Дмитрєнко Ю.М.

член-кор МАНЕБ, доктор філософії, ад’юнкт-професор, професор Харківського економіко-правового університету, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ УКРАЇНЦІВ

Розглядаючи проблему розвитку національного чинника в правосвідомості, найбільш доцільним виходити з тієї методологічної основи, що правовий розвиток всіх народів відбувається за допомогою діалектики загального, особливого і одиничного, що означає, що постійно, як закономірний процес, йде взаємодія і взаємовплив всіх народів в правовому розвитку, і він зрештою приводить до ототожнення національно-правових систем. Даний процес є природноісторичним та не вимагає втручання з боку. Проведений нами на основі природно-правового підходу теоретичний і історичний аналіз проблеми національного в українській правосвідомості показав, що владою досі ніколи не вирішувалися на належному рівні проблеми національної дійсності, зокрема не сприймалися до уваги національні особливості становлення і розвитку правосвідомості, її роль в національній і міжнаціональній сфері суспільного розвитку. У основі недооцінки важливості національних особливостей правової свідомості знаходиться той чинник залишкового домінування у сучасній дійсності класового підхіду до суті права та правосвідомості, який у сучасній політико-правовій орнамійці набуває термінологічного тлумачення як корпоративний підхід до актуального правового розвитку суспільства, нації, народу. Тим часом на певному етапі історичного розвитку національна правова самосвідомість формується як продовження і результат подальшого оптимального розвитку правосвідомості тільки в її національній формі. Це закономірний етап в розвитку будь-якого суспільства, народу, держави.

Сучасна активізація національного в правовій самосвідомості багато в чому пояснюється тоталітарним минулим України. Офіційна національна політика комуністичної правлячої партії, що нигілізувала це поняття у понятті інтернаціонального, мінливо тлумачила та, непомірно абсолютизуючи його, переутворила його у хибну основу ідеологічної боротьби з національними особливостями народів. Партійне керівництво і тоталітарна держава повністю ігнорували справжнє призначення права як ефективного засобу узгодження різних інтересів, включаючи національні. Право, за суттю, перетворилося на знаряддя свавілля і беззаконня відносно прав людини, насущних інтересів нації. Позитивістське праворозуміння, що довгі роки домінувало в юридичній науці, не враховувало справжніх правових інтересів і потреб людей. Правовий розвиток розумівся як аморфне, мало значуще для націй, народів абстрактне соціальне явище. Нормативні акти, що приймалися, не мали нічого спільного із справжніми, життєвими національними правовими інтересами і потребами. Філософські, моральні критерії права не відображали дійсний зміст правової свідомості індивідів, націй, народів. Класово-позитивістська правотворчість і правозастосування виключали реальну можливість розвитку національного в правосвідомості. Тим часом національні особливості правосвідомості об'єктивно займали та займають особливе місце в суспільному житті кожного народу, і його розвиток в житті кожного народу зумовлені народними традиціями, звичаями, цінностями духовної культури, а також природним правом.

