УДК 338.439

Щекович Олена Сергіївна

к.е.н, доцент кафедри банківської справи

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

Криворізький економічний інститут

Аграрно-продовольча доктрина: сутність, цільове призначення та переваги в забезпеченні продовольчої безпеки України

Подальший розвиток аграрного сектору економіки за своєю суттю і цільовим призначенням має повністю відродитися, базуючись на чітко визначеній і усебічно обґрунтованій державою правовій, економічній, організаційній і соціальній основі.

Отже, настав час нашій державі визначитися в концептуальній політико-правовій, соціально-економічній і науково-методичній суті відповідного нормативно-правового документа, на підставі якого, на наш погляд, могли у подальшому розроблятися головні положення аграрної політики, здійснюваної на підґрунті системи відповідних актів виконавчого характеру, що розробляються для цієї мети.

Наголосимо, що чимало авторів неодноразово висвітлювали ці питання в своїх публікаціях і переконливо довели необхідність розробки концептуального документа з державного регулювання агропромисловим комплексом країни. Зокрема до них належать наукова доповідь «Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України», підготовлена колективом ІЕ НАН України і ІАЕ УААН під редакцією академіків І. І. Лукинова і П. Т. Саблука [3].

Ці ґрунтовані дослідження започаткували основи розробки аграрно-продовольчої доктрини і стали відправним положенням у всій багатоаспектності і масштабності вирішення проблем розвитку агропромислового комплексу.

Розкриємо стисло суть категорії «аграрно-продовольчої доктрини» як системну сукупність поглядів на роль сільського господарства, аграрно-продовольчої сфери економіки і аграрно-промислового комплексу у визначальній стратегії перспектив розвитку, а також шляхи, механізми і етапи досягнення цілей.

На думку провідних учених-аграріїв І. І. Лукинова, П. Т. Саблука, В. В. Юрчишина та інших, аграрно-продовольча доктрина є стратегічно зважений і всебічно обґрунтований багатомасштабний і багатоаспектний погляд на те, яким держава хоче бачити сільське господарство і все агропромислове виробництво на кожному з етапів її практичної реалізації і в кінцевій перспективі, а також реальні ресурси її здійснення [6].

Таким чином, підвалинами розробки аграрно-продовольчої доктрини мають бути чіткість її суспільно-політичної і соціально-економічної суті, стратегічна орієнтація, конкретність кінцевих і проміжних (поетапних) результатів та всебічне обґрунтування найважливіших механізмів їх досягнення.

Визначальним у вказаній доктрині повинне стати відображення повнішої і глибшої і тому багато в чому найважливішої програми дій щодо досягнення стратегічної мети і визначення шляхів досягнення, щоб аграрно-продовольча сфера економіки відповідала високим інтересам держави в певному доктронному періоді.

Аграрно-продовольча доктрина повинна додати державному управлінню стратегічно-системний характер, де кожен крок дій має двовекторну спрямованіст. З одного боку, вона повинна забезпечити найраціональніше вирішення і достатню ефективність подальшого кроку (кроків) і, з іншого – всією своєю суттю бути зорієнтованою на більш далеку перспективу, включаючи кінцеві результати. Це дозволить додати аграрно-продовольчому сектору економіки стратегічно зорієнтованої і максимально узгодженої за всіма показниками і оцінними критеріями перманентності, в першу чергу – на рівні державного регулювання з обов’язковим наданням такого самого характеру регіональному, галузевому і безпосередньо виробничому управлінню, всім його правовим, соціальним і іншим складовим.

У зазначеній доктрині, на думку академіків П. Т. Саблука, І. І. Лукинова і В. В. Юрчишина [6] мають бути визначені такі найважливіші цільові завдання для нашого суспільства:

1. Визнання доктрини сільського господарства найважливішою народногосподарською галуззю країни з подальшим відповідним ставленням держави до опрацювання і практичного вирішення політико-правових і соціально-економічних механізмів, які забезпечують її інтереси і потреби. Це змінить ставлення управлінських структур, всього українського суспільства до цієї найважливішої сфери життєдіяльності країни.

2. Забезпечення прискореного соціального відродження українського села на рівні відповідної світової практики, використовувати для цих цілй ті підходи, які узгоджуються з реаліями часу і традиціями розвитку українського села.

