Государственное управление / 2. Современные технологии управления..

Аспірант Козаченко Ю.П.

Класичний приватний університет, Україна

До питання доцільності реформи місцевого самоврядування

в Україні

Процес становлення незалежної України мав хаотичний і суперечливий характер. За 1991-1996рр. були реалізовані п’ять різних моделей публічної влади на регіональному та місцевому територіальним рівні, а з прийняттям Конституції України закріплена поліцентрістська система влади, що передбачає наявність в областях та районах органів влади різних за своєю природою – обласних, районних місцевих державних адміністрацій та районних, обласних рад. Такий поліцентризм влади продемонстрував низьку ефективність управлінської діяльності і практично не зустрічається в демократичних суспільствах. Серед основних недоліків існуючої в Україні системи територіальної організації влади можна виділити [1, c.13]:

– висока централізація влади;

– неефективна організація публічної влади на регіональному рівні;

– неефективне місцеве самоврядування;

– нераціональна система адмінстративно-територіального устрою України;

– низька ефективність функціонування інститутів державної і муніципальної служб.

Існуючі недоліки в системі місцевого самоврядування зумовили необхідність прийняття політичної реформи, яка докорінно має змінити існуючу систему влади. Децентралізація державного управління та розвиток місцевого самоврядування повинні передбачити наступні пріоритетні напрямки [2]:

– оптимізація системи публічної влади на регіональному та субрегіональному рівні шляхом ліквідації райдержадміністрацій та передача їх функцій і повноважень районним радам (їх виконавчим комітетам) і заміна функцій облдержадміністрацій;

– становлення територіальної системи місцевого самоврядування – формування адміністративно-територіального одиниць – «громад»;

– удосконалення організації та функціонування системи місцевого самоврядування;

– впровадження нової моделі місцевого самоврядування в громадах;

– наближення подачі адміністративних і громадських послуг їх споживачам до населених пунктів, які входять до складу громад;

– законодавче визначення місця і ролі територіальних громад у системі місцевого самоврядування, їх виняткових повноважень;

– наявність в системі місцевого самоврядування спеціальних правоохоронних формувань – міліції місцевого самоврядування;

– зміцнення правових гарантій місцевого самоврядування. [2]

Місцеве самоврядування сприймається як складова системи державної влади, а не як інститут, необхідний для задоволення індивідуальних і групових інтересів і потреб. Низький рівень соціальної активності індивідів, відсутність громадських об'єднань або їх недосконалість компенсуються надмірним втручанням у суспільні взаємовідносини з боку інститутів державної влади.

Одержавлення соціальних процесів перешкоджає формуванню громадської ініціативності. В сучасному суспільстві держава не повинна претендувати на монополію у вирішенні регіональних проблем і має сприяти розвитку самоврядної активності місцевого населення. Система
місцевого самоврядування повинна стати породженням суспільно-політичної творчості населення та цілеспрямованих зусиль і підтримки з боку держави. Справжнє самоврядування можливе лише на основі безпосередньої творчої ініціативи місцевих жителів. Розвиток громадянського суспільства супроводжується звуженням сфери впливу держави і розширенням самоорганізації і самоврядування.

Місцеве самоврядування є виразом самоорганізації, самодіяльності, самодисципліни громадян; засобом включення населення в сучасні демократичні процеси, що виховує почуття відповідальності та
громадянськості. Завдяки громадянській активності місцеве самоврядування повинно виступати захисною реакцією на конкретне порушення індивідуальних прав. Самоврядування передбачає не стільки поголовну участь у ньому членів самоврядної спільноти, скільки найбільш повне відбиття потреб самоврядної спільноти самою спільнотою, яка створює для цього органи управління, свободу дій яких не обмежено зовні.

Підвищення політичної активності первинної ланки самоврядування відбувається дуже повільно, не зважаючи на стрімкий процес комерціалізації політики, зростання впливу бізнес-структур шляхом лобіювання власних інтересів на місцевому рівні. Місцеве самоврядування потрапляє в ситуацію, коли будучи головним інститутом, що реалізує інтереси територіальних громад, воно не отримує імпульсів від незацікавленого суспільства для наповнення змістом своєї діяльності. Відбувається постійний перерозподіл
сфер впливу та власності комерційними структурами на локальному рівні, залишаючи поза межами цього процесу територіальні громади. Зазвичай це відбувається незаконним шляхом без відома громадськості. Виходить, що інертність місцевої спільноти в місцевому самоврядуванні призводить до розпорошення і так мізерних власних ресурсів.

Отже, основою реформування має бути розширення прав територіальних громад, децентралізація влади та нова якість адміністративних послуг населенню. Результатом реформи має стати [3]:

– зменшення регіональних диспропорцій та кількості депресивних територій громад;

– зростання матеріально-фінансового забезпечення територіальних громад;

– створення умов для розвитку територіальних громад та самодостатні, дієздатні, конкурентноспроможні інститутів народовладдя на місцях;

– підвищення якості життя громадян України.

Кожен етап реформи повинен відбуватися за активної участі місцевих громад. Тільки з розвитком самоорганізації населення, підвищенням ролі громад посилиться їх вплив і сприяння на підвищення якості послуг, що надаються місцевою владою. На жаль, хоча у Конституції і закріплений високий статус територіальних громад, на сьогодні в Україні зберігається дуже консервативна, пострадянська версія організації місцевого самоврядування.

І саме реформа місцевого самоврядування сприятиме максимальному розкриттю місцевих ініціатив, може і повинна стати рушійною силою нової хвилі модернізації нашої країни.

Література:

1. Реформа публічної адміністрації в Україні: Біла книга [Електронний ресурс] : Секретаріат Президента України Головне управління державної служби України. – Режим доступу: http://old.icps.com.ua/files/ articles/45/13/White%2006%20-%20Secretariat%20of%20the%20President%20U.pdf. – Текст з екрану.

2. Грицяк І. Місцеве самоврядування України в історії та сучасності // Вісник УАДУ. – 1997. – Ж. – С 52-67.

3. Виступ Президента України на міжнародних муніципальних слуханнях «Розвиток належного врядування на місцевому та регіональному рівнях» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://jurliga.ligazakon.ua/news/2011/11/1/51136.htm. – Текст з екрану.