УДК 630.4

Грабовська С.Л.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

ШКІДЛИВА ДЕНДРОФІЛЬНА ЕНТОМОФАУНИ
ДУБОВИХ НАСАДЖЕНЬ ЦЕНТРАЛЬНОГО ПОБУЖЖЯ

Дендрофільна ентомофауна в лісонасадженнях Центрального Побужжя представлена 158 видами, які відносяться до 7 рядів, із яких прямокрилих (Orthoptera) – 2 види (1,27%), рівнокрилих (Homoptera) – 17 видів (10,76%), напівтвердокрилих (Hemiptera) – 4 (2,53%), твердокрилих (Coleoptera) - 58 (36,71%), двокрилих (Diptera) - 3 (1,90%), перетинчастокрилих (Hymenoptera) - 23 (14,56%), лускокрилих (Lepidoptera) - 51 (32,27%).

Ентомофауна лісонасаджень у значній мірі зв’язана з відкритими польовими просторами і, навпаки, багато жителів полів залежить від насаджень. Зв’язок такого типу заклежить у закономірній або випадковій сезонній, добовій і навіть погодній міграції певних видів із лісу на поля і у зворотному напрямку.

У фауні шкідливих комах достатньо видів, які при циклічній зміні генерацій, вимагають зміни кормових рослин – дерев’янистих на трав’янисті, на злаки. В категорію таких шкідників входить багато представників ряду рівнокрилих. Це питання достатньо повно відображено у роботах К.В. Арнольди [1], Н.С. Бойко [2], А.І. Мельниченко [6].

Особливим набором шкідливої дендрофільної ентомофауни відрізняються галявини "опушки" лісонасаджень, які межують з польовими біотопами. Це перехідна смуга між біогеоценозами, що якісно різняться, характеризується фітоценотичною і зооценотичною своєрідністю, яка в літературі отримала назву "екотон" [4, 7].

Комплекси рослинних і тваринних організмів, які в ньому формуються відрізняються глибокою якісною своєрідністю, тому виникає необхідність розглядати їх як особливе біогеоценотичне угрупування.

У смузі екотона спостерігається збільшення видового різноманіття комах за рахунок видів різних зоогеографічних груп, а також щільності популяцій окремих видів, порівняно з сусідніми угрупуваннями. Таке явище "прикордонного ефекту" характерне кожному із двох сусідніх угрупувань (ліс–поле).

Узлісні види завжди потребують доброго освітлення і тому максимальна чисельність їх відмічена у зріджених насадженнях і на галявинах. В районі досліджень, особливо у байрачних лісах види даної групи є багато чисельними. Сюди відносяться кравчик, західний травневий хрущ, чорна златка, шпанська мушка, дубовий листоїд, дубовий шаховий листоїд, жовтий листоїд, лимонниця, дубова зелена листокрутка, білан жилкуватий, непарний шовкопряд та ін.

Значно меншу за кількістю видів групу складають форми, які заселяють внутрішні ділянки лісу з високою щільністю деревостою або добре затінених нижніх гілок. До категорії даних видів входять пильчатовусий вусач, дубовий вусач, дубовий блошак, вільховий листоїд, листковий слоник, широко смугаста галиця.

Типові лісові види складають групу з широкими ареалами.

Порівняння фауни шкідливих дендрофільних комах показує, що основний комплекс комах представлений широко розповсюдженими видами європейського типу, серед яких ведуче положення займають середньоєвропейські форми. Останніх нараховується у загальній кількості 69,3% (від всіх європейських видів). При цьому максимум відмічений в заплавних лісах – 76,5%.

Фауна дерев’янистих комах формується за рахунок місцевих джерел і вогнищ, мешканців більш вологих біотопів [1,5].

Крім звичайних середньоєвропейських і незначного числа бореальних видів можна виділити групи південноєвропейських і східноєвропейських видів (табл.1.).

