Проблеми розвитку підприємництва в період трансформації економічних процесів

Максимович В.І, ДВНЗ «Київського національного

економічного університету імені Вадима Гетьмана»

Розвиток підприємництва країни характеризується залежністю від багатьох факторів, зокрема, соціальних, економічних, правових, змінами в сфері організації діяльності суб'єктів господарювання.

Вагомий внесок у розвиток теорії та розвитку підприємницької діяльності внесли відомі українські та зарубіжні вчені: З.О. Маків, Л.М.Луцький, А. Сміт, Д. Рікардо та інші.

Загальний рівень організації підприємницької діяльності визначається моделлю взаємодії між окремими сегментами, що діють в ринковому середовищі. У процесі виникнення ідеї створення та правового становлення суб'єкта господарювання виникає необхідність проведення глибокого аналізу інформаційних, економічних, правових взаємозв’язків. Важливе місце, при цьому, займає вибір інструменту аналізу вищезгаданих процесів. Крім цього слід визначити модель розвитку підприємства, шляхи його фінансування. Здійснити оцінку потенціалу підприємства та визначити величини ризиків пов'язаних з діяльністю підприємства. У кожному конкретному випадку розвитку підприємництва слід розглядати форми інвестування та інвестиційні пропозиції .

На сьогоднішній день актуальним є розгляд та дослідження системи

венчурного інвестування, оскільки дана система проходить стадію становлення в нашій країні.

Венчурний капітал, як правило, асоціюється з інноваційними компаніями. Він використовується для здійснення прямих часток інвестицій, що звичайно надається зовнішніми інвесторами для фінансування нових, зростаючих компаній, або компаній на грані банкрутства. Венчурні інвестиції, як правило, ризикові інвестиції, що приносять прибутковість вище середнього рівня. Також вони є інструментом для одержання частки у володінні компанією.

Венчурне інвестування визначається пофазним фінансуванням, безпроцентністю наданих коштів та характеризується рядом особливостей:

- венчурні інвестори виступають як фінансові посередники, залучаючи

капітал інвесторів і вкладаючи його безпосередньо в акції компаній, що входять у їхній портфель:

- венчурні інвестори вкладають кошти тільки в приватні компанії, що не котируються на фондовому ринку;

- венчурні інвестори відіграють активну роль у керуванні компаніями, надаючи їм необхідну допомогу, а також здійснюють моніторинг їхньої діяльності;

- основний дохід венчурні інвестори отримують при виході з капіталу фінансових компаній, здійснюваному шляхом продажу своєї частки стратегічним інвесторам або на фондовому ринку;

- венчурні інвестори керуються засновницьким підходом до прибутку компаній, вкладаючи засоби у внутрішній ріст;

- для зменшення ризику венчурні інвестори здійснюють інвестиції у фінансовані ними компанії поетапно.

У загальному випадку модель аналізу венчурного фінансування можна представити у вигляді діаграми потоків даних верхнього рівня рис 1.

Рис 1. Діаграма потоків даних верхнього рівня аналізу венчурного

Фінансування

.

Як видно з рис 1 система аналізу варіантів фінансування повинна розглядати можливі варіанти накопичення інвестиційного фонду та формувати пропозиції щодо інвестицій. Накопичення в даному випадку можуть формуватися за рахунок індивідуальних інвесторів, банківських структур, пенсійного фонду, страхових компаній, державних агенств.

Венчурний капітал не підходить всім підприємцям. Венчурні капіталісти звичайно дуже ретельно вибирають, куди вкладати: за емпіричним правилом, фонд може інвестувати усього лише в одну з чотирьох сотень представлених йому можливостей. Фонди більше всього зацікавлені в ризикових підприємствах, що володіють високим потенціалом росту, тому що тільки такі можливості імовірніше всього забезпечать фінансове повернення й успішний вихід протягом необхідного періоду часу (як правило, 3-7 років), очікуваного венчурними капіталістами. Потреба у високих доходах перетворює венчурне фінансування в дороге джерело капіталу для компаній, і найбільше підходить для підприємств, яким необхідний величезний стартовий капітал, і які не можна профінансувати дешевим методам, таким, наприклад, як боргове фінансування. Найчастіше це відбувається з нематеріальними активами, такими як програмне забезпечення й інші види інтелектуальної власності, цінність яких ще не перевірена. У свою чергу це пояснює, чому венчурний капітал більше всього вкладає у технологічні галузі, які стрімко розвиваються, а також у біотехнологію. Якщо компанія має такі якості, які необхідні венчурним капіталістам, такі як відмінний бізнес-план, гарна команда менеджерів, інвестиції й ентузіазм засновників, гарний потенціал для виходу з інвестиційного проекту до закінчення фінансового циклу, очікуваний рівень повернення не менш 40 % у рік, то їй буде простіше мобілізувати венчурний капітал.

Серйозною перешкодою розвиткові вітчизняної індустрії венчурного капіталу, що задовольняє потреби малого інноваційного бізнесу, є відсутність спеціальної підтримки починаючих підприємств.

Таким чином, механізм керування сучасним інноваційним процесом буде результативним тільки в тому випадку, якщо він забезпечить пристосування до динамічно мінливої економічної ситуації.

Література:

1. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. - М.: Дело ЛТД, 1994.

2. Сизоненко О. В. Сучасне підприємництво: Довідник. – К., „Знання-Прес” - 2003. – 379 с.

3. Шумпетер И. Теория экономического развития. - М.: 1982.