Соціологія

К. соціол. н., доцент Маркозова О.О.

Харківський національний автомобільно-дорожній університет, Україна

ПОГЛЯД НАЗАД: «РАМКОВИЙ» УСПІХ

РАДЯНСЬКОЇ ЛЮДИНИ

Для пострадянських країн, які фактично перебувають на перетині епох, та відчувають вплив традиційної, радянської, модерної та постмодерної соціальних і культурних взаємодій, одним із найважливіших завдань залишається ліквідація проявів тоталітарної свідомості, що негативно впливає на усі види життєдіяльності людини, у тому числі і на досягнення життєвого успіху. У зв’язку із цим, актуальною постає проблема аналізу сутності та механізмів формування успіху людини в умовах радянської реальності для знаходження адекватних соціальних практик, що будуть сприяти становленню спрямованості людини на досягнення індивідуального успіху в умовах розбудови незалежної української держави.

Незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню успіху людини [1-5], аналіз його сутність та шляхів досягнення в умовах радянської дійсності і досі залишається недостатньо вивченою проблемою. Розгляд наукових джерел свідчить, що із самого початку розбудови СРСР в основі орієнтирів на досягнення успіху людини знаходилися ідеологічні цінності, спрямовані на служіння суспільству. Свідомість українців, як і інших народів, що увійшли до складу Радянської Росії, активно фреймується не тільки ідеологічними засобами, але і жорсткими репресивними методами. Утверджується ідеологія комунізму та нав’язується «рамкове», тобто чітко обмежене завданнями нової держави, мислення усім громадянам.

«Виховання» особистості відбувалося за двома напрямками. Перш за все, в країні реалізовувалася програма загальної середньої освіти для того, щоб усі засвоювали марксизм-ленінізм на науковій основі. Але поки освітнього потенціалу у людей не вистачало, на їх свідомість впливали чіткими гаслами-фреймами, близькими і зрозумілими кожному. Чого варті тільки гасла передреволюційного періоду та перших років будівництва соціалізму: «Землю – селянам. Фабрики – робочим. Мир – народам»; «Хто був ніким – той стане всім»; «Все в ім’я людини, все на благо людини». Такі ідеї призводили до формування у звичайних громадян відчуття власної значущості, перетворювали їх у власних очах в колективний суб’єкт як засобів виробництва, так і розвитку суспільства в цілому.

Будувати соціалізм і комунізм доводилося у неймовірно складних умовах, надлюдським напруженням сил, ризикуючи усім, навіть життям, заради досягнення мети. Для того, щоб така модель поведінки стала поширеною, вона широко пропагувалася в літературі, кінематографі, засобах масової інформації. Люди повинні були приносити себе в жертву, перш за все, колективному, трудовому успіху, спрямованому на успіх країни в цілому.

З моменту свого заснування радянська держава була єдиною корпорацією, що володіла всією економікою країни, а отже і контроль економічних ресурсів та відносин в суспільстві здійснювався державою, а точніше – представниками партійно-державного апарату. Повна економічна залежність громадян від держави давала партійній еліті можливість повністю підпорядкувати собі суспільство і виховувати нову мораль, новий світогляд і новий фрейм соціального успіху. Знищення традиційної ментальності і моралі різних народів здійснювалося спеціально створеним репресивним апаратом. Масова свідомість фреймувалася ідеологічними постулатами, які з дитячого віку «вкладали» в голови радянським людям. Якщо ж ідеологічного впливу не вистачало, то держава мала і інший, навіть більш дієвий психологічний інструмент – страх. Вся ідеологічна машина СРСР працювала так ефективно, що одна тільки думка, ідея незгоди з діяльністю влади викликала жахливі образи – «фрейми» ГУЛАГу і КДБ.

Суспільство, головною метою якого стає розвиток економіки, потребує нового – безособового людського архетипу, функціональної частини машини-економіки. І першою країною, що відкрито проголосила цю ідею суспільства-машини, була Радянська Росія, яка у своїй пропаганді відверто говорила, що все суспільство повинно стати безвідмовно функціонуючої машиною, а людина – її гвинтиком. Головною перешкодою на шляху формування людини-гвинтика стає не розвиток економіки чи створення нових технологій, а пристосування людської психіки до ефективної раціональності, проголошеної комуністичною ідеологією. Але поступово цю проблему вдалося вирішити і стійкий фрейм «радянська людина» був створений.

Для цього відбувається ще більше посилення держави і ролі ідеології у ній. Тоталітарна держава цілеспрямовано впливає на політичну та правову реальність, духовне життя соціуму, формуючи необхідну їй політичну культуру та тип особистості. Масовій правосвідомості і політичній культурі нав’язуються ідеологічні фрейми, наприклад, «хто не з нами – той проти нас». Це підкріплюється постійним, штучно створюваним культивуванням «образу ворога» та зовнішньої загрози, яка персоніфікується в її носіях – «ворогах народу». При цьому на «ворогів» покладається вся відповідальність за розрив між проголошеними цілями та результатами, що досягаються.

