Економічні науки/10. Економіка підприємства

Казмірчук С.В.

Тернопільський державний технічний університет імені Івана Пулюя, Україна

Інноваційні процеси – основа лідерства на ринку

Інновації – запорука успішного

розвитку фірми.

Пітер Дойль

Колись достатньо було мати добрий товар. І його можна було продати за будь-якою ціною. Але сьогодні, коли зрівнявся не лише асортимент, але й ціни, все змінилося. Перед продавцями постає складне питання: “Яким чином зробити свій товар унікальним, таким, щоб на нього був найбільший попит?”

Підприємства досягають конкурентних переваг за рахунок інноваційних процесів шляхом вивчення нових методів дослідження конкурентоспроможності чи знаходять кращі способи конкурентної боротьби при використанні старих способів. Відповідно, досягнення науково-технічного прогресу розповсюджується у виробництві у формі інновацій.

Хтось вважає, що впровадження інновацій – благодатна справа. Та чи насправді це так? Впровадження ноу-хау вимагає від підприємств великих затрат, геніальних креативних ідей та призводить до значного організаційного клопоту.

Зацікавленість в інновації полягає в тому, що приріст обсягів збуту і доходів має місце на тих підприємствах, які впроваджують інновації. Підштовхує до цього бажання підприємств своєчасно виявляти тенденції розвитку ринку і просувати на ньому нові високоякісні товари, орієнтовані на задоволення сучасних і майбутніх проблем та бажань споживачів.

Для більшості підприємств інноваційні процеси стають головним фактором розвитку. Ось чому сьогодні характерним є зростання кількості наукових праць, де досліджуються інноваційні процеси та діяльність пов’язана з ними. Вагомий внесок у дослідження проблем управління інноваційними процесами зробили такі вітчизняні та зарубіжні науковці: В. Александрова, Л. Антонюк, Ю. Бажал, І. Балабанов, В. Геєць, Н. Гончарова, О.Лапко, С. Ільєнкова, С. Ілляшенко, Н. Краснокутська, О. Кузьмін, П. Завлін, О.Осика, П. Перерва, С. Покропивного, М. Прокопенко, Л. Федулова, П. Харів, Д. Черваньов, Б.Санто, Б.Твісс, Й. Шумпетер, Р.Фатхутдінов, М. Хучек та інші.

Незважаючи на те, що в спеціальній літературі трапляється багато різноманітних підходів до визначення інноваційного процесу, суть їх зводиться до одного висновку, а саме: інноваційний процес пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій [2].

За визначенням американського дослідника Б. Твісса, інноваційний процес — це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство [3]. В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Звичайно, світ нововведень не обмежується тільки технікою і технологіями. Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання. Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми — усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів: спочатку усвідомлюється необхідність змін, визначається мета, розроблюється інновація, освоюється, поширюється, використовується і «відмирає». Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект [2].

Інновації перетворилися на промислову релігію кінця ХХ ст. Підприємства сприймають інновації як засіб збільшення прибутків та завоювання більш широкого сегменту ринку. Уряди країн вважають їх панацеєю з точки зору прискорення економічного зростання через підвищення конкурентоспроможності країни в світі. Ось чому, Україна не може стояти осторонь від цих процесів, а їх вивчення з позиції світового досвіду вирішення цих проблем, сприятиме визначенню шляхів реалізації інноваційної політики України з урахуванням певних умов. Понад 90 відсотків продукції, яка виробляється промисловістю України, не має сучасного рівня науково-технічного забезпечення. Частка України у світовому обсязі торгівлі наукомісткою продукцією, за оцінками експертів, складає лише одну десяту відсотка. Це на порядок нижче, ніж частка Польщі та Китаю, і на два порядки – Німеччини. Лише прискорений розвиток інноваційних процесів, який базується на ефективному використанні науково-технічного потенціалу, є основним фактором економічного зростання країни.

Аналізуючи сучасні тенденції розвитку інноваційних процесів можна сказати, що позитивних змін у промисловості України поки що не відбулося, а стан інноваційної діяльності на промислових підприємствах не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у промислово-розвинутих країнах та потребам інноваційного розвитку.

Вжиті в 2007 році організаційні заходи щодо активізації інноваційної діяльності дозволили покращити ситуацію в інноваційній сфері. Так, за останні три роки кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації зросла в 1,5 рази – з 810 в 2005 році до 1186 в 2007 році. У 2007 році в Україні функціонувало 1472 інноваційно активних підприємства або 14,2% від загальної кількості підприємств. Реалізовано інноваційної продукції на суму 40188млн.грн., що склало 6,7% до загального обсягу промислової продукції [4].

