Богданова Н.Г.

Українська інженерно-педагогічна академія

Проблема участі студентської молоді в духовно- культурному житті сучасної України

Функціонування системи естетичного виховання ефективно здійснюється тоді, коли вона діє не ізольовано, а включається у комплекс усієї навчально-виховної роботи і здійснюється з допомогою цілеспрямованого педагогічного керівництва.

Узагальнення теоретико-методологічних засад естетичного виховання студентської молоді, досліджень вітчизняних вчених та аналіз реальної практики дозволяють визначити найбільш вагомі фактори, що зумовлюють стан естетичного виховання у вищих навчальних закладах: естетична освіта і естетична інформованність; інтерес до мистецтва і здатність його естетично сприймати та оцінювати з точки зору загальнолюдського і національного естетичного ідеалу; естетичне середовище, освітньо-культурне середовище; естетично-моральні основи культури спілкування; естетичне ставлення до праці; участь студентів у різних видах художньо-естетичноі творчості. Особливо значущими факторами для сучасного етапу естетичного виховання є засоби масової інформації, інформації освіти, підключення закладів освіти до Інтернету.

У руслі виконання завдань Державної національної програми „Освіта” (Україна XXІ ст.), в якій пріоритетним напрямком реформування виховання визначено „забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості”, у 1994р. Було розроблено проект Національної державної комплексної програми естетичного виховання ( автори І.Зязюн, О.Семашко). Специфічною рисою цієї програми є визнання необхідності врахування складної соціокультурної ситуації, коли культура стає „ринковим товаром”. У цій програмі розділ ІV присвячено естетичному вихованню студентської молоді, подано рекомендації щодо оновлення форм естетичного виховання. Особливу увагу приділено естетичній соціалізації студентства.

На загальноосвітню школу орієнтована Концепція єдиної системи естетичного виховання (М.Опанащук, 1998р.), яка провідними напрямами визнає: формування естетичної культури народу, виховання художньої культури учнів, науково-методичну і дослідно-експериментальну діяльність в галузі естетичного виховання.

Головним інвестором таких програм, безумовно, повинна бути держава, хоча велике значення надається іншим джерелам фінансування. Державна політика європейських країн полягає у тому, що державне фінансування культури та освіти збільшується, а наказове регулювання культури с боку держави – зменшується. Україна відстає від європейських країн світу за часткою бюджетних асигнувань на сфери формування духовності. Наприклад, у Швейцарії виділяються 4,8% бюджету, Данії – 4%, Франції – 3,3%, Латвії – 1,3%, Албанії – 0,8%, Україні – 0,3%. Крім того, якщо в країнах, що розвиваються, частка бюджетних витрат на освіту і культуру має тенденцію до збільшення відповідно росту ВВП, то в Україні фінансування згаданих сфер здійснюється за залишковим принципом.

Держава повинна не тільки створювати умови для розвитку особистості, участі молоді в суспільній, політичній та економічній діяльності, а й допомагати їй у всебічному розвитку, тому що кваліфікаційна молодь є майбутнім держави.

Аналіз теорії естетичного виховання у вітчизняній науці сучасного періоду, практики організації естетичного виховання у різних вищих закладах України дозволяє визначити певні тенденції, що склалися в естетичному вихованні студентської молоді наприкінці XXст.:

- естетичне виховання молоді розглядається у контексті духовного розвитку особистості, утверджуються аксіологічні підходи до художньо-естетичного виховання;

- пріоритет у естетичному вихованні на сучасному етапі надається мистецтву як найважливішому засобу духовного перетворення особистості і формування в неї ціннісних орієнтацій;

- плюралістичне співіснування різних поглядів на сутність естетичного і художнього виховання в історичній ретроспективі і сьогоденні, у світових і регіональних вимірах;

- орієнтація вищої освіти у XXІ ст. В Україні на культуротворчі і особистісно-розвивальні функції особистості зумовлює естетизацію освітнього простору і навчально-виховного процесу;

- зростання уваги до використання національних художньо-естетичних традицій у естетичному вихованні, до проблем художньо-естетичної творчості;

- посилення уваги до естетико-екологічної культури майбутнього фахівця; до релігійного виховання, яке спирається на значний естетичний потенціал;

- підвищення інтересу і рівня наукової розробки проблем естетичного виховання у дальньому зарубіжжі;

- зниження вартості художніх цінностей, яке веде до утвердження споживацької психології молоді, антиестетичний вплив „індустрії розваг”, її спрямованість на збудження почуттів насильства, жорстокості, конформізму;

- визнання естетичного виховання як найважливішого чинника розвитку в студентської молоді ідеалів добра й краси в умовах мас-медіа-освіти;

- значне скорочення теоретичних і практичних розробок проблем естетичного ставлення до праці.

Залишається невикористаним і до нашого часу виховний потенціал таких засобів естетичного виховання, як природа, предметне середовище, праця краса людини і людського спілкування.

Для вирішення проблем, з якими стикається наше суспільство, необхідно створити певні умови для молоді та можливість самореалізації через творчу працю. Таким чином, не лише суспільство шляхом освіти і виховання соціалізує молодь, а й молодь завдяки новим ідеям, які вона несе, змінює суспільство та розвиває його. У цьому плані творчість являє собою міцний фундамент духовності.