Экономические науки/14. Экономическая теория

Докторант Кузьминчук Н. В.

Національний технічний університет

«Харківський політехнічний інститут», Україна

Розвиток людських ресурсів в епоху інновацій

В економічно розвинених країнах поряд зі змінами в суспільному виробництві, де знання, нові технології й інформація стають основними факторами його розвитку, формуються нові алгоритми розвитку суспільства, новий спосіб життя людей і нове відношення в суспільстві до людських ресурсів. Ці явища знайшли відображення в концепції людського розвитку, яка була розроблена на початку 1990-х років групою експертів Програми розвитку ООН. Основна ідея концепції людського розвитку (human development), полягає в тому, що акцент розвитку переноситься зі збільшення виробництва ВВП на людський капітал. Такий підхід значно розширює можливості вільного вибору людиною реалізації свого потенціалу, тобто власних здібностей у різних сферах діяльності. Використання людського капіталу збільшує не тільки заробітки працівника, але й доходи підприємств і держави, тобто створює можливість для збільшення добробуту всіх членів суспільства. У Концепції людського капіталу було зроблено спробу відобразити наявність ресурсів, яки притаманні людині. Враховуючи це, необхідно показати залежність ефективного здійснення інноваційного процесу від ресурсів, якими володіють інноватори.

Досить очевидним є вплив на інноваційний процес майнового забезпечення інноваторів у сферах їх виробничого й особистого життя. В інноваційній діяльності зростає роль обміну науково-технічною інформацією й особистими контактами між інноваторами (ученими, конструкторами, що створюють інновації). Від відносин, які складаються між виробниками й споживачами інновацій, залежить рівень поширення ідей і нововведень у суспільстві. Тому наявність у людини комунікативних здібностей значною мірою впливає на просування інновацій. Як відзначено в роботі [5], «...комунікація займає 80% усього людського існування».

Вимагає уточнення й система мотивацій працівників, що зайняті в інноваційній сфері, яку можна розглядати в ролі їх виробничого ресурсу. Мова тут може йти про рівень культури й моральності працівника, які формують його репутацію як поважний вид людського капіталу. У результаті виявляється, що для ефективного управління інноваційними процесами необхідно розуміти потреби й цінності людини, яка ці інновації створює. У зв'язку із цим, виникає необхідність формування системних уявлень про ресурси людської діяльності, які впливають на її здатність до виробництва інноваційних продуктів.

Проблема виявлення людських благ і ресурсів не є новою. Так, наприклад, ще А. Маршалл у фундаментальній праці «Принципи економічної науки» висував в основу економічної науки дослідження особистого багатства людини [4, с. 117]. Починаючи з кінця минулого століття, соціологами й економістами (Г. Беккер, Т. Шульц, П. Бурдье, Дж. Коулман та ін.) були введені поняття капіталів, що характеризують сукупності людських ресурсів, які поряд з матеріальними цінностями, що традиційно розглядаються в економічній теорії, визначають можливості одержання доходів. Введення понять капіталів істотно збагачує уявлення про ресурси й цінності людини, соціальних груп і суспільства. Однак, подальший розвиток досліджень у цьому напрямку, стримує неоднозначне, а часом суперечливе трактування понять капіталів різними авторами. На наш погляд, причина цього полягає в тому, що кожний вид капіталу, трактується виходячи зі зручності проведення досліджень в обраному напрямку, а не з умови систематизації опису ресурсів людини в їхній сукупності.

Можна констатувати, що на теперішній час ще не створена цілісна та чітка методологія обґрунтування впливу всіх людських ресурсів на інноваційний розвиток. З огляду на розмаїтість ресурсів, які притаманні людині й, які вона використовує для задоволення своїх потреб, необхідною є систематизація підходів до формування потенціалу людської діяльності.

Метою роботи є системне уявлення про людські ресурси у формі потенціалу людської діяльності й обґрунтування впливу цих ресурсів на інноваційний розвиток.

