Об’єкти інноваційної діяльності

Любов Ришкова

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого

Об’єкти інноваційної діяльності

Єдиної позиції щодо розуміння категорії об’єкта цивільних правовідносин не існує. Так, висловлювалась думка, що таким об’єктом слід визнавати все те, на що спрямовані правовідносини. Деякі вчені взагалі допускали існування безоб’єктних правовідносин. Третя ж точка зору полягала в тому, що об’єктом правовідносин є те, у зв’язку з чим вони виникають. Необхідно зауважити, що найбільшого поширення набули теорії об’єктних правовідносин, але й ці теорії трактувалися по-різному. Одні автори визнавали множинність об’єктів правовідносин, тоді як інші наполягали на єдності таких об’єктів. Однак і серед прихильників таких теорій не існувало однозначних поглядів стосовно того, що ж визнавати об’єктом цивільних правовідносин: речі, дії (бездіяльність) чи нематеріальні блага.

Існує точка зору, згідно з якою окрему групу об’єктів складають результати духовної та інтелектуальної діяльності. У цивілістичній літературі також можна зустріти думку про те, що об’єктом може бути, перш за все, річ, або лише дія, або ж певна поведінка людини. Так, на думку О.С. Йоффе, об’єктом права завжди є поведінка зобов’язаних осіб, однак право справляє різний вплив на їх поведінку в залежності від характеру речей, на які ця поведінка спрямована. Саме в такій якості, а не в якості об’єктів прав речі набувають цивільно-правового значення. Вказана точка зору виходить з того, що якраз поведінка і складає об’єкт цивільних правовідносин, тоді як речі і інші матеріальні і нематеріальні блага, в свою чергу, складають об’єкт (предмет) відповідної поведінки учасників (суб’єктів) правовідносини. На цьому саме й ґрунтуються традиційні спроби розрізнення понять «об’єкт цивільних правовідносин» (під яким розуміється поведінка учасників) і «об’єкт цивільних прав» (під яким розуміються матеріальні або нематеріальні блага).

Головна особливість об’єктів інтелектуальної власності на відміну, наприклад, від предметів речового права полягає в наданні їм з боку держави спеціальної охорони, яка має прояв у формі виключних прав. Відсутність гарантованої правової охорони означало б, що особи, які внесли певні кошти (інвестували) в розробку об’єктів інтелектуальної власності, не змогли б окупити власні видатки і як наслідок цього не були б зацікавлені в такого роду діяльності (в тому числі і венчурному підприємництві).

Слід зауважити, що об’єктом обміну дедалі частіше стають права на результати науково-технічної діяльності. Законом України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» [1] визначено, що науково-технічну сферу становлять суспільні відносини, які формуються у процесі здійснення науково-технічної діяльності з метою одержання нових знань і використання їх для створення і вдосконалення засобів, знарядь, предметів та умов праці і життя людини, духовного та культурного розвитку суспільства (ст. 1). Науково-технічна діяльність включає фундаментальні та прикладні наукові дослідження, а також доведення їх результатів до стадії практичного використання. Це повною мірою стосується і об’єктів науково-технічної діяльності і, перш за все, венчурного підприємництва.

Конвенція про заснування ВОІВ, яка прийнята у Стокгольмі 14 липня 1967 року[2] до об’єктів прав інтелектуальної власності відносить: а) літературні, художні витвори та наукові праці (охороняються авторським правом); б) виконавську діяльність акторів, фонограми та радіопередачі (охороняються суміжними авторськими правами); в) винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування, комерційне найменування та позначення, а також недопущення недобросовісної конкуренції.

Правовий режим цих об’єктів має свою специфіку в порівнянні з звичайними речами, але певна їх схожість породила так звану пропрієтарну теорії права інтелектуальної власності, згідно з якою інтелектуальні об’єкти прирівнюються до матеріальних, тобто «право творця будь-якого творчого результату є його невід’ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності» та «існує незалежно від визнання цього права державною владою». Найбільш відомими представниками пропрієтарної теорії в Україні є О.А. Підопригора і О.О. Підопригора, які виходили з того, що суб’єкти права інтелектуальної власності мають стосовно результатів творчої діяльності такі ж правомочності, як і суб’єкти звичайного права власності (з чим ми не повністю згодні). Це – право володіння, користування і розпорядження об’єктом своєї власності на власний розсуд.

Оскільки діяльність останніх тісно пов’язана з правами, що випливають із прав інтелектуальної власності, то необхідно вказати на те, що саме ми розуміємо під об’єктом права інтелектуальної власності.

Свого часу в Законі України «Про власність», що нині втратив чинність, закріплюється положення, відповідно до якого одним з об’єктів права власності в Україні є інтелектуальна власність. Виходячи з цього поняття, «право інтелектуальної власності» пропонують розкривати через загальне поняття «право власності». «Право власності, – пише Ю.К. Толстой,– це закріплена за власником можливість в межах, визначених законом, володіти, користуватися і розпоряджатися майном цілком вільно, на свій розсуд, з метою задоволення своїх інтересів». При цьому автор зауважує, що це є загальним визначенням права власності.

Слід зауважити, що сьогодні систему об’єктів інтелектуальної власності неможна визнати досконалою, адже у процесі творчої діяльності, створюються нові об’єкти права інтелектуальної власності, постійно розширюються межі людських можливостей, підвищується інтелектуальний, технічний і промисловий потенціал, внаслідок чого виникають ті чи інші переваги у сфері підприємницької діяльності. Так, сьогодні точаться дискусії щодо визначення правової природи об’єктів, яким не було знайдено адекватного місця в системі правового регулювання, саме до таких об’єктів можна віднести об’єкти інноваційної діяльності, ноу-хау, об’єкти венчурного підприємництва, Cals-технології.

[1] Закон України “Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності”, ВВР України.– № 12.– Ст.165; в редакції від 1 грудня 1998 р. – Там само. – 1998.- № 284/ХІV.

[2] Конвенция, учреждающая организацию интеллектуальной собственности: Подписана в Стокгольме 14 июля 1967 г. и изменена 2 октября 1979г. // Сборник нормативных актов по вопросам промышленной собственности.– Київ: Вища школа, 1998.– С. 323–341.