Экономические науки/2. Экономика предприятия

Шаленна Н. О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Розробка стратегії залучення позикових коштів підприємства

 

На сучасному етапі розвитку економіки України помітно, що ефективна фінансова діяльність підприємств неможлива без постійного залучення позичкових засобів. Виокремлення даного проблемного питання зумовлене відсутністю єдності позицій науковців щодо визначення суті позикового капіталу; недостатнім висвітленням джерел його формування; відсутністю комплексної методики оцінки вартості позикового капіталу підприємства. Суттєвим явищем є те, що хоча основу будь-якого бізнесу становить власний капітал, на підприємствах багатьох галузей економіки обсяг використовуваних позичкових коштів значно перевищує обсяг власного капіталу.

На сьогоднішній день досить актуальним і ефективним є питання аналізу обсягів формування позичкового капіталу та розробки механізму його залучення провідними підприємствами України.

Ринкові відносини господарювання вимагають підвищеної уваги до розробки теоретичних, організаційних та методичних аспектів визначення сутності позикового капіталу  та економічного аналізу задля наближення їх до реального стану відображення всіх фактів та явищ господарського життя.

На сучасному етапі розвитку економіки України помітно, що ефективна фінансова діяльність підприємств неможлива без постійного залучення позичкових засобів. Бо саме використання позичкового капіталу дозволяє суттєво розширити обсяг господарської діяльності підприємств, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, формування різноманітних цільових фондів і, як наслідок, - підвищити ринкову вартість підприємств [3].

Проблематика джерел фінансового забезпечення підприємств і їх оптимального співвідношення досліджується в роботах П. Самуельсона, Би. Коласса, І. А. Бланка, В. В. Ковальова, Ковалев В.В. Аналізу економічної природи кредитних відносин між банками і підприємствами велику увагу приділяють такі учені: Ст. Н. Алексейчук, А. Ст. Васюренко, З. Ст. Гуцайлюк, М. Я. Дем’яненко М. І. Савлук і ін.

Теоретичні аспекти висвітлення даної проблеми знайшли своє відображення в розробках таких вчених: Бланк І.О., Терещенко О.О., Васюк Н.І., Бобров Є.А., Мних Є.В., Онисько С.М., Партин Г.О., Селюченко Н.Є., Кірейцева Г.Г.

 Виокремлення даного проблемного питання зумовлене відсутністю єдності позицій науковців щодо визначення суті позикового капіталу; недостатнім висвітленням джерел його формування; відсутністю комплексної методики оцінки вартості позикового капіталу підприємства. Суттєвим явищем є те, що хоча основу будь-якого бізнесу становить власний капітал, на підприємствах багатьох галузей економіки обсяг використовуваних позичкових коштів значно перевищує обсяг власного капіталу[29].

Загалом, потреба у фінансовому капіталі у міру формування ринкової економіки неухильно зростає як на рівні суб’єктів господарювання, так і усієї економічної системи держави.

На сьогоднішній день досить актуальним і ефективним є питання аналізу обсягів формування позичкового капіталу та розробки механізму його залучення провідними підприємствами України.

Позиковий капітал відіграє винятково важливу роль в життєдіяльності будь-якого підприємства. Зрозуміло, що будь-якому підприємству для нормального функціонування потрібні так звані основні засоби і оборотні активи. У випадку, коли єдиним джерелом покриття і тих, і інших будуть власні ресурси підприємств, то це буде економічно невигідно оскільки в силу різних причин потреба підприємства в оборотних активах коливається.

Використання позикового капіталу дає можливість значним чином розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування цільового фінансування і на цій підставі підвищити ринкову вартість підприємства [2].

Усім підприємствам для поточного фінансування, а також для існування, розвитку та піднесення ефективності діяльності необхідний капітал, який забезпечується шляхом фінансування (отримання необхідних грошових фондів для здійснення господарської діяльності).

Саме тому, особливого значення набуває проблема джерел формування та способів залучення позикового капіталу.

