Экономические науки/10.Экономика предприятия

 

Колосовський І.В., Кравченко Н.І.

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С.Попова, Україна

Роздержавлення і приватизація : мета одна— створення багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки.

 

У всьому світі ринок, як економічна система, доказав свою високу ефективність і здатність забезпечувати населенню високий рівень життя. Для переходу до ринкових відносин необхідно провести роздержавлення та приватизацію державних підприємств.

Процес реформування відносин власності в Україні супроводжується здійсненням політики роздержавлення та приватизації, пов’язаний зі структурною перебудовою економіки, змінами у формах господарювання.

           В широкому розумінні роздержавлення означає руйнування управлінської монополії держави. До основних обмежень втручання держави належить відмова держави від надання підприємствам дотацій, субсидій, гарантованих кредитів; скасування примусового державного замовлення; обмеження (не відмова) втручання держави у процес ціноутворення, розширення самостійності підприємств і організацій. Це зміна форм і методів господарювання.

Роздержавлення у вузькому значенні передбачає перетворення державної власності в інші її форми, супроводжуване обов’язковою зміною власника — приватна особа, колектив, сімейне господарство, акціонерне товариство тощо.

Приватизацію ж можна розуміти як форму роздержавлення, що передбачає перетворення державної власності в приватну.

Сенс приватизації власності полягає у відчуженні державної власності на користь юридичних осіб і громадян, у формуванні приватної, колективної, змішаної (спільної) форм власності та побудови конкурентного середовища в економіці держави.

Роздержавлення пов’язане насамперед із прагматичними міркуваннями на макро- і мікроекономічному рівнях. У першому випадку воно покликано зміцнювати ринкові основи в економіці, здійснювати децентралізацію і скорочувати масштаби підприємницької діяльності для підвищення ефективності всієї державної системи, зменшити бюджетний дефіцит. На мікроекономічному рівні завдання полягає в поліпшенні техніко-економічних показників роботи підприємств.

Але відсутність добре розвинутої теорії власності та її пропаганди в Україні, поєднання реалізації державних і приватних інтересів практично неухильно створюють негативні уявлення про приватизацію як про фактор виходу з економічної кризи.

Аналіз теорії і практики роздержавлення і приватизації в Україні дають підстави зробити наступні висновки на цей рахунок.

1. Практика роздержавлення власності і створення на її основі інших форм господарювання не довела своїх переваг як по економічним, так і по соціальних показниках.

 2. У зв’язку з економічним становищем, яке змінилося, і погіршенням психологічної настроєності населення в порівнянні з початковим періодом здійснення політики роздержавлення:

 а)  економічно та соціально доцільне встановлення мораторію на процес роздержавлення в сформованих формах і теперішніх методах — необхідно відійти від формального роздержавлення і здійснити додаткові дослідження ефективності діяльності підприємств після здійснення роздержавлення;

   б)  при проведенні роздержавлення власності варто виходити з рівня розвитку продуктивних сил і ступеня усуспільнення в тій або іншій сфері народного господарства.

3. В Україні необхідно створити регульовану ринкову економіку, у якій будуть діяти як потужний державний, так і недержавний сектори, що підпорядковані загальнодержавним цілям.

4. Вихід із кризового становища України пов’язаний із визначенням орієнтації на методологічні позиції, розробкою ефективних наукових методів господарювання. Акцентується увага на важливості наукових оцінок значення відносин власності при здійсненні політики роздержавлення.

Дані досліджень свідчать, що здійснення процесу роздержавлення в Україні не проходить гладко, роздержавлення призводить до появи визначених соціальних проблем: посилення соціальної поляризації, росту диференціації прибутків населення й ін.

  Важливе місце в подоланні негативних наслідків, які виникли  в зв’язку з необ’єктивною оцінкою державного майна, що приватизується, на протязі усіх етапів  приватизації, займає формування кваліфікованих кадрів.

Окрім цього, нашій країні потрібна нова концепція приватизації, яка буде напряму пов’язана з галузевою політикою уряду. Необхідно розробити окремі програми розвитку в  таких галузях  як енергетика, машинобудування, суднобудівна, титанова, енергомашинобудівна підгалузь, ВПК. Наряду з цим необхідно покращити систему державного управління по боротьбі з корупцією.

Отже, приватизація повинна бути не стільки джерелом  бюджетних надходжень, скільки способом ринкової реструктуризації та капіталізації нашої економіки.

Перелік посилань

1.     Дідівська Л. Державне регулювання економіки./ Дідівська Л., Головко Л. /-К.: Знання-Прес, 2000.- 209 с.

2.      Ковалев А.И. Управление реструктуризацией предприятия / Ковалев А.И.– К.: АВРИО, 2006. – 367 с.

3.      Шлафман Н.Л. Механізми регулювання розвитку підприємницького сектору : монографія / Н.Л. Шлафман. – Херсон: ХНТУ, ІПРЕЕД НАН України, 2010. – 284 с.

4.      Клішейко А.В. Реінжиніринг та організаційно-управлінські заходи з реструктуризації підприємств / Клішейко А.В., Ковальов А.І. // Вісник соціально-економічних досліджень, ОДЕУ.– Вип. 25. – 2007.– С.160-165.