність зображуваних явищ, передати суперечливу сутність почуттів і думок індивідуума.” [1, с. 323]. Стилістичне використання антонімів базується на тому, що при певному мовному оточенні відбувається семантичний рух від контрасту до його увиразнення, чи від контрасту до єдності [4].

Контекстуальний аналіз матеріалу дав змогу виявити випадки в яких антоніми реалізують свій стилістичний потенціал, а саме: в різних видах антитез, епітетів, конотативно забарвлених одиниць та евфемізмів.

Найчастіше антоніми в структурі фахового тексту знаходять своє вираження в антитезі (58%), під якою ми розуміємо мовну фігуру, що полягає в протиставленні або зіставленні порівнюваних понять, явищ, ситуацій шляхом поєднання їх позначень в одному контексті для досягнення певного виражально-зображального ефекту (увиразнення протилежності, підкреслення несумісності або, навпаки, діалектичне співіснування контрастних понять у межах певного цілого і т. ін.)” [5, с. 26]. Лексичною базою антитези виступає антонімія, тоді як граматичною – паралелізм синтаксичних конструкцій [7]. За нашими спостереженнями антонімія найкраще реалізується в додатковому антонімічному контексті [8, c. 45], на що існують безумовні причини: в такому синтаксичному контексті використовується паралелізм для досягнення контрастного ефекту між поняттями та явищами, напр.: In pure economic theory, competition should not need to be regulated because market forces should operate so that competitive entities flourish while the uncompetitive go out of business (Sanson M. “Essential International Trade Law”). У даній антитезі спостерігаємо увиразнення опозиції competitive entities – uncompetitive entities за допомогою їх поєднання в одній синтаксичній одиниці, що ґрунтується на тотожності синтаксичної будови. Паралелізм, щоправда, не є завжди обов’язковим компонентом антитези, приміром: A general partner is a partner in the fullest sense, while a limited partner is one who takes no part in the management of the firm and whose liability is limited to the amount of their capital investment (Barker D.L.A. “Law Made Simple”), де стилістичний ефект на основі протилежності досягається завдяки тлумаченню двох протилежностей.

Крім того, у фахових юридичних текстах засвідчено різноманітні види антитези, як акротеза, амфітеза та діатеза. Акротеза (від гр. акро – верх) вживається для підкресленого стверджування однієї з ознак, дій або одного з явищ об’єктивної дійсності через заперечення протилежних [2, с. 424]. Даний стилістичний ефект знаходить своє вираження в заперечному АК. Такі синтаксичні моделі містять елемент X not Y, напр.: An important point to emphasis is that the standard is objective not subjective (Owens K. “Law for non-law Students”). В даній ілюстрації заперечна частка not нівелює значення опозита subjective й тим самим підсилює семантику іншого складника objective. Крім акротези, побудованої на підкресленні одного з компонентів протиставлення, виділяють ще амфітезу як різновид антитези, яка охоплює не два компоненти протиставлення, а більше, що становлять сурядний ряд словоформ [6, с. 57], напр.: The Occupiers’ Liability Act 1957 states that a common duty of care is owed by an occupier to all visitors, except insofar as he has extended, restricted, excluded or modified his duty (Owen R. “Essential Tort Law”). У запропонованій ілюстрації ядро опозиції складає не пара антонімів, як у більшості антонімічних контекстів, а цілий синонімічно-антонімічний блок. Сумісне використання синонімів та антонімів в одному смисловому цілому дає змогу відобразити все різноманіття процесів та явищ. Існують також поодинокі випадки, коли антонімічний триплет містить мезонім, приміром: Under the new system, the county court will hear small claims track, fast track and straightforward multi-track cases (Owens K. “Law for non-law Students”), де straightforward multi-track cases є середнім членом протиставлення small claims track – fast track. Завдяки своїй здатності маркувати семантичну вісь, мезонімія відіграє важливі парадигматичні функції вже всередині антонімічного ряду, оскільки вона виступає додатковою характеристикою вербальної поляризації. Ще одним різновидом антитези є діатеза – сутність якої полягає у ствердженні середнього ступеня вияву ознаки, дії тощо через заперечення протилежних властивостей, дій та ін. [2, с. 426–427]. Такий стилістичний ефект антонімії реалізується за допомогою типової моделі neither X nor Y, що відноситься до узгодженого антонімічного, приміром: ... Amnesty has also reported these incidents but admits that it can neither confirm nor deny these charges (McCarthy-Arnolds „Angola – Prospects for Peace Seem Brighter”).

