Войтович Павло Петрович

Одеська національна юридична академія

ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ ДЕРЖАВИ

Розвиток будь-якої держави, її взаємодія із суспільством, вплив на формування складної гами суспільних відносин, неможливі без проведення чітко визначеної, обґрунтованої державної політики в різних сферах суспільного життя.

Державна політика завжди формується як процес вирішення тих чи інших суспільних та державних проблем.

На відстоювання економічних, культурних та будь-яких інших інтересів держави спрямована і зовнішня політика.

Зовнішня політика являє собою діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відносини з іншими суб’єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями та іншими громадськими організаціями, всесвітніми та регіональними міжнародними організаціями.

Зовнішня політика спирається на економічний, демографічний, військовий, науково-технічний, культурний потенціали держави. Сполучення останніх визначає можливості зовнішньополітичної діяльності держави, ієрархію пріоритетів у постановці та реалізації зовнішньополітичних цілей.

Зовнішня політика відбиває та відображає у постановці своїх цілей, у виборі засобів та методів внутрішньополітичну ситуацію в державі. Вона спирається на ресурси, наявні у держави, на її кадровий потенціал.

Основним методом аналізу зовнішньої політики сьогодні є розгляд її з точки зору прийняття рішень. Зовнішня політика складається з рішень, що приймаються індивідами-політиками. Рішення, які визначають зовнішню політику, мають внутрішні, суспільні джерела. Сам процес прийняття рішення може бути важливим та незалежним джерелом рішень.

Формування зовнішньої політики є складним процесом. Ключовий його елемент полягає у виробленні та прийнятті зовнішньополітичних рішень, характер яких залежить від багатьох факторів. Це і географічне положення держави, і наявність військової, а також економічної могутності, культурних, історичних традицій, це і тип політичної системи, і соціальна структура суспільств, індивідуальні особливості політичних лідерів.

Прийняття зовнішньополітичного рішення може критично вплинути не лише на саму державу, але й на долі усього людства.

На теперішній час у науці склалася низка напрямків та шкіл, які займаються проблемою прийняття зовнішньополітичного рішення та пошуком шляхів оптимізації цього процесу. Ці школи та напрямки значною мірою пересікаються. Можна виділити п’ять основних теоретичних напрямків: - раціонального вибору, - психологічний, - інституційний, - інтеракціоналістичний, - системний.

В рамках теорії раціонального вибору вивчається проблема прийняття рішення з точки зору найбільшої доцільності.

Психологічний напрямок виник як реакція на надмірний раціоналізм. Тому один із його основних постулатів полягає в тому, що рішення, особливо в умовах конфлікту та кризи, часто виявляється далеким від раціонального.

В рамках інституційного напрямку аналізуються проблеми, пов’язані з організацією процесу прийняття зовнішньополітичного рішення. Важливим для розуміння того, як буде будуватися зовнішня політика конкретної держави, є виявлення стандартних операційних процедур. Це стосується перш за все правил проходження та прийняття зовнішньополітичних рішень.

При цьому у демократичній державі процес проходження рішення і стандартні операційні процедури більш прозорі. В авторитарних державах рішення більшою мірою залежить від випадкових факторів, а також взаємовідносин найближчого оточення з політичним лідером. Однак у демократичних державах процес проходження рішень з дотриманням усіх процедур займає звичайно більше часу, при цьому досить часто проводяться популістські рішення.

Інтернаціоналістичний напрямок акцентує на процесі взаємодії сторін. В центрі уваги тут виявляються такі питання, як вплив рішення одного учасника на поведінку іншого.

У дослідженнях системного напрямку підкреслюється, що рішення, які приймаються політичними лідерами, необхідно розглядати у загальному контексті міжнародних відносин та світової політики. При цьому аналізу має підлягати не лише саме рішення, але і його місце у більш широкій системі відносин усіх учасників світової політичної системи.

Складності, з якими зіткнулась Україна на міжнародній арені, пов’язані у першу чергу з повною відсутністю досвіду прийняття зовнішньополітичних рішень, а також повною відсутністю зовнішньополітичного механізму, що сприяє прийняттю цих рішень.

До теперішнього часу збереглися три суттєві особливості прийняття зовнішньополітичних рішень, які існували у СРСР. Це:

- централізація (концентрація влади у сфері зовнішньої політики),

- диференціація (спеціальна роль різних політичних інститутів та конкретних посадових осіб),

- кулуарність (зовнішня політика – справа „обраних”, нехтування громадською думкою).

Крім того, вся політична та адміністративна система засновується на традиції, при якій усі організаційні зміни завжди пов’язані з боротьбою за владу і за цих умов зовнішня політика використовується у боротьбі за владу.

Основною ціллю зовнішньополітичної діяльності держави має бути забезпечення національних інтересів, самозбереження держави та підтримка її суверенітету.

Зовнішня політика є спробою адаптації національної суспільно-політичної системи та міжнародної, а в цілому вона повинна бути спрямована на досягнення та підтримку динамічної рівноваги між ними.