В процесі проведення нами досліджень [1-4] нами зроблені наступні висновки: 1. У системі суспільного розвитку правова самосвідомість виступає як результат розвитку національного (змісту) в змісті правосвідомості та є тим духовним утворенням, у якому будь-яка нація істинно усвідомлює свої правові інтереси, своє місце в суспільстві, своє відношення до інших народів, до держави, до суспільства в цілому. Національне в правосвідомості має історичне походження, належить до категорії «розвиток», та на його формування роблять вплив безліч чинників. Без правової самосвідомості воно є просто знанням і віддзеркаленням чинного законодавства, юридичної практики та ін. 2. У процесі віддзеркалення національного в правосвідомості правові потреби й інтереси людей виступають як ядро, основа правової самосвідомості нації, народу. Саме вони стають спонукальними мотивами національно-правового розвитку і національно-правових дій в національних і міжнаціональних відносинах. Національні традиції й звичаї, знаходячись в їх основі формотворення ідей природного права, є початковими началами національного в правосвідомості. Історично правовий розвиток кожного народу пов'язаний з національними культурно-духовними ланцюгами самоусвідомленого в їх різноманітті і взаємозв'язку. Передаючись з покоління в покоління, ці національні цінності зумовлюють правильну правову орієнтацію кожного народу, істинні процеси правотворчості, функціональний стан юридичної практики. Ціннісні правові орієнтації, юридична дійсність, що складається, врешті-решт, визначають характер, Особливості, зміст, рівень, цикл соціальної активності правової свідомості в їх загальносоціальному і національному виразі. 3. Зумовлена національними особливостями правосвідомість відображає правову дійсність за допомогою своїх структур і функцій. У гносеологічному аспекті вона включає два рівня віддзеркалення національної правової дійсності - правову психологію і правову ідеологію. Національно ідентифікована правова психологія формується під безпосереднім впливом національних особливостей правової дійсності. Це є початковий, емпіричний ступінь становлення національного в правосвідомості. Зумовлена національними чинниками правова ідеологія, на відміну від правової психології, презентує вищий рівень віддзеркалення сутнісних національних явищ правової дійсності. У ідеологічній національній сфері правосвідомості на базі вже придбаного конкретно-речового та духовного матеріалу відбувається становлення правових ідей, уявлень, переконань, теорій, що стосуються орієнтирів подальшого національного правового розвитку, що є могутнім чинником вдосконалення і збагачення правосвідомості в її національній своєрідності. Національно зумовлена правосвідомість має і свої основні функції: виховну, гносеологічну, регулятивну і ін. З погляду суб'єктів (носіїв) національна (масова) правосвідомість включає правосвідомість соціальних груп та індивідуальну правосвідомість. З позиції соціального рівня правосвідомість включає національно-буденну правосвідомість і національно-теоретичну правосвідомість. 4. У національній державній політиці раніше практично не враховувалися національні особливості правосвідомості. Основний упор стосувався економічних, соціальних, культурних аспектів розвитку нації. Політика будувалася на відношенні до нації як «до неживого» суб'єкта правового розвитку. Це часто виявляється і в роботі засобів масової інформації, схильних акцентувати увагу саме на негативних фактах н історії розвитку відносин між народами у минулому і сьогоденні, а такому односторонній підхід негативно впливає на суспільну свідомість народів, що сподіваються на об'єктивний і повний аналіз реальних умов життя, зокрема правових. 5. У національній політиці України продовжує досить слабо відбиватися міжнаціональна,
інтернаціональна правова ідеологія. Колишня, комуністична правова ідеологія, побудована на спільності багатонаціонального, здається, залишилася в історичному минулому. Проте до цих пір не вироблена прийнятна державна концепція національного розвитку народів України. Неспроможність колишньої національної політики та недосконалість сучасної призводять до складних, часто непередбачуваних ситуацій, що ведуть до загострення завжди важких національних і міжнаціональних суперечностей, конфліктів, деформуючих зміст правової свідомості. 6. Наслідком неефективної національної політики є формування у низки регіонів України, наприклад, АР Крим, націоналістичних сепаратистських настроїв, націлених, зокрема, на формування ісламської державності. Проблема національного правового розвитку перестала, таким чином, бути внутрішньонаціональною проблемою, вона здійснює прямий вплив на міжнаціональні відносини. Прихильники ідеї створення ісламської держави закликають до національної єдності, апелюючи і до національних правових цінностей. Так, дії лідерів кримських татар характеризуються як цілеспрямована абсолютизація мусульманського права, що може мати негативні наслідки не тільки для окремого народу, але і для народів інших регіонів. Самовільні захоплення землі, побудови будинків підривають основи законності й правопорядку в країні. От чому важливо приділити належну увагу проблемі становлення і розвитку національних особливостей правосвідомості, зорієнтованої на право, включаючи природне право як загальнолюдську цінність. 7. Історично національні особливості правосвідомості складалися під впливом багатьох чинників, серед яких слід назвати національні звичаї, традиції, інші культурно-духовні цінності, що передавалися з покоління в покоління; сильний вплив, який надав розповсюдження ісламу, мусульманської правової системи. Протягом багатьох століть мусульманське право і національні звичаї і традиції затверджувалися в національній правосвідомості як національно-правові цінності. Своєрідність і самобутність національних звичаїв, традицій і норм шаріату визначають національні особливості правосвідомості мешкаючи в Криму народів. Соціологічний аналіз національних особливостей правосвідомості народів АР Крим на сучасному етапі показує, що правосвідомість цих народів багато в чому визначається національними звичаями, традиціями, іншими соціальними нормами, які слід обов’язково враховувати при правобудівництві. 8. В процесі правозастосовувальної діяльності всі норми права віддзеркалюються в правовій свідомості, стикаючись з тими або іншими її національними особливостями, апробованими з позицій справедливості, моральності, гуманізму. Належного виконання норм права в mhoiom визначається адекватністю їх змісту національним правовим цінностям. Правоохоронним органам, їх співробітникам при здійсненні правозастосовувальної діяльності необхідно враховувати цей чинник, визначальний і відповідний рівень правосвідомості. 9. Розвиток правової дійсності - це правовий розвиток самих народів, націй, якого народи АР Крим були позбавлені протягом тривалого часу. За сучасних умов відродження, наповнення новим змістом національних традицій, звичаїв, соціальних норм створюються передумови для формування на національній основі цивільного суспільства і правової державності, досягнення того рівня правової свідомості, яка приведе у відповідність національні потреби і інтереси з вимогами права та юридичної практики. На такій правовій, врешті-решт, вдасться подолати вантаж негативного історичного минулого, коли інтереси, потреби, права та свободи індивідів, соціальних груп, цілих народів і націй ігнорувалися, обмежувалися та не визнавалися.