У сучасній науковій літературі для позначення сукупності ресурсів, які використовуються в діяльності окремих людей, використовується термін потенціал. Під потенціалом людської діяльності (ПЛД) будемо розуміти систему ресурсів, використання людиною яких забезпечує її існування й розвиток у поточний період часу та у перспективі. У ПЛД, на основі наведених нижче класифікаційних ознак, будемо виділяти складові, які назвемо видовими потенціалами. Під видовим потенціалом розуміємо сукупність ресурсів, які є однорідними по визначаючим цей потенціал класифікаційним ознакам.

З погляду концепції ціннісної детермінації діяльності, ресурси людської діяльності можуть розглядатися як блага [3]. Видова структура ПЛД побудована на класифікації благ, яка дозволила визначити склад елементів (підсистем ПЛД) і відносин між ними.

Блага, насамперед, діляться на приватні й суспільні. Співвіднесення благ із приватними або суспільними ґрунтується на поняттях конкурентних і вилучених благ. Конкурентним (що суперничає в споживанні) називається таке благо, використання якого однією людиною виключає його одночасне використання іншою особою. Відповідно неконкурентними будуть такі блага, які допускають можливість одержання вигід від їхнього споживання великою кількістю економічних суб'єктів. Вилученими зі споживання є такі блага, володіння правом використання якими даним економічним суб'єктом одночасно означає для нього можливість перешкодити всім іншим економічним суб'єктам споживати подібне благо. Блага, що не виключаються відповідно зі споживання, характеризуються неможливістю заборони будь-кому брати участь у споживанні подібних благ. Одночасно конкурентні й вилучені блага називають приватними, оскільки вони максимально пристосовані для обігу в ринковому кругообігу. Суспільними вважаються такі блага, які поєднують у собі низький рівень конкурентності із невисоким рівнем вилученості їх зі споживання [2, с. 294-297].

Конкурентні блага можуть бути класифікованими за такими основними ознаками: 1) за фізичним зв’язком з людьми, 2) за характером джерел формування; за їхньою природою, 3) за призначенням.

За характером фізичного зв’язку з людьми блага можуть бути об’єктивованими (деперсоніфікованими) та персоніфікованими. Об’єктивовані блага можуть бути переданими для свого використання від однієї до іншої особи без втрати своїх властивостей. Завдяки цьому на ці блага повністю розповсюджуються усі можливі правомочності їх власника, що відповідають існуючим у суспільстві нормам права, санкціонування та дотримання яких забезпечується державою.

Персоніфіковані блага складаються із здібностей людини, які можуть використовуватися нею для отримання або збільшення її доходів. Персоніфіковані блага втілюються, є інкорпорованими в окремих людях, складають їх властивості і тому не можуть бути фізично переданими для володіння іншим особам. Людина, яка має певні здібності до продуктивної діяльності, є не тільки єдиним носієм цих здібностей, але й єдиним “природним” їх розпорядником.

За своєю природою блага можуть бути поділені на матеріальні, фінансові та нематеріальні (ідеальні). Зокрема, така класифікація благ використовується під час розгляду активів підприємства з точки зору “форми їх функціонування” [1, с. 59-61]. Всі матеріальні і фінансові блага є об’єктивованими. При цьому матеріальні блага мають речовинну форму. Стосовно підприємства матеріальні і фінансові блага поділяються на обігові та позаобігові активи [1, с. 62].

Нематеріальні блага можуть бути об’єктивованими та персоніфікованими. Усі нематеріальні об’єктивовані блага мають інформаційну природу. Тому користування ними передбачає наявність матеріальних носіїв, які здатні відтворювати зафіксовану інформацію у доступній для сприйняття людиною формі (візуальній, звуковій), та певних знакових системи (мови, математичних символів, графіків), які забезпечують однакове трактування смислу інформації при її фіксуванні та відтворенні.

Нематеріальні об’єктивовані цінності у відповідності зі своїм змістом та призначенням можуть бути об’єднані у такі групи: об’єктивовані креативні блага (винаходи, промислові зразки і моделі товарів, комп’ютерні програми, описи результатів науково-технічних та організаційно-управлінських розробок (“ноу-хау”) та ін.), інституціоналізовані блага (документальні посвідчення про права на певні дії або види діяльності, а також про права власності або користування певними благами; документи про існуючі угоди; документальні посвідчення, які сприяють створенню репутації, отриманню прав на певні дії або види діяльності та інші документальні матеріали), інформаційно-довідкові блага. Креативні блага разом з правами власності на них відносяться до нематеріальних активів. Найбільш типовими формами захисту прав на об’єктивовані креативні блага є патенти; авторські права; використання права комерційної таємниці.