Згідно з міжнародною методологією було здійснено опитування промислових підприємств щодо інноваційної діяльності за період 2005-2007 років. За обстежувані три роки інноваційною діяльністю займалися 1820 підприємств (або 17,6% загальної кількості обстежених промислових), у тому числі:

· майже 73% здійснювали придбання машин, обладнання та програмного забезпечення для реалізації інновацій;

· 34,8% займались навчанням та підготовкою персоналу для розробки та запровадження нових чи значно вдосконалених продуктів та процесів;

· 27,7% здійснювали внутрішні науково-дослідні розробки;

· 13,5% придбавали зовнішні науково-дослідні розробки для розробки нових або вдосконалених продуктів та процесів;

· 17,2% займались ринковим запровадженням інновацій (з урахуванням ринкового дослідження та рекламної кампанії);

· 14,2% здійснювали придбання інших зовнішніх знань;

· 25,7% підприємств займались іншими роботами, пов’язаними із створенням і впровадженням інновацій [4].

Рис.1. Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації за типами інновацій протягом 2005-2007 років, одиниць

 У цей період впровадженням інновацій займалося 1541 підприємство. У їх числі 1168 підприємств, що впроваджували інноваційну продукцію, з яких 467 – нову для ринку і 920 – нову лише для підприємства.

Інноваційні процеси впровадили 1036 підприємств, з яких:

· 958 – нові або вдосконалені методи обробки чи виробництва продукції;

· 185 – нові або вдосконалені методи логістики, доставки чи розповсюдження продукції;

· 267 – нову або вдосконалену діяльність з підтримки процесів, таких як система матеріального обслуговування, операції щодо закупівель, обліку та розрахунків.

З метою задоволення потреб споживачів, а також збільшення обсягів продажу 380 підприємств впроваджували маркетингові інновації. 390 підприємств підвищували ефективність своєї діяльності шляхом впровадження організаційних інновацій.

Інноваційна активність вітчизняних підприємств недостатня, а діяльність в сфері інновацій не є системною, інтенсивною й спрямованою. Інноваційний процес гальмується недостатністю інституційного забезпечення інноваційної діяльності, що виявляється у відсутності розвинутого ринкового середовища загалом та зокрема – в незавершеності та безсистемності формування відповідної нормативно-правової бази, практиці “призупинення ” окремих норм чинних законів, які регулюють інноваційну діяльність.

Відсутність інформаційної культури та інфраструктури, здатної на сучасному рівні забезпечити отримання, обробку, зберігання, передачу та оновлення інформації, відсталість інформаційних технологій — ще одна з причин відставання України у інноваційній сфері.

Також, однією з основних проблем, що стримують інноваційну діяльність, є нестача або повна відсутність власних коштів на її здійснення. Безперечно, держава має забезпечити належний рівень фінансування досліджень та впроваджень інноваційних процесів з бюджету. Обмеження інноваційної діяльності є наслідком неефективного державного впливу, зокрема податкових пільг, відсутність відповідної фінансово-кредитної, амортизаційної політики, належної правової та організаційної бази в галузі стандартизації та сертифікації продукції і технологій. Тому, інноваційна діяльність потребує особливої уваги з боку держави, оскільки це ризиковий вид діяльності, пов’язаний з дослідженнями та розробкою нової техніки, технології та просування їх на ринку в умовах невизначених кінцевих результатів та попиту на новації.

Таким чином, однією з найважливіших завдань держави в сучасних умовах має бути створення сприятливих умов для інноваційної діяльності підприємницького сектора. З цією метою мають використовуватися такі заходи економічної та інноваційної політики як: включення витрат на наукові дослідження та розробки, а також інноваційну продукцію в собівартість продукції підприємницьких структур; списання значної частини наукового устаткування по нормах прискореної амортизації; застосування системи адресних податкових пільг, націлених на постійне нарощування обсягу наукових витрат у великих підприємствах і залучення малих та середніх підприємств до інноваційної діяльності в сфері нових технологій; пільгове кредитування науково-технічних розробок та часткове бюджетне фінансування великих проектів на конкурсній основі; надання на пільгових умовах державного майна для створення інноваційних підприємств тощо.

Література:

1. Дойль П. Менеджмент. Стратегия и тактика. – С.Пб.: Питер, 1999.

2. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 504с.

3. Твисс Б. Управление научно-техническими нововведениями. – М.: Экономика, 1989.

4. Офіційний Веб-сайт Державного агентства України з інвестицій та інновацій // http://www.in.gov.ua

5. Інноваційний розвиток в Україні: наявний потенціал і ключові проблеми його реалізації. Аналітична доповідь Центру Разумкова // Центр Разумкова, Київ. – 2004. – №7. – с.2 – 25.