В теорії виділяють певні характерні  ознаки, які притаманні позиковому капіталу [1]:

1. Позичковий капітал - це власність. Він авансується (інвестується) у діяльність підприємства не його власником, а іншою особою - підприємцем-позичальником, якому капітал передається на тимчасове користування. В результаті відбувається роздвоєння позичкового капіталу на капітал - власність і капітал - функцію:

¾              власність на капітал залишається у кредитора навіть після того, як вона з його рук перейшла боржникові. Реальним підтвердженням цієї власності є зобов’язання позичальника повернути отриману позику в строк з виплатою процента;

¾              капітал як функція означає, що підприємець повинен одержати прибуток на авансовані гроші не менший, ніж розмір плати за позичковий капітал. Інакше немає сенсу організовувати підприємницьку діяльність. А тому кредитор як власник капіталу отримує за це частину прибутку у вигляді позичкового процента; решта прибутку залишається у розпорядженні позичальника  підприємця у вигляді підприємницького доходу.

2. Позичковий капітал  реалізує себе як товар. Об’єктом купівлі - продажу є самі гроші, однак не гроші як товар, а гроші як капітал.

Гроші, за своєю суттю не є капіталом. Вони стають капіталом, коли використовуються задля отримання прибутку. Відтак, кредитор передає позичальникові не просто грошові кошти, а гроші як капітал; він передає вартість, що в процесі свого функціонального використання не лише зберігає себе, а й зростає у своїх розмірах, приносить прибуток.

3. Позичковий капітал на відміну від продажу звичайного товару надається в позику, тобто відчужується від свого власника лише на певний строк і за умови повернення його разом з позичковим процентом. На відміну від акту купівлі-продажу, коли товар здійснює перехід від продавця до покупця, при кредитній операції позичковий капітал передається: при наданні позики від кредитора до позичальника, а при її погашенні  від позичальника до кредитора з виплатою процентів за користування.

Хоча дискусії навколо даної проблеми не припиняються, та на сьогодні не існує єдиної точки зору щодо визначення сутності позикового капіталу підприємства. Погляд науковців розходяться і кожен з них трактує це поняття по різному. 
Одні дослідники акцентують увагу  на необхідності використання та залучення додаткових коштів в розвиток підприємства, а інші переконують у тому, що підприємство повинно використовувати більше власних коштів для свого розвитку.
Вже засновники натуралістичної теорії А. Сміт і Д. Рікардо, виступаючи проти меркантилізму і його головної тези про те, що багатство нації — це золото і срібло, а його джерело — торгівля, підкреслювали, що кредит — це явище, котре виникає саме з виробництва. Сам кредит (його зовнішньою формою був рух грошей) не здатний створювати вартість. Такий висновок був науковим і заклав ґрунтовні підвалини для подальшого аналізу кредиту.
Новий поштовх у розвитку капіталотворчої теорії кредиту пов’язаний з іменем англійського економіста Г. Маклеода (1821— 1902 рр.). У своїх основних наукових працях «Основи політичної економії» та »Теорія і практика банківської справи» він стверджував, що кредит сам виступає капіталом, а не створює капітал, як про це писав Дж. Ло. Сам кредит, і це друга основна теза його теорії, є капіталом, який приносить прибуток, а відтак, виступає продуктивним капіталом. Що ж стосується банків, то вони, за його уявленням, є »фабриками кредиту». Кредит вони здійснюють через готівкову і депозитну емісію, а відтак, головними, базовими операціями банків виступають їх активні операції.

Характеризуючи переваги та недоліки формування позикового капіталу та приймаючи рішення щодо його залучення або  визначення бажаного його розміру варто враховувати всі можливі фактори впливу розрахунку оптимального співвідношення позикових та власних коштів, яке б максимізувало фінансову рентабельність підприємства і знижувало середньозважену ціну капіталу (що підвищить ціну підприємства), від обрання «найдешевшої» політики фінансування активів (мінімізації рівня фінансових ризиків) та від формування цільової структури капіталу.

 

Література:

1.                 Селіверстова Л. С.  Фінансовий аналіз : навч.-метод. посібник / Л. С. Селіверстова, О. В. Скрипник ; за заг. ред. С. М. Безрутченка. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 274 с.

2.                 Старостенко Г. Г.  Фінансовий аналіз : Навч. посібник / Г. Г. Старостенко, Н. В. Мірко. – К : Центр навчальної літератури, 2006. – 224с.

3.                 Філіна Г. І.  Фінансова діяльність суб'єктів господарювання : навч. посібник / Г. І. Філіна. – 2-ге вид., перероб. та допов. – К. : Центр учбової літератури, 2009. – 320 с.

4.                 Шубіна С. В.  Економічний аналіз : Практикум / С. В. Шубіна, Ж. І. Торяник. – К. : Знання, 2007. – 230с. – (Вища освіта ХХІ століття).