Складовими нематеріальних активів є: патентні права на користування винаходами; права на промислові зразки і моделі товарів, права на комп’ютерні програми, зокрема ліцензії від їх розробників на користування копіями; ексклюзивні права використання товарного знаку та торгової марки та ін.

Серед персоніфікованих благ виділяються дві їх групи: 1) внутрішні персоніфіковані блага (здібності, знання, вміння, навички), що безпосередньо втілюються в окремих людях та 2) зовнішні персоніфіковані блага, які проявляються у персоніфікованих відношеннях до індивіда інших людей (впізнавання, повага, довіра, симпатія), а також з боку різних соціальних груп, держави, суспільства в цілому.

У залежності від призначення блага можуть спрямовуватися у виробництво, для споживання або для накопичення. При цьому виробництво розуміється у широкому смислі як “перетворення одних об’єктів в інші” [2, с. 13], тобто охоплює процеси не тільки створення благ, але й їх трансформації (обміну, розподілу). Важливо відмітити, що більшість видів благ має такі властивості, при яких виявляється можливим їх розподіл одночасно за декількома напрямками використання. Наприклад. будівлі, побутова техніка, меблі можуть використовуватися і для споживання, і у виробництві, і у вигляді товарних запасів для використання у майбутньому.

Об’єктивовані блага власника (матеріальні, фінансові, нематеріальні) визначають його майно, і тому, у подальшому дослідженні, ми будемо називати їх майновими цінностями.

Відповідно до наведеної класифікації благ ресурси ПЛД можуть бути об'єднані в п'ять груп, які будемо називати видовими потенціалами: людський потенціал; майновий потенціал; потенціал соціальних відносин; потенціал умов середовища; потенціал самоуправління.

Людський потенціал представляє собою внутрішні нематеріальні персоніфіковані блага людини, які обумовлені її психофізичними якостями. Людський потенціал - це сукупність здібностей, навичок і вмінь, які можуть бути використані для досягнення індивідуальних і суспільних цілей - як інструментальних, пов'язаних із забезпеченням необхідних умов життєдіяльності, так і екзистенціальних, що включають розширення самих потенцій людини та можливостей її самореалізації. Людський потенціал має сукупність характеристик, які відображають його фізичний потенціал і потенціал здібностей і знань.

Майновий потенціал складають майнові блага, до яких належать усі об’єктивовані блага (матеріальні, фінансові, нематеріальні), які знаходяться у володінні суб’єкта діяльності (див. вище класифікацію благ). Ці блага можуть створюватися за рахунок власних та позикових ресурсів та називаються ще валовими активами [1, с. 63].

Під потенціалом соціальних відносин розуміємо зовнішні нематеріальні персоніфіковані блага людини, обумовлені здатністю впливу на інших людей, соціальні групи.

Потенціал умов середовища. Відповідно до сучасних уявлень про діяльність людини її результатами являються перетворення як у зовнішньому світі, так і в самій людині, її знаннях, мотивах, здібностях [6, с. 41]. Таким чином, об'єктивну реальність людини утворює як її зовнішнє, так і внутрішнє середовище. Зовнішнє середовище представляють зовнішні, стосовно людини, об'єкти та їх властивості, які характеризують її фізичне й соціально-економічне оточення. Внутрішнє середовище визначається об'єктами матеріальної й ідеальної природи, а також властивостями цих об'єктів, які характеризують людину як одночасно біологічну, розумну й духовну істоту. При цьому усвідомлювана людиною об'єктивна реальність утворює поле його уявлень, яке охоплює його внутрішнє й зовнішнє середовище.