Визначальними тут мають бути:

а) перехід від традиційного для нас соціального розвитку села до управління сільськими громадами і комплексного облаштування сільських територій;

б) поступальна орієнтація на гарантію селянам усієї системи життєзабезпечення: умов мешкання, праці, навчання, заробітної плати, пенсійного, медичного і комунально-побутового забезпечення та інших складових соціального розвитку на рівнях, які поступово наближали б село до кращих щодо цього міст;

в) прискорення подолання економічної і соціальної бідності знедоленої частини сільського населення. Однією з найважливіших вимог до доктрини і її цільового призначення має стати передбачення в ній системи заходів, покликаних забезпечити оздоровлення демографічної ситуації на селі, створення реальних умов для зміцнення його потенціалу.

3. Розробка системи конкретних дій щодо беззаперечного гарантування продовольчої безпеки України, включаючи формування і підтримку на необхідному рівні стратегічних продовольчих резервів.

4. Визначення напрямів, шляхів і механізмів прискорення і поглиблення процесів відродження на завершальному етапі аграрної реформи розвитку аграрного сектора економіки у напрямах його поступового наближення до рівня розвитку найрозвиненіших країн.

5. Розробка концептуальних основ формування в аграрному секторі економіки найприйнятнішої для країни і її регіонів структурної політики. Визначені нею показники повинні гарантувати регіонам право формування такої структури аграрного виробництва, яка враховувала б існуючі традиції кожної такої області і кожного окремо взятого села (селища).

6. Розробка положень макроекономічної політики країни щодо сільського господарства. Їх основою можуть бути визначені в доктрині зобов’язання держави в питаннях гарантування їх впровадження щодо села і аграрно-продовольчого сектору макроекономічної політики, збільшення інвестицій для розвитку сільської соціальної сфери, формування цільових фондів та розвитку окремих галузей або виробництв.

Генеральною лінією вирішення цих проблем повинен стати за можливості якнайшвидший перехід від традиційної макроекономічної недостатності задоволення потреб села до поступового зменшення її дефіцитності.

7. Передбачення найважливіших напрямів, шляхів і механізмів розвитку ресурсозабезпечувальних галузей і виробництв, покликаних за можливості швидше і надійніше долати залежність сільського господарства від монополізму зовнішніх виробників сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив, засобів боротьби з шкідниками і хворобами рослин і тварин, прискорення їх виробництва не лише для внутрішніх потреб, а і для поступового виходу на зовнішній ринок.

8. Формування основних положень виведення сільського господарства на екологічно забезпечений рівень розвитку на підґрунті ефективного впровадження новітніх технологій, створення найприйнятніших для кожних конкретних природно-кліматичних умов агроландшафтів, співвідношень різних типів сільськогосподарських угідь, поступового відродження меліоративних систем, забезпечення їх економного використання і підвищення ефективності виробництва сільгоспкультур.

9. Передбачення правових, економічних, організаційних, соціальних та інших чинників гарантованого закріплення на селі приватного сектору, зокрема вільним вибором його мешканцями форм господарювання і підприємницької діяльності, трудової зайнятості.

10. Одним із найважливіших питань має бути розробка системи заходів щодо підняття на надійний для ефективного ведення аграрного сектору рівень його наукового, управлінського і кадрового забезпечення.

Автори доктрини не ставили перед собою за мету показати всю сукупність переваг господарювання в АПК України на основі запропонованої доктрини, проте вони це переконливо довели в одному з розділів збірника [3].

Список використаних джерел

1. Саблук П. Т., Юрчишин В. В. Розробка аграрної (аграрно-продовольчої) доктрини України // Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку / Інформаційно-аналітичний збірник. – Київ: ІАЕ УААН, 2002. – 635 с.

2. Трегобчук В. М. Продовольча безпека в контексті національної безпеки держави. – Київ: ІЕ НАН України, 1999.

3. Хорунжий М. І. Аграрна політика / Навчальний посібник. – Київ: КНЕУ, 1998. – 240 с.

4. Юрчишин В. До проблеми розробки продовольчої доктрини України. – 2001. - № 10.