Таблиця 1

Склад і співвідношення зоогеографічних елементів шкідливих

дендрофільних комах в лісах Центрального Побужжя

№ п/п	Зоогеографічні елементи	Байрачні		Заплавні
		А	Б	А	Б
1.	Європейські	91	64,0	96	62,2
	Із них:
	Середньоєаропейські	58	64,2	73	76,5
	Південноєвропейські	22	24,2	12	11,9
	Західноєвропейські	5	4,5	7	6,7
	Східноєвропейські	6	5,5	3	2,4
	Північноєвропейські	-	-	1	1,5
2.	Євразійські	30	21,2	37	24,0
3.	Космополіти	10	7,1	10	6,6
4.	Середземноморські	4	3,1	2	1,1
5.	Голаркти	7	4,6	9	6,1

Примітка: А – кількість видів, Б – відсоток.

Південноєвропейські види представлені досить багато чисельною і різноманітною групою шкідливих комах. Сюди можна віднести такі види, як дубова вузькотілка, златка, волосатий дубовий лісовик та ін.

Західноєвропейські види найбільш повно представлені у широколистяних лісах Західної і Центральної Європи. У заплавних лісах Центрального Побужжя масовими видами є строкатий дубовий вусач, західний травневий хрущ, альпійський вусач.

Східноєвропейські види найбільш часто зустрічаються у байрачних лісах. Це степова чорнотіла, кавказький скосар, яблуневий скосар.

Група середземноморських видів багато представлена у байрачних лісах і штучних насадженнях. Тут зареєстровані такі види, як червона цикада, червоно-жовтий листовий слоник, горіховидка коллара, квітково-брунькова горіховидка, міль-пістрянка.

За даними таблиці 1 видно, що основна маса шкідливої дендрофільної ентомофауни у лісонасадженнях Центрального Побужжя складається із видів, широко розповсюджених в Палеарктиці.

За характером географічного поширення всіх шкідників дерев’янистокущових рослин можна розподілити на 5 великих груп.

Найбільш багато чисельну групу складають види, ареали яких знаходяться у межах лісової, лісостепової зони Європейської частини СНД і країн середньої Європи. В групу європейських входять 62,2% від зареєстрованих шкідників, з яких середньо європейських – 76,5%, південно європейських – 11,9%, західноєвропейських – 6,7%, східноєвропейських – 2,4%, північноєвропейських – 1,5%.

Другу за чисельністю групу комах-шкідників складають види поширені у Євразії. Ареали цих видів охоплюють Європу, Північний Кавказ і Закавказзя, Середню Азію, а також Азіатський континент до Японії. Всього група Євразійських видів складає 24,0% від загальної кількості зареєстрованих видів.

Порівняно незначну групу складають види, поширені на різних материках. В цю групу космополітів входять 10 видів (6,6%).

Серед шкідливих комах зустрічаються і види, поширені на Євразійському і Північноамериканському континенті. До групи голарктів входить 9 видів (6,1%).

В складі шкідливих комах є незначна кількість видів, поширених на Середземноморському і частково Чорноморському узбережжі, у Криму, на Кавказі і на Балканському півострові. Ця група середземноморців включає всього тільки 2 види (1,1%).

Таким чином, основу шкідливої дендрофільної ентомофауни складають європейські і євразійські види, ареали більшості яких знаходяться в межах Середземноморської під області Палеарктики.

Розглядаючи особливості поширення деяких екологічних форм комах у різних ландшафтно-географічних зонах України С.І. Медведєв виділяє наступні 4 типи пристосувань комах до життя в певних умовах вологості: 1) здатність використовувати мінімальну кількість вологи при її дефіциті і здатність зберігати її в нормальній кількості у тканинах тіла; 2) здатність до більшої або меншої втрати вологи, яка міститься у тканинах тіла, без шкоди для життя організму; 3) сезонна пристосованість активних стадій; 4) здатність комах уникати крайніх умов при яких існування даного виду неможливе (5).

Лісові угрупування легко характеризувати за домінантними видами, а індикаторами їх звичайно виступає угрупування видів шкідливих комах, яке пов’язано трофічно з едифікатором даного лісового угрупування, з головною породою в насадженні.

Порівняння за видовим складом дендрофільних комах природних і штучних лісових насаджень показує, що ці ценози значно відрізняються ентомофауною. При цьому необхідно зазначити, що різниця у фауні шкідників постійно нівелюється з віком штучного угрупування, але ніколи не досягає повної тотожності з природним лісом, тому що ці ценози різко відрізняються один від одного.