В ідеальному стані термін не повинен містити конотативний елемент в своєму значенні, проте на практиці (в юридичному тексті) це не заважає йому виконувати стилістичну роль епітета – стилістичної фігури, що характеризується високою емотивно-експресивною зарядженістю, оцінністю й образністю [3, с. 153]. В тексті епітети вживаються рідко (34%). Вони покликані підкреслювати ознаку (колір, розмір, форму, якість, властивість тощо) описуваного, найхарактернішу щодо певної життєвої ситуації або художньої мети мовця [5, с. 175].

Особливо показовим є використання як загальновживаних, так й термінологічних антонімів у якості епітетів в одному контексті: A stepchild of any person is treated as the stepparents’ child and an illegitimate person is treated as the legitimate child of the mother and reputed father (Owen R. “Essential Tort Law”), де терміни-антоніми legitimate – illegitimate, які зазнали метафоризації при переході в термінологічний обіг із загальновживаного фонду, в даному контексті функціонують як епітети. Протиставлення child – person є нетермінологічним, хоча й в даному контексті вони імплікують фахову опозицію minor – adult. Така подвійна опозиція, що виступає ядром контрасту речення, використовується за наведеним прикладом для того, щоб підкреслити різницю між двома віковими групами в правовому полі.

Інший аспект стилістичного використання антонімів полягає в їх використанні як засобу вираження конотації – відтінками оцінки, емоційності, експресивності, функціонально-стилістичної забарвленості. Таке явище не є частотним (8%) в юридичній термінології, але попри вимоги стилістичної нейтральності та відсутності конатацій в термінів, такі випадки зустрічаються. Фахове протиставлення bastard – legitimate child слугує ілюстрацією, в якій спостерігається негативна конотація одного складника протиставлення (bastard) та позитивна іншого (legitimate child). Лексико-семантичним прототипом правничого терміна bastard є відповідна загальновживана одиниця з негативною конотацією в предметно-логічному змісті: a person born of unmarried parents; a vicious, despicable, or thoroughly disliked person [9, c. 351]. Що стосується його термінологізованого варіанта, то в ньому також наявне негативне забарвлення, оскільки існує постійний зв’язок між лексиконом загальновживаного та термінологічного регістру. Щоправда, термін bastard є застарілим та небажаним й замість нього в юридичній лексиці використовується евфемізм illegitimate child, напр.: A legitimate child takes the domicile of the father; an illegitimate child that of its mother (Owens K. “Law for non-law Students”). Термінологічне вживання терміна bastard все ж таки спостерігається, але тільки в метафоричному ужитку: The perspective of political philosophy thus allows one to see the totalitarian danger in a new light: as both a bastard child of democratic modernity and its radical negation (Mahoney D.J. “In the Truth of Our Political Nature”).

Як бачимо, незважаючи на стилістичну нейтральність, як одну із вимог до терміна, все ж таки простежується тенденція до використання термінів у стилістичних цілях. Це зумовлено тим, що термін, попри всі лексико-семантичні перетворення під час термінологізації, залишається одиницею мови й виконує ті ж самі функції, що й одиниці загальновживаного лексикону. Ось чому стилістичні фігури є невід’ємною частиною фахової термінології.

Література:

1. Бобух Н. М. Антонімія в українській поетичній мові ХХ століття: структурно-семантичний, функціонально-стилістичний і лексикографічний аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук: спец. 10.02.01 „Українська мова” / Н. М. Бобух. – К., 2009. – 36 с.

2. Введенская Л.А. Словарь антонимов русского языка / Л.А. Введенская. – М.: ООО „Издательство Астрель”: ООО „Издательство АСТ”, 2003. – 448 с.

3. Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія / О. O. Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2010. – 844 с.

4. Соколова Н. Л. К проблеме определения и классификации антонимов и их стилистического использования / Н. Л. Соколова // Науч. докл. высш. шк. филол. науки. – 1977. – № 6 – С. 67.

5. Українська мова: Енциклопедія. Видання 2-ге, виправлене та доповнене./ В. М. Русанівський, О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк та ін. – К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.: іл.

6. Щербаков А. В. Антитеза / А. В. Щербаков // Культура русской речи: Энциклопедический словарь-справочник / Под ред. Л. Ю. Иванова, А. П. Сковородникова, Е. Н.Ширяева и др. – М. : Флинта; Наука, 2003. – С. 56–58.

7. Crystal D. Language Play / D. Crystal. – Chicago: The University of Chicago Press, 1998. – 249 p.

8. Jones S. Antonymy: A Corpus-based Perspective / S. Jones. – London; New York: Routledge, 2002. – xvi, 193 p.

9. Oxford Dictionary of Law / ed. by J.E.A. Martin. – 5-th edition. – Oxford, 2003. – 551 p.