Таким чином, історичний і теоретичний аналіз розвитку народів АР Крим, зокрема кримсько-татарського, у складі України свідчить, що національні особливості правосвідомості народів належним чином не враховувалися; проблема зберігає свою гостроту і в сучасних умовах, не дивлячись на проведення демократичних перетворень в країні. Тому потрібні додаткові цілеспрямовані зусилля держави, громадськості, науки з проведення правової реформи, що інтегрує у собі як загальносоціальні, суспільні, так й національні початки всього українського російського суспільства тільки з урахуванням національних особливостей правосвідомості, правової психології й правового мислення різних народів. 10. Українській державі в особі республіканських, місцевих органів та інших субьектов України необхідно остаточно усвідомити, що колишні форми і методи управління націями, національними і міжнаціональними відносинами непридатні до сьогоднішніх реалій. Колишні ідеологічні установки гармонізації національних відносин неприйнятні для сучасного стану суспільного, у тому числі і правової свідомості народів. Стабільний і гармонійний розвиток багатонаціональної держави базується на національних, правових і духовних інтересах і цінностях, до яких відносяться і національні правові цінності. У систему таких входить і правова свідомість з її національними особливостями. 11. Вбачаючи в цілому динаміку розвитку правосвідомості в її орієнтуванні на ідеї природного права і загальнолюдські цінності, не можна виключати впливу на її змісту чинників націоналізму, національної неприязні, нетерпимості, ненависті, національного радикалізму, провокованих екстремістськими силами, безвідповідальними політиками. Щоб цього уникнути, необхідно мати науково обгрунтовану комплексну загальнодержавну національну програму, яка б інтегрувала всі механізми вирішення національних і міжнаціональних проблем, включаючи надійну правову основу.

Література:

1. Dmitrienko Yu. Actual aspects of Ukrainian legal consciusness and consciusness of politician at implantation of ideological function the state. - Nr 2 (2) 2007. – Przemysl: Sp. z.o.o «Nauka i studia», 2007. – p. 20-24

2. Dmitrienko Yu. Actual features of cooperation of legal, moral and moral consciusness of personality of transitional Ukrainian soziety. - Nr 2 (2) 2007. - Przemysl: Sp. z.o.o «Nauka i studia», 2007. – p. 24-30

3. Dmitrienko Yu. Problems legal consciusness in modern Ukrainian society. - Nr 4 (4) 2007. – Przemysl: Sp. z.o.o «Nauka i studia», 2007.– p. 51-57

4. Dmitrienko Yu. Psychological – pedagogical sactors of development of Ukrainian legal consciousness of teenagers. - Nr 4 (4) 2007. - Przemysl: Sp. z.o.o «Nauka i studia», 2007. – p. 57-65