Добре видно відмічені відмінності при порівнянні шкідливої ентомофауни заплавних і байрачних лісових масивів (табл.2). При цьому необхідно відмітити значну перевагу числа шкідливих видів у природних лісонасадженнях.

Таблиця 2

Чисельність комах-шкідників по рядах і відсоток

до загального числа видів

№ п/п	Систематичний склад комах	Заплавні ліси		Байрачні ліси
		Число видів	%	Число видів	%
1.	Прямокрилі	1	0,65	2	1,41
2.	Рівнокрилі	17	11,04	15	10,56
3.	Напівтвердокрилі	4	2,60	3	2,11
4.	Твердокрилі (всього)	56	36,36	52	36,22
	Златки	7	4,54	4	2,82
	Вусачі	6	3,89	6	4,23
	Листоїди	21	13,67	18	12,68
	Довгоносики	11	7,14	10	7,04
	Пластинчастовусі	5	3,25	3	2,11
5.	Двокрилі	2	1,30	3	2,11
6.	Перетинчастокрилі (всього)	23	14,94	18	12,68
	Пильщики	8	5,19	6	4,23
	Горіховидки	13	8,44	9	6,34
7.	Лускокрилі (всього)	51	33,11	49	34,51
	Листокрутки	16	10,39	13	9,15
	Совки	14	9,09	18	12,68
	Всього видів:	154	100	142	100

Отже, заплавні діброви річок мають більш різноманітні умови і, як наслідок, вищий склад шкідників.

За даними таблиці 2 видно, що у заплавних лісах із шкідників дуба зареєстровано 154 види, а у байрачних лісах – 142 види. У заплавних лісах твердокрилі складають 36,36% (56 видів), у байрачних – 36,22% (52 види), на другому місті знаходяться представники ряду лускокрилих, які складають, відповідно 51 вид (33,11%) і 49 видів (34,51%), перетинчастокрилі представлені 23 видами (14,94%) і 18 видами (12,68%), рівнокрилі – 17 видів (11,04%) і 15 видів (10,56%). Представники рядів прямокрилі, напівтвердокрилі, двокрилі зустрічалися у незначній кількості.

Із твердокрилих найбільш масовими видами є представники родини листоїди (21 вид) – скритого лов жовтоносий, лабідостром три зубчатий, лупер жовтоносий, а також довгоносики (11 видів) – полідрозіс звичайний, золотисто-зелений листовий слоник та ін.

Лускокрилі представлені 51 видом, але велику шкоду приносять небагато видів. Серед них, перш за все, необхідно відмітити групу листокруток, яка представлена 16 видами. Особливо висока чисельність відзначена у дубової зеленої листокрутки, палевої, романної, смородинової, свинцевополосої листокруток.

У дубових насадженнях пошкодження листків спостерігається протягом вегетаційного періоду, починаючи з моменту розпускання листових бруньок і до листопаду. Це обумовлено тим, що на листках дуба розвивається декілька видів листокруток, які мають неоднакові фенологічні показники. Так, ранньою весною, у період пробудження і розвивання листових бруньок, у високому ступені проявляється шкідливість дубової зеленої і палевої листокруток. Пізніше листками дуба живляться листокрутки: розанна, смородинова, свинцевополоса, а з середини літа і до листопаду на дубі живляться гусениці дубової серпокрилої листокрутки.

Із інших лускокрилих, які мають господарське значення, заслуговує уваги білан жилкуватий, непарний і кільчастий шовкопряди, п’ядун зимовий, лунка срібляста, деревоточець пахучий.

Вивчення екологічних особливостей шкідливих комах у лісонасадженнях різних географічних зон, особливо у незначних частинах їх ареалів, дає багато цікавого для теорії та практики лісозахисту [ 3 ].

Дослідження на стаціонарних дослідних ділянках показали, що одні і ті ж види комах можуть змінювати стації мешкання не тільки в залежності від географічної зональності, але і в межах навіть одного масиву при різких коливаннях погодних умов.

Розподіл шкідливих комах по стаціях і біотопах у межах однієї грунтовокліматичної зони не є незмінним. А звідси виходить, що одні і ті ж види дендрофільних комах у різні роки кваліфікуються по різному в залежності від стації їх мешкання у даному році.

Із наведених у таблиці 3 даних видно, що у байрачних насадженнях відбувається закономірне зменшення числа видів всіх груп шкідників.