Сукупність уявлень людини про себе самого називається в психології самосвідомістю [6, с. 236]. «Я» сучасної людини спостерігає за своєю особистістю, так якби вона була чимсь відмінною від неї. Пізнання людиною своїх особистих особливостей відбувається в ході рефлексії. У її ході суб'єкт конструює ситуацію самопізнання та знання, які її відображають, у просторі, окремому від простору ситуацій і знань, які конструюються й використовуються в поточній діяльності. Завдяки цьому суб'єкт може визначати себе або в позиції суб'єкта поточної діяльності, або в позиції суб'єкта, який відсторонено аналізує свою діяльність із використанням наявної про неї в пам'яті інформації (позиція рефлексії).

До умов діяльності відноситься все те, що впливає на зміст, ефективність і надійність дії. При цьому умови діяльності розглядаються людиною як даності, які на відміну від цінностей не можуть бути їм змінені або безпосередньо використані. При плануванні своїх дій людина виходить із умов діяльності, ураховує їх, використовує знання про їх. Під потенціалом умов діяльності будемо розуміти відносну привабливість характеристик реального середовища діяльності в порівнянні з деякими базовими умовами.

Залежно від джерела впливу на діяльність в умовах діяльності можуть бути виділені умови зовнішнього й внутрішнього середовища діяльності. Умови зовнішнього середовища діяльності визначаються об'єктивними законами матеріальної природи, станом й відносинами об'єктів у сучасний момент часу, прийнятими нормами поведінки у суспільстві, культурою соціального оточення, асортиментом і якістю доступних для споживання товарів і послуг, обсягами попиту на ресурси та їх міновими вартостями, витратами на розробку й виробництво нових виробів, характеристиками екологічного середовища місця роботи й проживання та ін. Умови внутрішнього середовища діяльності людини створюють її стан здоров'я, фізичні й інтелектуальні здібності, характер і темперамент людини та ін.

Потенціал самоуправління визначають ціннісні орієнтації суб'єкта діяльності (соціальної, культурні, поведінкові), здатності до самооцінки, аналізу середовища, формуванню цілей, зосередженню уваги й зусиль на їх досягненні, а також загальні здатності й знання в сфері менеджменту. Мова йде про єдність психологічних та ідеологічних моментів, свідомості особистості й її самосвідомості, які виробляються за допомогою емоційно-вольових та інтелектуальних механізмів, розкриваючись у її світовідчуванні, світогляді й світоустремлінні.

Таким чином, у роботі запропонована концепція потенціалу людської діяльності для системного уявлення про співвідношення процесу формування та реалізації інноваційних можливостей суспільства, з одного боку, та загального процесу соціально-економічного розвитку, з іншого. З неї випливає, що на розвиток суспільства, зокрема на інноваційний розвиток, впливають всі види ресурсів людської діяльності, а не тільки людський капітал у вузькому розумінні. ПЛД розглядається як динамічна система, функціонування якої здійснюється шляхом трансформації цінностей у певних умовах діяльності. Запропонована нами видова структура ПЛД представляє, на наш погляд, сукупність операціональних понять, які можуть безпосередньо використовуватися в емпіричних дослідженнях. Дане дослідження спрямоване на активізацію інноваційних процесів, можливість ефективного планування й прогнозування інноваторами своєї діяльності.

Література:

1. Бланк И. А. Управление активами / И. А. Бланк. — К.: «Ника-Центр», 2000. — 720 с.

2. Емцов Р. Г. Микроэкономика: Учебник / Емцов Р. Г., Лукин М. Ю. — М.: МГУ им. М. В. Ломоносова, Издательство «ДИС», 1997. — 320 с.

3. Заруба В. Я. Системно-деятельностный подход к социально-экономическому управлению / В. Я. Заруба // Экономика и кибернетика в начале ХХІ века. Под научной редакцией д.е.н., проф. Задорожного Г.В., к. ф.-м. наук, проф. Михайленко В.Г. — Харьков: ХНУ, 2005. — С. 145-187.

4. Маршалл А. Принципы экономической науки / Маршалл А. — В 3 т.: Пер. с англ. Т. 1. — М.: Издательская группа «Прогресс», 1993. — 416 с.

5. Межличностная коммуникация [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://kachkine.narod.ru/CommTheory/6/WebComm6.htm

6. Столяренко О. Д. Основы психологии. Издание третье, переработанное и дополненное. Серия «Учебники, учебные пособия» / Столяренко О. Д. — Ростов-на-Дону, Феникс, 2000. — 672 с.