У той же час, ситуація не була такою однозначною і списувати все тільки на державний примус неможна. Наукові дослідження свідчать, що ментальність людей, їх цінності змінюються повільно і це є однією з найбільших проблем усіх державних перетворень. Однак в СРСР нова ідеологія в цілому адаптувалася достатньо швидко бо більшість людей прийняли революцію. Відбулося це, з нашої точки зору, з двох причин: по-перше, вдалося сформулювати дуже прості і привабливі для народу фрейми, чітке, «рамочне» розуміння сутності і способів життєдіяльності, а по-друге, свідомість радянської людини була глибоко традиційною, релігійною за своєю суттю. Тому ідеї про рівність, братерство, про перемогу комунізму у всесвітньому масштабі були близькі ментальності народу і цілком укладалися в існуючу матрицю світорозуміння. Тому не дивно, що той варіант економічної і політичної організації суспільства, який ми зараз намагаємося змінити, так довго тримався не тільки на примусі, але й тому, що, незважаючи на економічну неефективність, психологічно він влаштовував багатьох людей, бо давав гарантії хоч і не заможного життя, але певний мінімум людина отримувала завжди.

Результатом тоталітарного управління стало знеособлення, суспільства, руйнування індивідуальності і самостійності людини, що призводить до того, що всі взаємозв’язки в суспільстві формуються у вигляді жорстко окреслених соціальних взаємодій, які не беруть до уваги і не передбачають ні особистого ставлення, ні індивідуальної ініціативи. Окрема особистість втрачає соціальну цінність і фактично асимілюється соціальними структурами і, по суті, щезає як самостійний факт суспільного буття.

Ідеалом тоталітарного суспільства стає виконавець, «гармонійно розвинена особистість» яка не має права мати особисту думку. Навіть такі суто особисті сторони людського існування, як сім’я, виховання дітей, проведення дозвілля не позбавлялися державного піклування та регламентації. Але замість розвитку особистості, в умовах надання пріоритетного значення політичним і економічним відносинам, які нібито спроможні вирішити всі проблеми, відбувається масове економічне і духовного зубожіння особистості та її «усереднення» під єдиний взірець – створений фрейм «будівника комунізму».

У той же час, незважаючи на посилений тиск держави, поступово, починаючи з 60-х рр. ХХ століття, існуюча соціальна система стала руйнуватися. Не витримали перевірку часом ідеї про соціальну справедливість і економічну ефективності радянської системи; про загальне прагненні радянських людей, і перш за все представників влади, діяти на благо суспільства; про рівне соціальне забезпечення. В сукупності параметрів, які характеризують уявлення людей про успіх, матеріальний статок починає посідати одне з центральних місць, суттєвими рисами стає перевага індивідуального успіху щодо колективного, готовність покладатися тільки на себе в процесі досягнення своєї мети. Але розвитку прагнення людей до задоволення індивідуальних потреб перешкоджала відсутність ефективних соціальних механізмів для їх забезпечення, а спроби влади відновити віру в соціальну справедливість радянської системи, не змінюючи основ суспільства, не змогли дати бажаного результату.

В останні роки Радянської влади ідея індивідуального успіху захоплює багатьох людей. Враховуючи, що в СРСР існував тільки один шлях досягнення успіху: через чітко прописану «рамочну» ідентифікацію з безособовим державним суб’єктом, а також під впливом постійної несвободи, відсутності можливостей легальним шляхом змінити своє життя і свій статус, формується біполярна модель успіху радянської людини, яка проявлялася у формальному проголошенні прихильності до колективістських соціалістичних цінностей, але реально була спрямована на досягнення індивідуального, більшою мірою фінансового успіху.

Література:

1. Huber, R.M. The American idea of success [Text] / R.M. Huber – N.Y., 1971. – 328 p.

2. Parker, B. Development and validation of a life-success measures scale [Text] / B. Parker, Leonard H. Chusmir // Psychological Reports. – 1992. – Apr. Vol. 70 (2).

3. Здравомыслова, О.М. От 80-х к 90-м: трансформация моделей успеха [Текст] / О.М. Здравомыслова, И.И. Шурыгина // Народонаселение. – 1998. –№ 1. – С. 17–22.

4. Малинин, Е.Д. Философия жизненного успеха. Практическое руководство [Текст]: учеб. пособие / Е.Д. Малинин. – [2-е изд., доп.] – М.: Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2004. – 304 с.

5. Бевзенко, Л.Д. Зміст життєвого успіху: соціально-культурологічний контекст [Текст] / Л.Д. Бевзенко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. – № 1. – С. 34–51.