Гарбузюк О.О.

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"

Мале інноваційне підприємництво в Україні

У руслі стратегії європейської інтеграції України розпочався перехід до структурно-інноваційної моделі розвитку, на основі якої прогнозується можливість істотного підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки та довгострокового її зростання. Цей шлях тісно пов'язаний з активізацією інноваційної функції малого підприємництва: як показує світовий досвід, малі підприємства часто діють у сфері науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок. Ці питання ще не дістали широкого висвітлення у спеціальній літературі, хоча зарубіжні дослідники приділяють велику увагу особливостям створення інновацій в малому бізнесі. [4, с. 36]

Серед інноваційних підприємницьких структур особли­ва роль належить малим підприємствам. Вони є інструмен­том активізації науково-технічного прогресу в країні. Як свідчать дані статистики, 95% радикальних технологічних новацій після другої світової війни створені саме в цьому секторі. У США і Західній Європі малий бізнес створює до 50% нововведень, є ліцензіатором майже 50% нововведень світового ринку. Основна перевага таких підприємств у їх мобільності, швидкому сприйнятті і генеруванні нових ідей. На відміну від великих підприємств, малі фірми охоче беруться за розробку і освоєння оригіналь­них нововведень, інновацій у тих сферах, які для великих компаній здаються або неперспективними, або високоризикованими. У багатьох випадках малі інноваційні підприємст­ва спроможні конкурувати з великими, діючи у вузькоспеціалізованому напрямку, навіть при обмеженості фінансових засобів. Цьому сприяє об'єктивний процес по­глиблення спеціалізації при здійсненні наукових розробок. [2, с. 95-96]

Об'єктивна необхідність розвитку МІП на сучасному етапі пояснюється тими радикальними змінами, що відбуваються в суспільстві. Головні передумови посилення ролі МІП:

1) перехід суспільства до епохи економічного зростання, яке базується на здобутках НТП;

2) загострення внутрігалузевої та зовнішньої конкуренції;

3) насичення ринку стандартизованою продукцією масового попиту, яка задо­вольняє базові потреби, і відкриття ніш специфічних, не задоволених досі потреб;

4) формування нового управлінського мислення на принципах подолання бю­рократизації, підвищення гнучкості та демократичності управління;

5) зміни у психологічному настрої людей (прагнення до експериментів, ризику, пробудження ініціативи). [4, с. 37]

В Україні інноваційне підприємництво сформувалося в основному у результаті дезінтеграції і розчленування середніх і великих підприємств у процесі приватизації виробничих активів і руйнування планових основ управління економікою. [2, с. 97]

Прототипи МІП з'являються в Україні наприкінці 80-х років минулого сторіччя. Саме тоді на тлі стрімкого звуження будь-якого попиту на наукову продукцію в умо­вах інвестиційної кризи утворилося відносно багато наукових кооперативів, а пізніше -й малих підприємств, які спеціалізувалися на створенні та освоєнні інноваційної про­дукції.

У середині 90-х років уже чітко вимальовується цілий клас суб'єктів інноваційного малого підприємництва - тих, для кого бізнес є самоціллю, хто може створити справу "на порожньому місці", хто прагне до самореалізації, самостійності, розкриття свого творчого потенціалу.

Інноваційні малі підприємства є структурною частиною сектора малого підприємництва, з властивими йому особливостями та функціями, що дозволяє розгляда­ти цю форму господарювання як самостійне економічне явище. У господарському механізмі МІП виконують чітко окреслені функції, займаючи власні позиції в конкрет­них галузях економіки і в самому процесі нововведень. Крім того, на малих іннова­ційних підприємствах формується специфічний тип підприємницької поведінки, зу­мовленої інноваційною складовою. [4, с. 37-38]

Суттєвими чинниками розвитку інноваційного підприємництва у сфері малих підприємств є форми організації й забезпечення ризикових проектів. До основного критерію необхідно віднести наявність венчурного інвестування.

Венчурні інвестори здатні інвестувати надмірно ризикові проекти, використовуючи власні фінансові інструменти. Зауважимо, що технологічні революції, які привели до трансформації цілих галузей промисло­вості, свого часу були ініційовані фірмами, які підтримали венчурні інвестори.