Таблиця 3

Кількість видів шкідників різних екологічних груп

Та їх сумарна кількість у різних лісових масивах

Тип лісонасадження	Число видів
	Сумарна кількість
	Мінуючих	Галів	Зовнішніх шкідників	Всього
				Загальне
Заплавні ліси	10	17	127	154
	74,0	124,6	157,6	356,2
Байрачні ліси	9	13	120	142
	76,3	108,1	115,1	299,5

Тут виявлено на 12 видів менше і при цьому зовнішніх шкідників на 7 видів, галоутворювачів на 4 види, мінерів – на 1 вид.

Порівнюючи списки шкідників кожної екологічної групи окремо, виявлених у насадженнях різних типів, можна побачити, що так званий коефіцієнт спільності, тобто процент спільних видів, значно коливається для різних груп.

У таблиці 4 приведені коефіцієнти спільності. Щоб краще побачити вплив різних типів насаджень на їх шкідливу ентомофауну, коефіцієнти вираховувані для штучних, заплавних і байрачних лісів окремо.

Таблиця 4

Коефіцієнт спільності шкідників основних груп

у заплавних, байрачних і штучних лісах

Порівняльні групи типів насаджень	Коефіцієнт спільності
	По мінам	По галам	По стовбурним	По зовнішніх	Загальний для всіх груп
Штучно-байрачні	53,8	82,8	58,0	60,9	62,1
Штучно-заплавні	66,6	52,0	30,0	34,7	36,9
Заплавно-байрачні	53,1	60,8	49,4	41,8	50,9
Середня	57,8	65,2	45,8	45,8	49,9

Дані таблиці свідчать, що видовий склад шкідників у порівнюваних лісонасадженнях сильно відрізняється. Спільність видового складу найбільш чітко виражена у групі мінерів і галоутворювачів, що пов’язано з їх способом життя. Необхідно відмітити, що у штучних і байрачних лісах трішки більша спільність видів всіх груп, ніж у заплавних і байрачних. По стовбуровим і зовнішнім шкідникам штучні лісонасадження особливо відрізняються від заплавних лісів. У цих сезонах спільність видового складу для всіх груп складає всього 36,9%. В цілому набір шкідливих дендрофільних комах у різних типах лісових біогеоценозів різниться більше ніж на 50%. Але є всі передумови вважати, що пізніше ця різниця буде поступово зменшуватися, тому що процес формування ентомокомплексу у штучних посадках лісу довготривалий і разом з віком лісового угрупування відбуваються глибокі зміни серед дендрофільних комах.

Що стосується сумарної кількості, то тут певну закономірність встановити важко, тому що в період дослідження спостерігалося значне домінування окремих видів тієї чи іншої екологічної групи. Крім того, шкідливі дендрофільні комахи в різних зонах відрізняються біологією розвитку – можуть давати додаткову генерацію або значно прискорювати темпи розвитку.

Знання цих особливостей дає можливість вірно прогнозувати поведінку і коливання чисельності для розробки заходів боротьби з небезпечними шкідниками.

Література:

1. Арнольди К.В. Вредители леса: Справочник. – М.: Изд-во АН СССР, 1955. – Т.1-2. – 548 с.

2. Бойко Н.С. Біоценоз лісу. – К.: Радянська школа, 1983. – С.194-201.

3. Гиляров М.С. Исследование почвенной фауны и некоторые наблюдения над насекомыми при геоботанических исследованиях // Полевая геоботаніка. – М.: Наука,1964. – Т.3. – С.7-11.

4. Ермоленко В.М. О дополнительном питании пилильщиков волосками-трихомами листьев // Тезисы докладов 111 экологической конференции. – К. – 1954. – С.9-10.

5. Медведев С.И. Особенности распространения некоторых экологических форм насекомых в различных ландшафтно-географических зонах Украины // Зоологический журнал. – 1954. – Т.33, вып.6. – С.27-34.

6. Мельниченко А.Н. Зонально-климатические изменения местообитания насекомых как фактор эволюции // Зоологический журнал. – 1952. – Т.31, вып.1. – С.94-101.

7. Попова А.А. Типы приспособлений тлей к питанию на кормових растениях. – Л.: Наука,1967. – С.41-47.