Особливе місце серед малих інноваційних підприємств займають безпосередньо венчурні фірми - «ризикові» фірми, що є малими, але технологічно гнучкими й ефективними підприємства, створеними з метою випробування, доробки і доведення до промислової реалізації «ризикових» інновацій. [1, с. 122]

Венчурний (ризиковий) капітал — якісно новий спосіб інвесту­вання коштів великих компаній, банків, страхових, пенсійних та інших фондів в акції малих Інноваційних фірм, що мають значний потенціал зростання і реалізують інноваційні проекти з високим рівнем ризику.

За позитивного результату діяльності венчурної фірми інвестори отримують великий прибуток і багаторазово окуповують свої вкладення. За оцінкою економістів, у 15% випадків капітал, вкла­дений у проект, цілком втрачається; 25% ризикових фірм несуть збитки протягом тривалішого часу, ніж передбача­лося; 30% - дають невеликий прибуток; 30% - протягом декількох років багаторазово перекривають прибутком усі вкладені кошти. [3, с. 235-236]

Як показують дослідження, підприємцям і керівникам малих інноваційних підприємств України мало що відомо про венчурний бізнес. Обмеженими також є уявлення потенційних венчурних інвесторів про можливості й форми венчурного інвестування ризикових інноваційних проектів. Тому невирішеною частиною проблеми, перш за все, є визначення сутності венчурною бізнесу й аналіз засад венчурного інвестування проектів малих інноваційних підприємств. [1, с. 123]

В Україні офіційний венчурний бізнес поки що не набув поширення. Тому й у цьому секторі економіки ніші заповнює тіньовий венчурний капітан. Окремі венчурні проекти фінансуються шляхом грандів через міжнародні фонди і про­грами надання технічної допомоги. В основному фінансування малого інновацій­ного підприємництва в Україні здійснюється шляхом кредитування у розвиток малого бізнесу. В Україні за рахунок політичної й економічної не­стабільності, корупції у владі й відсутності цивілізованого ринкового середовища тривалий час проходить процес спостереження венчурними інвесторами за мін­ливими умовами бізнесу й коливаннями ринків.

На практиці найчастіше зустрічається змішана форма венчурного інвестування, при якій частина засобів вноситься до статутною фонду, а інша надається у формі інвестиційного кредиту. Венчурний інвестор, як правило, не прагне придбати контрольну частку компанії. У цьому його істотна відмінність від «стратегічного інвестора», який найчастіше має намір установити контроль над фірмою. [1, с. 125-126]

Першим фондом венчурного капіталу в нашій державі був фонд «Україна», створений у 1992 р. Він здійснив ін­вестиції в понад ЗО вітчизняних компаній на загальну суму до 10 млн. дол. США.

Одним із найактивніших венчурних фондів, що діють в Україні, є фонд Western NIS Enterprise Fund. Він реалізує широку програму інвестицій у приватний бізнес шляхом внесків до статутного фонду, кредитів, лізингу, технічної допомоги та інших заходів, які сприяють розвиткові ма­лих і середніх приватних підприємств. Підтримка цих під­приємств здійснюється за прямого вкладення капіталу, а також надання необхідних управлінських засобів, які мають сприяти оптимальній трансформації даних підпри­ємств у ринкові умови.

За час свого існування Фонд здійснив 36 інвестицій на загальну суму 77 млн. дол. у 25 компаній в Україні та Молдові.

Серед компаній, що успішно скористалися допомогою фонду, відома кондитерська фабрика «АВК», компанія з виробництва фасадної цегли «Слобожанська будівельна кераміка», компанія з виробництва мо­розива «Троянда-Експрес». [3, с. 239-241]

Література:

1. Варфоломєєва В.О. Венчурний бізнес у сфері малого інноваційного підприємництва // Актуальні проблеми економіки. – 2005. - № 12. – с. 121 – 127.

2. Зянько В.В Інноваційне підприємництво в Україні: проблеми становлення і розвитку: Монографія. – Вінниця: УНІВЕРСУМ – Вінниця, 2005. – 263 с.

3. Йохна М.А., Стадник В.В. Економіка і організація інноваційної діяльності. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. 400с.

4. Мазур О. Інноваційне підприємництво в структурі малого бізнесу в Україні // Економіка України. – 2005. - № 3. – с. 36 – 41.